Голубович Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Васильович Голубович
М. В. Голубович у фільмі «Козаки йдуть»
М. В. Голубович у фільмі «Козаки йдуть»
Ім'я при народженні Михайло Васильович Голубович
рос. Михаил Васильевич Голубович
Народився 21 листопада 1943(1943-11-21) (75 років)
Золотоноша Черкаської області
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Діяльність актор, театральний діяч
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності з 1967 — тепер. час
Дружина Медведенко Валентина Федорівна, народна артистка України
Діти Голубович Володимир Михайлович
IMDb ID 0326744
Нагороди та премії

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Миха́йло Васи́льович Голубо́вич (*21 листопада 1943, м. Золотоноша Черкаська область, УРСР) — український актор театру та кіно, театральний діяч, заслужений артист УРСР, народний артист УРСР (1977), депутат Луганської обласної ради від Партії Регіонів (2010-2014), так званий «народний артист ЛНР»[1].

Біографія[ред. | ред. код]

У 1967 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, акторський факультет (у В. Харченка, А. Скибенка).

З 1967 р. — актор, з 1987 р. — художній керівник української трупи Луганського музично-драматичного театру.

Член Спілки театральних діячів і Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Знак Пошани. Голова Луганської обласної організації Республіканської партії. Депутат Луганської обласної ради в 2002–2006 і з 2010 (обраний від Партії регіонів). Генерал-осавул, радник отамана управи бунчужного округу Війська Запорізького.

Володіє англійською, болгарською мовами.

Заслужений артист УРСР (1972).

Народний артист УРСР (1977).

Начальник управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації з 02.1996 до 2005. Був знятий з посади після Помаранчевої революції за виступи на підтримку Віктора Януковича.[джерело?]

Актор Луганського українського музично-драматичного театру (згодом художній керівник установи).

Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[2]

Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (30 листопада 2013)[3] , V ст. (15 грудня 2011)[4]

На службі терористичної ЛНР[ред. | ред. код]

З 2014 року працює директором у так званому «Луганському українському драматичному театрі», нагороджений відзнаками і званнями так званої ЛНР.[5].

Ролі в театрі (понад 100)[ред. | ред. код]

  • Апраш («Циганка Аза» Старицького),
  • Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького),
  • Пархоменко («Пархоменко» Вольного),
  • Фердинанд («Підступність і кохання» Шіллера),
  • Жухрай («Драматична пісня» за Равенським),
  • Буслай («Поріг» Дударєва),
  • Спартак («Остання ніч Спартака» Откаленка),
  • Антоній («Антоній і Клеопатра» за Шекспіром, премія Спілки театральних діячів України ім. А.Бучми, 1995),
  • Діоген («Діоген» Рацера і Константинова) та ін.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Ролі в кіно (близько 70):

В телефільмах:

  • Іван Хміль («Юркові світанки», 4 серії)
  • матрос Польовий («Кортик», 3 серії)
  • Скажений Джо («Мустанг-іноходець»)
  • командарм Сорокін («Ходіння по муках», 13 серій)
  • генерал Гурко («Шлях до Софії», 5 серій)
  • Василь («Дубровський», 4 серії)
  • комбат Гранатуров («Берег», 2 серії),
  • Вухатий («Буран», Японія),
  • Парамонов («Мужність», 7 серій),
  • Німий («Легенда про княгиню Ольгу»),
  • Сигидин («Високий перевал», 2 серії),
  • старший лейтенант Сьомушкін («Ветерани»),
  • Іван («Пашки хліб»),
  • Сотников («Колесо історії»),
  • Роже («Щастя», Франція),
  • Тарас Бульба («Дума про Тараса Бульбу», 2009) та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]