Голографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голограма як захисний елемент посвідчення особи (Німеччина)

Голографія (від грецького Όλοςholos — повний + γραφήgraphe — запис) — набір технологій для точного запису, відтворення і переформатування хвильових полів. Це - спосіб одержання об'ємних зображень предметів на фотопластинці (голограми) за допомогою когерентного випромінювання лазера. Голограма фіксує не саме зображення предмета, а структуру відбитої від нього світлової хвилі (її амплітуду та фазу). Для отримання голограми необхідно, щоб на фотографічну пластинку одночасно потрапили два когерентних світлових пучки: предметний, відбитий від об'єкта та опорний – що приходить безпосередньо від лазера. Світло обох пучків інтерферує, створюючи на пластинці чергування дуже вузьких темних і світлих смуг - інтерференційну картину.

Історія[ред.ред. код]

Метод запропоновано у 1948 р. Деннісом Габором, він же застосував термін голограма. За цей винахід він одержав Нобелівську премію.

Голографія почала бурхливо розвиватися та набула велике практичне значення після того, як в результаті фундаментальних досліджень з квантової електроніки, виконаних радянськими фізиками - академіками М.Г. Басовим і О.М. Прохоровим - і американським ученим Чарльзом Таунсом, в 1960 р. був створений перший лазер. У тому ж році професором Т.Майманом був сконструйований імпульсний лазер на рубіні. Ця система (на відміну від безперервного лазера) дає потужні і короткі, тривалістю в кілька наносекунд (10-9 сек), лазерні імпульси, що дозволяють фіксувати на голограмі рухомі об'єкти. Перший портрет людини був знятий з допомогою рубінового лазера в 1967 році.

Початок образотворчої голографії було покладено роботами Емметта Лейт і Юріс Упатніекса з Мічіганського Технологічного Інституту (США), що одержали в 1962 р. першу об'ємну голограму, що відновлюється в лазерному світлі. Схема запису голограм, запропонована цими вченими, тепер використовується в голографічних лабораторіях у всьому світі.

Вирішальне значення для розвитку образотворчої голографії мали роботи академіка Ю.Н. Денисюка, виконані в 60-70-х роках. Він вперше отримав голограми, що дозволяють відтворювати об'ємні зображення в звичайному, білому світлі. Практично вся сучасна образотворча голографія базується на методах, запропонованих Денисюком.

Перші високоякісні голограми за методом Ю.Н. Денисюка були виконані в 1968 р. в СРСР - Г.А. Соболєва та Д.А. Стаселько, а в США - Л. Зіберт.

В 1969 р. Стівен Бентоніт з Polaroid Research Laboratories (США) виготовив голограму, видиму в звичайному білому світлі. Голограми, винайдені Бентоніт, були названі райдужними, оскільки вони переливаються всіма кольорами веселки, з яких складається біле світло. Відкриття Бентоніт дало змогу розпочати масове виробництво недорогих голограм шляхом "штампування" інтерференційних картин на пластик. Голограми саме такого типу застосовуються сьогодні для захисту від підробок документів, банківських карток і т.д. Завдяки Бентоніт голографія здобула популярність в широких верствах суспільства.

У 1977 р. Ллойд Кросс отримав мультиплексну голограму, що складається з безлічі звичайних фотографій об'єкта, знятих з багатьох точок зору, що лежать в горизонтальній площині. При переміщенні такої голограми в полі зору можна побачити всі зазняті кадри.

З середини 70-х років ведуться розробки систем голографічного кінематографа. У Росії значні успіхи в цьому напрямку були досягнуті фахівцями Науково-дослідного кіно-фото інституту (НІКФІ) в Москві під керівництвом В.Г. Комара. В даний час голографія продовжує активно розвиватися, і з кожним роком в цій області з'являються нові цікаві рішення. Немає сумніву, що в майбутньому образотворчій голографії належить зайняти в житті людей ще значніше місце.

Динамічна голографія[ред.ред. код]

Це бласть голографії, у якій розглядаються перетворення когерентних хвиль (пучків), що відбуваються в самому процесі їх запису. У звичайній (статичній) голографії процес запису призводить до виникнення в реєструючому середовищі прихованого зображення , що не впливає на записуючі пучки. Лише після прояву середовище набуває властивостей голограми, що змінює параметри проходячого через неї зчитувального пучка. Це дозволяє відновлювати записані зображення нерухомих стаціонарних об'єктів. У динамічні голографії в якості реєструючих середовищ використовуються речовини, в яких запис зображення (тобто зміна показника заломлення або коефціцєнта поглинання поглинання відповідно до розподілу інтенсивності інтерференційної картини) відбувається безпосередньо під впливом записуваного пучка без проявлення. Тому записуючі пучки відчувають зміни, викликані створеною (записаною) ними ж голограмою (зворотний зв'язок). Процеси запису і зчитування відбуваються одночасно і взаємопов'язано, що обумовлює перетворення первинних хвиль.

Тобто, така голографія базується на взаємодії кількох когерентих хвиль, що виникає при їх проходжені через нелінійне середовище через обернений звязок між хвилями що записують та голограмою, що записується ними.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]