Голокост у Хоролі
Голокост |
---|
Ідеологія і політика |
Антонівка • Бердичів · Брест · Будапешт · Борщів · Варшава · Вертюжень · Вільнюс · Дрогобич · Калуга · Каунас · Коломия • Краків · Кишинів · Лодзь · Львів · Мінськ · Несвіж · Новогрудок · Пінськ · Пружани · Рига · Слуцьк · Теребовля · Трохимбрід · Шанхай · Проскурів • Рівне • Самбір • Чечельник • Чортків |
Місця масових страт Бабин Яр · Богданівка (Акмече́тка та Доманівка) · Бутримоніс · Долина смерті (Бидгощ) · Дробицький Яр · Кам'янець-Подільський · Одеса · Понари · Румбула · Ченстохова · IX форт (Каунас) |
Белжець · Дахау · Майданек · Малий Тростенець · Маутгаузен · Аушвіц—Біркенау · Саласпилс · Собібор · Треблінка · Хелмно · Юнґфернгоф · Ясеновац |
Жертви Голокосту Євреї · Слов'яни (росіяни, серби, поляки, білоруси, українці) · Роми · Свідки Єгови · Чорношкірі · Політичні противники · Гомосексуали див. також: Нацистські концтабори · План «Ост» · Компенсації жертвам |
Категорії |
Голоко́ст у Хоро́лі — це систематичне винищення євреїв на території міста Хорол (місто у Полтавській області, адміністративний центр Хорольського району), окупованого нацистською Німеччиною у роки Другої світової війни.
Згідно з переписом населення 1939 року, у Полтавській області мешкало 46 928 євреїв. У місті Хорол мешкав 701 єврей[1]. 13 вересня 1941 року місто було окуповане німецькими військами. Хорол став центром Хорольського ґебіту — адміністративної округи Генеральної округи Київ, яка, в свою чергу, була складовою Райхскомісаріату Україна. У жовтні 1941 року на території Хорольського елеватора і цегельного заводу німецька окупаційна адміністрація організувала табір військовополонених (Дулаг 160). У «акті про злочини фашистів в таборі смерті м. Хорола» зазначалося, що військовополонені і цивільне населення назвали цей табір — табором смерті[2]. Існує й інша назва табору «Хорольська яма». За час існування табору (20 вересня 1941 по 15 вересня 1943 року) загинуло приблизно 90 тис. людей, це були і військовополонені, і цивільне населення, включно з євреями[3].
До табору приїхав лікар Фрюхте (точна дата приїзду невідома). За його наказом відібрали багатьох поранених і перевезли в «лазарет». Він робив «операції» пораненим і хворим. Майже ніхто не повертався з цієї «операційної». Згідно з вищезгаданим «актом про злочини» смертність в «лазаретах» досягла 600 чоловік в місяць[4]. Щодо євреїв у цьому документі зазначалося, що німці жорстоко поводилися з ними. Кожного, хто був схожий на єврея, вони вимазували фарбою, малювали зірку на спині[4]. У середині жовтня поліцейський загін Росія-Південь разом із батальйоном 45 і 303 отримав завдання виконувати так звані «завдання з чистки» в районі Яготин-Золотоноша-Градизьк-Хорол-Лубни. При цьому 45-й батальйон у період протягом 23.10 до 13.11.1941 знаходився в Хоролі[5]. У «обвинительном заключении прокуратуры Регенсбург от 2 февраля 1970 г. по делу Розенбауэра, Бессера и Кройцера» про діяльність цього батальйону зазначалося наступне:
В то время, когда батальон находился в Хороле и уже имел задание продвинуться в Полтаву, обвиняемый Розенбауэр приказал обвиняемому Бессеру убить еще имеющихся в Хороле евреев. Бессер связался с тамошним ненецким городским комендантом, который велел напечатать и расклеить плакаты, в которых еврей-жители города […] призывались явиться в определенное время и на определенные сборные пункты для эвакуации, причем они должны взять с собой документы, деньги, ценности, а также одежду и продовольствие […] В качестве места казни была избрана ложбина примерно в 600 м от выезда из города[6].
Таким чином у жовтні німецький комендант Хорола Бренеке видав наказ, в якому євреям міста було наказано зібрати цінні речі, теплий одяг та їжу на два дня і зібратися на Базарній площі для відправлення до Лубен[3]. На площу з'явилося близько 460 євреїв[3]. Під конвоєм їх відправили Лубенським шосе. Коли вони підійшли до яру, що за містом, німці наказали звернути з дороги[7]. Євреїв було розстріляно, ця «єврейська акція» відбулася 28 жовтня 1941 року. Розстріл провела 2-га рота 45-го резервного поліцейського батальйону, який перебував у Хоролі з 25 жовтня 1941 року. Командиром роти був старший лейтенант поліції оберштурмфюрер СС Енгельберт Кройцер, командиром батальйону — майор поліції штурмбаннфюрер СС Мартін Бессер. Батальйон входив до складу поліцейського полку «Південь», яким командував підполковник поліції Рене Розенбауер. Умови розстрілу описані у висновку у справі 45-го батальйону[8]:
По этому призыву городского коменданта явились со своим имуществом самое меньше 100, если не 200 человек. Это были, в основном, старики, также имелись женщины и дети. Затем они пешком были направлены членам 2-й роты на место казни […] Когда евреи пришли на место казни, у них отобрали их имущество, они также должны были раздеться до рубашек. Затем жертвы гуськом были направлены в ложбину, в которой уже выстроились стрелки, и там должны были лечь животом на землю. Их убивали выстрелом в затылок. Когда жертва была застрелена, следующая должна ложиться рядом или, позднее, на трупы. Обвиняемый Бессер наблюдал за казнью. Кройцер, руководивший деятельностью своей роты, сам отправился в ложбину и также стрелял. Отобранные у евреев предметы позднее были розданы населению…[8].
Згідно з актом Надзвичайної державної поліції було розстріляно 460 євреїв, при чому «дітей відвели всіх вбік і помазали під носом отрутою»[8]. Лев Євселевський у своїй статті «Нацистський геноцид щодо євреїв на Полтавщині та місцеве населення» зазначає, що в документі (ймовірно йдеться про звіт надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників) відзначені прізвища винуватців цього злочину. Це були обласний комісар німецького командування в м. Хоролі Ейзеник, начальник гестапо капітан Дітман, начальник таборів військовополонених капітан Зінгер, його помічник унтер-офіцер Міллер, єфрейтор Пудек, обер-єфрейтор Ганс, німецькі лікарі Фрюхте і Шредер, зрадник Гебешко та інші[9]. Згідно зі свідченнями колишнього члена зондеркоманди «Плат» Фріца Кастіллона (Fritz Castillon), на Великдень 1942 року команда також провела розстріл євреїв у місті Хорол[10]:
В Хороле экзекуционная команда была в том же составе, что и в Лубнах…Всей казнью руководил Плат. Все приготовления там уже были сделаны членами ортскомендатуры. Ямы уже были вырыты на местности, находившейся в 20 минутах от Хорола. Речь шла о яме примерно 20 м длиной и 6-8 м шириной. Глубина по моей оценке была метра два. Плат заранее должен был доложить о себе в гарнизонной комендатуре в Хороле, так как члены этого ведомства и украинская милиция должны были согнать еврейское население г. Хорол… Наша команда под руководством Плата уже полчаса находилась у ямы, когда украинская милиция доставила евреев. Это были мужчины, женщины и дети, т.е. целые семьи… Расстрел длился примерно с 11.00 до темноты. Я сам занимался тем, что заполнял магазины стрелков. По этой причине я находился в самой яме. Я припоминаю, что из 1-го взвода там также был wm. [вахтмейстер] Фриц Буш…Он вместе со мной должен был заполнять магазины. Расстрелы производились из немецких автоматов и позднее также из русских автоматов. Немецкие автоматы отказали. Само собой разумеется, что и из немецких автоматов можно было производить одиночные выстрелы, однако они из-за частой стрельбы настолько нагрелись, что при переключении на одиночные выстрели давали непрерывный огонь…[10].
Ймовірно, місцеві жителі надавали допомогу євреям, яким вдалося уникнути розстрілів. Саме тому німецька окупаційна влада розповсюдила наступне звернення (документ без дати, ймовірно це 1942 рік) (правопис збережено):
«До населення Хорольського гебіту»"Жидівсько-большевицький ворог всіма засобами намагається залишитися в живих. Але підтримування порядку та безпека є перша передумова для відбудови в гебіті. Тому не можна терпіти, щоб окремі ворожі агенти і провокатори спричиняли неспокій. Я категорично вказую на те, що вся сім'я заплатить своїм життям, якій буде доведено, що один з її членів: а) пустив приїжджого переночувати, неповідомивши перед цим бургомістра; б) в будьякий спосіб сприяв приїжджому, чи то через підтримку харчами, чи то через передачу документів, чи то через подачу відомостей.
Тому українці, негайно сповіщайте про цих підозрілих осіб бургомістра або поліцію і ви позбавите себе від великого горя…[11].
У джерелах зафіксовані декілька випадків, коли старости з ближніх сіл приходили до Хорольського табору і, ймовірно, шляхом підкупу німецької адміністрації, домагалися, щоб з табору відпустили знайомих, односельців, в деяких випадках і зовсім незнайомих людей. У такий спосіб був врятований, наприклад, Абрам Резніченко. Точна кількість євреїв, які загинули у роки нацистської окупації Хорола, залишається дискусійною. Всього в Полтавській області за роки німецької окупації було вбито більш ніж 13000 євреїв[12].
- ↑ Круглов А. Уманський А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. — С. 443.
- ↑ Німецькі окупанти на Полтавщині (1941—1943 рр.). Збірник документів. Полтава, 1947. — С. 21.
- ↑ а б в Електронний ресурс: http://jewua.org/khorol/ [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.].
- ↑ а б Німецькі окупанти на Полтавщині (1941—1943 рр.). Збірник документів. Полтава, 1947. — С. 22.
- ↑ Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941—1944 годах. / Сост. А. Круглов. — К.: Ин-т иудаики, 2002. — с. 297.
- ↑ Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941—1944 годах./Сост. А.Круглов.–К.:Ин-т иудаики, 2002. — с. 297.
- ↑ Євселевський Л. Нацистський геноцид щодо євреїв на Полтавщині та місцеве населення // Архівний збірник на посвяту 90-річчю Полтавської вченої архівної комісії. — Полтава, 1993. — с. 228.
- ↑ а б в Круглов А. Уманський А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. — С. 446.
- ↑ Євселевський Л. Нацистський геноцид щодо євреїв на Полтавщині та місцеве населення // Архівний збірник на посвяту 90-річчю Полтавської вченої архівної комісії. — Полтава, 1993. — С. 228.
- ↑ а б Круглов А. Уманський А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. — С.460.
- ↑ ДАПО, ф. Р-8676, оп. 2, спр. 167, арк. 1.
- ↑ Круглов А. Уманський А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. — С.463.
- Круглов А. Уманський А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. — Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016.
- Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941—1944 годах. / Сост. А. Круглов. — К.: Ин-т иудаики, 2002.
- Євселевський Л. Нацистський геноцид щодо євреїв на Полтавщині та місцеве населення // Архівний збірник на посвяту 90-річчю Полтавської вченої архівної комісії. — Полтава, 1993.
- Електронний ресурс: http://jewua.org/khorol/ [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]