Перейти до вмісту

Головний трибунал Великого князівства Литовського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Головний трибунал Великого князівства Литовського
Зображення
Країна  Республіка Польща
CMNS: Головний трибунал Великого князівства Литовського у Вікісховищі
Будівля Трибуналу у Вільнюсі (1835)

Трибунал Великого князівства Литовського був найвищим апеляційним судом для шляхти Великого князівства Литовського. Заснований Стефаном Баторієм, Великим Князем Литовським та Королем Польщі, у 1581 році за прикладом Коронного трибуналу Корони Королівства Польського, заснованого у 1578 році. Судді обиралися серед місцевої шляхти, сприяючи шляхетський Золотій вольності. Трибунал припинив своє існування після Третього поділу Речі Посполитої[1].

Заснування Трибуналу

[ред. | ред. код]

Після юридичних реформ 1563–64 років литовські шляхтичі отримали право апелювати до Великого Князя[2]. Однак за короткий час суд Великого Князя став перевантажений справами; стала очевидною необхідність реформ. Самі шляхтичі вимагали «верховного суду». Трибунал був офіційно заснований 1 березня 1581 року; його перше засідання відбулося 30 квітня 1582 року[3]. В результаті реформа встановила розподіл державної влади: Великий князь був виконавчою владою, сейм законодавчою, а Трибунал та суди нижчих інстанцій — судовою[4].

Судові провадження

[ред. | ред. код]

У статуті Трибуналу було 20 параграфів, що регулювали його діяльність. Неоплачувані судді обиралися на зборах місцевої шляхти (депутатських сеймиках) на однорічний термін приблизно 2 лютого[2]. Спершу суддя міг бути повторно обраний на посаду лише за два роки, але у 1611 році цей термін був збільшений до чотирьох років[5]. Юридична освіта чи спеціальні знання не вимагалися. Кожне воєводство та повіт надсилали по дві людини із загальної кількості у 42–49 суддів. Рішення приймалися простою більшістю. Члени трибуналу обирали собі очільника — маршалка. Юрисдикція Трибуналу поширювалася на шляхту Великого князівства Литовського (Жемайтійське князівство, яке мало привілей на свій власний трибунал, у 1588 році вирішило приєднатися до Трибуналу Великого князівства Литовського)[2]. Він не міг виносити рішення у справах, що стосувалися селян, міщан, духовенства та євреїв[2]. Трибунал розглядав цивільні та кримінальні справи. Згодом його компетенція була поширена на військові та митні апеляції, а також справи щодо несправедливих рішень судів нижчих рівнів[2].

Трибунал зустрічався чотири, а згодом двічі на рік у Вільнюсі, на Кафедральній площі, але згодом місце зборів чергувалося між Мінськом та Новогрудком. Змінюваність місця ускладнювала роботу суду, оскільки персонал, документи та архіви мусили часто переїжджати[2]. Сесії тривали зазвичай біля п'яти місяців[6].

Трибунал мав значний авторитет у шляхти ВКЛ. На його засіданнях головували визнані правознавці (зокрема, великий канцлер литовський Лев Іванович Сапіга: 1604, 1624, 1630)[7].
Але Трибунал не мав органу, який би домагався виконання його рішень. Він делегував це завдання судам нижчої інстанції. У результаті, попри штрафи та інші покарання за невиконання його рішень, Трибунал мав невелику реальну владу і шляхтичі з часом ігнорували його все більше[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Jonas Zinkus та ін., ред. (1985–1988). Lietuvos vyriausiasis tribunolas. Tarybų Lietuvos enciklopedija (лит.). Т. II. Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija. с. 606. LCC 86232954.
  2. а б в г д е ж Andriulis, Vytautas; Mindaugas Maksimaitis; Vytautas Pakalniškis; Justinas Sigitas Pečkaitis; Antanas Šenavičius (2002). Lietuvos teisės istorija (лит.). Vilnius: Justitia. с. 178—182. ISBN 9986-567-81-5.
  3. Stankevič, Adam (2013). Lietuvos Vyriausiojo Tribunolo veikla XVIII a. II pusėje: bajoriškosios teisės raiška (лит.). Vilnius University. с. 13. Архів оригіналу за 29 червня 2015. Процитовано 28 березня 2016.
  4. Stankevič (2013), p. 5
  5. Stankevič (2013), p. 90
  6. Stankevič (2013), p. 341
  7. ЕІУ

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]