Головний залізничний вокзал (Львів)
| Головний залізничний вокзал центральний вокзал, сторінка-дублікат | |
|---|---|
 | |
| Розташування | |
| Розташування | Площа Двірцева, 1 |
| Адреса | Львів, пл. Двірцева, 1 |
| Координати | 49°50′21″ пн. ш. 23°59′42″ сх. д. / 49.83917° пн. ш. 23.99500° сх. д. |
| Структура | |
| Платформ | 5 |
| Тип платформ | 3 острівні, 2 бічні та 3 технічні |
| Колій | 8 |
| Час роботи | цілодобово |
| Історія | |
| Відкрито | 1861 |
| Перебудовано | 1904, 1923, 1946—1951, 2001 |
| Електрифіковано | 1962 |
| Будівля | |
| Архітектор | Владислав Садловський |
| Стиль | віденська сецесія |
| Поверхів | 2 |
| Інша інформація | |
| Власник | Львівська залізниця |
| Оператор | Укрзалізниця |
| Код ЄМР (АСУЗТ) | 370006 |
| Код Експрес-3 | 2218000 |
| Пасажиропотік | 8,3 млн пас. |
| Мапа | |
 | |
| Головний залізничний вокзал на Вікісховищі | |
Головни́й залізни́чний вокза́л (на львівській ґварі «Двірець») — вокзал станції Львів. Головний вокзал Львова та Львівської залізниці.
Історично, це перший вокзал на території сучасної України[джерело?]. Розташований за 3 км від центру міста на південний захід уздовж лінії Головного європейського вододілу з висотою 316 м над рівнем моря[1].
З 1861 року, часу відкриття, це вже друга вокзальна споруда, зведена у 1904 році.
Вокзал обслуговує всі потяги далекого та місцевого сполучення, а також приміські потяги Краснянського, Рава-Руського, Сокальського та Луцького напрямків.
Історія[ред. | ред. код]
У 1841 році уряд Австрійської імперії затвердив Програму у справах залізниць, якою, серед іншого, було передбачено будівництво залізниць у Королівстві Галичини та Волині. Лінія з Відня до Львова мала бути збудована до 31 грудня 1863 року. Після цього місто мало бути сполучене з Бродами, Чернівцями та іншими містами коронної землі[2].
У 1858 році цісарсько-королівське Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга отримало концесію на будівництво вокзалу у Львові. Будівництво велося на заболоченому узгір'ї на площі 67 моргів. Відкриття вокзалу відбулося одночасно з відкриттям руху Галицькою залізницею імені Карла Людвіга на ділянці Перемишль — Львів, 4 листопада 1861 року. О 14:30 прибув перший потяг у складі паротягу «Ярослав», двох пасажирських вагонів та чотирьох платформ. 24 листопада дирекція залізниці отримала дозвіл на регулярний рух потягів зі Львова до Відня і Кракова.
.jpg)
У 1866 році відкрито рух до Чернівців, у 1869 році — до Бродів і кордону з Російською імперією, у 1881 році — до Тернополя і Підволочиська[2][3].
Споруда вокзалу була 70 сажнів завдовжки і 10 сажнів завширшки. У приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав'ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу становив 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар.
З побудовою Чернівецького вокзалу, між ними виникла конкуренція. Згодом їхні функції було розділено: Чернівецький вокзал приймав потяги з напрямку Кракова, Головний вокзал — з напрямку Чернівців[1].
1892 року залізниця стала власністю держави. Це пришвидшило притік інвестицій, відповідно, і будівництво нових ліній. Постало питання про будівництво у Львові нового залізничного вокзалу, адже існуючий не справлявся із зростаючим пасажиропотоком. У 1899 році було розглянуто і затверджено проект авторства Владислава Садловського, виконаний у 1898 році на підставі матеріалів директора залізниці Людвіка Вежбицького.
Будівництво розпочато у 1902 році на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Головний вхід та дебаркадер виконані за проєктом інженера Є. Зеленевського. Інтер'єри залів очікування 1 і 2 класів спроектував А. Захаревич, інтер'єри залів очікування 3 класу, ресторану та їдальні спроєктували Т. Обмінський та О. Лушпинський. Фронтон будівлі прикрасили скульптурами А. Попеля і П. Війтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» з панорамним видом Львова на тлі.
Вокзал відкрито 26 березня 1904 року. Після відкриття він був одним з найсучасніших у Європі[1].
20 червня 1915 року вокзал підпалили війська російської імператорської армії. що відступали зі Львова. Споруда також значно постраждала під час польсько-української війни 1918—1919 років. У результаті були знищені початкові інтер'єри та центральний портал вокзалу[4]. Після переходу Львова до Польщі почалися роботи з відновлення вокзалу під керівництвом архітектора Генрика Заремби. У 1923 році на фасаді та всередині споруди встановлено кілька композицій Петра Війтовича. Повністю, перебудова львівського вокзалу завершилася лише у 1930 році[1].
Вокзал сильно постраждав від бомбардувань під час другої світової війни, яким він піддавався вже з першого дня війни — 1 вересня 1939 року. Повне повоєнне відновлення завершилося лише у 1957 році.
У 2003 році, до 100-річчя споруди, вокзал було відреставровано.
У 2022 році приймав по 130 тисяч людей на день — саме стільки пасажирів приймав львівський вокзал у найскладніші моменти з початку повномасштабного вторгнення Росії.
Структура[ред. | ред. код]
Сьогодні у приміщенні вокзалу міститься: 1 касовий зал, 6 залів очікування різної комфортабельності, VIP-зал, зал офіційних делегацій, 3 бари, ресторан, перукарня, газетні та аптечні кіоски, кімнати відпочинку. Вокзал має 5 перонів, 8 колій (по одній колії біля першого та п'ятого перонів та по дві біля другого, третього, четвертого перонів). Вихід до перонів забезпечують три підземні переходи, а до першого перону, крім них, ще два зовнішні виходи. Над усіма перонами вокзалу знаходиться металево-скляний дебаркадер.
Аркові перекриття перонного дебаркадеру утворюють клепані зі сталі ферми великого радіусу, які заповнені броньованим склом. Загальна довжина конструкції — 159 м, ширина — 69 м. Металеві елементи каркаса виготовлені на комбінаті «Вітковіце» в Остраві (сучасна Чехія)[5].
Поблизу вокзалу, на площі Двірцевій, знаходиться кінцева зупинка трамвайних маршрутів № 1, 4, 6, 9 та автобусних маршрутів № 10, 16, 29, 31, 32 і семи нічних № 1Н-7Н.
Див. також[ред. | ред. код]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Фасад -
Перони -
Перони -
Панорама вокзалу -
Інтер'єр
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Ірина Котлобулатова. Залізничні вокзали // Енциклопедія Львова: в 4 т / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 380—383. — ISBN 978-966-7007-69-0.
- ↑ а б Андрій Басараб. Залізничний транспорт // Енциклопедія Львова: в 4 т / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 372—380. — ISBN 978-966-7007-69-0.
- ↑ Костянтин Баранюк (5 березня 2015). Вокзал, про існування якого знають не всі львів'яни. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 27 червня 2023.
- ↑ Архітектура початку XX століття (1900-1918) // Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 457. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ Христина Харчук. Дебаркадер залізничного вокзалу // Енциклопедія Львова: в 4 т / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 30. — ISBN 978-966-7007-69-0.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вокзал залізничний головний. 1899—1903 рр. (пл. Двірцева, 1) // Звід пам'яток історії та культури України: місто Львів. Т. 1. [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.]. Чорновий варіант видання без вихідних даних та пагінації на сайті Інституту історії України НАН України. — С. 589—592.
- Офіційний сайт Укрзалізниці. uz.gov.ua. Укрзалізниця. 5. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 27 червня 2023.
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
