Голубчиков Юрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голубчиков Юрій Миколайович
Голубчиков Юрий Николаевич
Народився 28 грудня 1952(1952-12-28) (66 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність географ, викладач університету
Alma mater Географічний факультет Московського державного університету[d]
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова
Науковий ступінь кандидат географічних наук
Науковий керівник Гвоздецький Микола Андрійович

Голубчиков Юрій Миколайович (1 січня 1953 року, Львів) — радянський, російський вчений-географ, спеціаліст з географії гірських і полярних країн, теорії глобальних природних катастроф. Провідний науковий співробітник кафедри рекреаційної географії та туризму географічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова[1]. Юрій Голубчиков — автор наукової концепції швидкоплинної глобальної катастрофи мегацунамі в історії біосфери, яка є альтернативою еволюційної теорії тривалих льодовикових періодів. У 2005 році, досліджуючи можливі сценарії розвитку Росії і демографічну динаміку зменшення корінного населення, вперше увів у світовий науковий обіг термін «етнозаміщення»[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився, згідно з паспортними даними, 1 січня 1953 року, фактично — 28 грудня 1952 року у Львові в родині Миколи Яковича Голубчикова і його дружини Зінаїди Іванівни Аршинової. Батько після важких поранень на фронті був відряджений на боротьбу з українськими повстанцями до Західної України[3]. 1957 року батько закінчив географічний факультет Львівського університету, мати — випускниця 1948 року філологічного факультету Чернівецького університету[3]. Батьки працювали вчителями з географії та російської мови в середніх школах Львова[3].

1970 року Юрій вступив на географічний факультет Московського державного університету, який закінчив 1975 року[1]. Після закінчення був залишений в аспірантурі при кафедри фізичної географії СРСР, був учнем радянських географів-ландшафтознавців Солнцева М. А. та Миколи Гвоздецького М. А.. 1980 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Ландшафтно-геофізичні особливості муссонно-мерзлотної гірської тайги зони БАМу»[4][1]. Працював в експедиціях на Далекому Сході, Таймирі і плато Путорана. Штатну науково-педагогічну діяльність на географічному факультеті МДУ почав з січня 1984 року молодшим науковим співробітником кафедри фізичної географії зарубіжних країн та геоекології світу. З 1986 року по 2002 рік старший науковий співробітник лабораторії геоекології Російської Півночі, з 2002 року провідний науковий співробітник лабораторії «Московський регіон», включеної 2005 року до складу кафедри рекреаційної географії і туризму[1]. За роки викладацької діяльності в університеті створив ряд курсів: Гори світу (1987), Фізична географія світу (1996), Географія людини (2003), Катастрофи в історії Землі і людини (2009), Основи гуманітарної географії (2012), Гуманітарне природознавство (2014)[4].

З вересня 1989 по березень 1990 року працював у Пекінському університеті, з червня по жовтень 1994 року — у Кембриджському університеті, з березня по липень 1994 року був запрошеним професором університету Альберти (Канада), з жовтня 2005 по січень 2006, та з вересня 2010 по січень 2011 року — Центрально-Європейського університету в Будапешті[1][4]. У листопаді 2011 року був у відрядженні на Тайвані, у 2015—2017 роках читав лекції для студентів та співробітників Московського фізико-технічного інституту (МФТИ) на Кіпрі. Протягом 2009—2011 років був заступником генерального директора ВАТ «Росгипролес». З 2011 року читає лекції з географії в Маніхінській і Жовтневій школах Істрінського району Московської області.

Голубчиков Юрій Миколайович веде активну громадську роботу. 1988 року виступив у журналах «Огонёк» і «Энергия» та у телепрограмі «Взгляд» російського телебачення з ініціативою розсекретити для загального користування великомасштабні топографічні карти територій СРСР[5]. З 1994 по 1997 роки був заступником головного редактора науково-популярного журналу «Терра Інкогніта». Крім спеціалізованих наукових журналів Голубчиков публікувався також у «Незавісімій газеті», «Общій газеті», «Правді», журналі «Огонёк». Веде рубрику «Краєзнавство» в додатку до «Незалежної газети» «НГ-Наука». 2011 року створював і наповнював спеціалізований сайт РИА Новости «Арктика-територія діалогу». Протягом 2008—2011 років був вченим секретарем робочої групи з природокористування Рахункової палати РФ (голова Аксючиц В. В.).

Наукові праці[ред. | ред. код]

Голубчиков Юрій Миколайович автор 420 наукових і публіцистичних статей і 12 книг; загалом 34 книги, включно з атласами, брошурами та колективними монографіями[4]. Велике число публікацій присвячено проблемам освоєння російського Півночі, природи Камчатки, Ямалу і Саян, заповідників та природних резерватів Росії, рекультивації земель нафтових і газових родовищ, питань лісокористування, екології Москви, критиці теорії біологічної еволюції. Найбільшу популярність отримали книги:

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. География горных и полярных стран. — М. : Изд-во МГУ, 1996. — 304 с. — ISBN 5-211-03733-7. — Одне з перших у світовій літературі зведень про мерзлотні райони земної кулі від екваторіальних і тропічних високогірїв до полярних тундр і пустель. Підсумовує результати багаторічних географічних, екологічних і гуманітарних досліджень сучасних перигляціальних середовищ, розташованих між вічними снігами і верхніми межами лісових поясів. Велику увагу приділено людині в найсуворіших середовищах і екологічним наслідкам її діяльності.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. География Чукотского автономного округа. — М. : ДИК, 2004. — 320 с. — ISBN 978-5-16-004682-2. — Навчальний регіональний посібник, збагачений цитатами і уривками з художніх, філософських та наукових творів, віршами, спогадами з мемуарів, кольоровими картами. Посібник доповнений якісним довідковим матеріалом, словником місцевої топонімії. 2006 року на конкурсі «Регіональний підручник» праця зайняла перше місце (голова журі В. М. Котляков) і була нагороджена дипломом першого ступеня.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Глобальные катастрофы в истории цивилизаций. — М. : Вече, 2005. — 386 с. — ISBN 5-9533-0442-0. — У книзі розглядаються дві діаметральнопротилежні точки зору відносно витоків усього сущого — катастрофізм та еволюція. Автор у книзі торкається проблем зародження життя, астероїдно-кометної небезпеки, глобальних вимирань, готовності людства до прийдешніх катастроф.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Природные зоны в жизни людей. — М. : Чистые пруды, 2005. — 32 с. — ISBN 5-9667-0090-7. — Розглянуті аспекти географічного детермінізму етногенезу, побуту, звичайного життя народів. У праці відроджуються російські традиції антропогеографічної школи, що розглядала фізичну географію базисом для розвитку особливостей різних народів.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Нестеренко В. Ф. Четыре сценария будущего России. — М. : Капитал инфо, 2006. — 280 с. — ISBN 978-5-98425-015-2. — У праці поданий прогноз майбутнього розвитку Росії з огляду на взаємодію з системотворними політико-економічними режимами провідних країн світу.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Катастрофы в истории Земли и человека. — М. : Белый город, 2009. — 192 с. — ISBN 978-5-7793-1654-5.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Основы гуманитарной географии : учебное пособие для университетов. — М. : Инфра-М. — С. 368. — ISBN 978-5-16-004682-2. — Спроба поєднання російської антропогеографічної школи зі світовим надбанням гуманітарної географії.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. О тайнах целей и начал // Божественное откровение и современная наука. — М. : Три сестры, 2011. — С. 48-97.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Гуманитарная география в стратегиях выживания человечества. — М. : Диалог культур, 2014. — 328 с. — ISBN 978-5-98425-074-0.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Теоретические основы туристической географии. — М. : Издательский сервис, 2017. — 192 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Кружалин В. И. Туристическая география Севера России. — М. : Издательский сервис, 2018. — 124 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Кружалин В. И. Туристическая география Севера России. — М. : Издательский сервис, 2018. — 124 с.

Голубчиков є автором і редактором текстів ряду атласів. Кожен з атласів несе багатопланову інформацію про території, які в ньому розглядаються.

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю.  — М. : АСТ, 2009. — 368 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Универсальный атлас мира. — М. : АСТ, 2008 . — 312 с. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Универсальный историко-географический атлас России. — М. : АСТ, 2008. — 384 с. — 15 000 прим. — ISBN 978-5-17-055141-5.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Атлас мира. — М. : АСТ, 2011. — С. 563. — 15 000 прим.
  • (рос.) Большой атлас России. — М. : Астрель. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Атлас Tartarica. История татар и народов Евразии. Республика Татарстан вчера и сегодня. — М. : Издательско-Продюсерский Центр «Дизайн. Информация. Картография», 2006. — 888 с. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Иманкулов М. К. Историко-культурный атлас Кыргызстана. — М. Бишкек : ДИК, 2001. — 176 с. — 15 000 прим.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2014 — міжнародна премія Лідери туристичної індустрії[4].
  • 2014 — грамота від Федерального агентства з туризму Російської Федерації[4].
  • 2014 — подяка від ректора Московського університету[4].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений на Надії Іллівні Дементьєвій (нар. 30 серпня 1949 року, Уссурійськ, Приморський край), майстрі велосипедного спорту, випускниці біолого-ґрунтового факультету Далекосхідного федерального університету, колишній науковій співробітниці Біолого-ґрунтового інституту Далекосхідного наукового центру. З Надією Юрій Миколайович познайомився на початку 1970-х років в одній з тайожних географічних партій у горах Малого Хінгану.

Юрій Голубчиков з 1983 року живе в селищі станції Манихино Істрінського району Московської області.

Подружжя має двох синів — Олега (нар. 1977) і Михайла (нар. 1983), обидва вони потомствені географи[3]. Перший син, Олексій помер у віці 1 місяця з вини лікарів (нар. 1974).

Олег після закінчення географічного факультету МДУ і аспірантури географічного факультету Оксфордського університету влаштувався у Великій Британії, викладає на географічному факультеті університету Уельсу в Кардіффі[3]. Онука Софія Олегівна (нар. 2012), живе з батьками в Кардіффі.

Михайло закінчив географічний факультет МДУ та аспірантуру інституту геоекології РАН, веде інженерно-геологічні та інженерно-екологічні вишукування[3]. Онук Данила Михайлович (нар. 2007) живе з батьками в Москві.

Брат — Сергій Миколайович Голубчиков (14 серпня 1960 — 19 жовтня 2015) — кандидат географічних наук, еколог, автор ряду книг з географії та екології, професор Міжнародного еколого-політологічного університету (МНЭПУ) та науковий співробітник Вищої школи економіки, редактор відділу журналу «Энергия» РАН. Жив у Кострово (Московська область)[3]. Раптово помер від серцевого нападу 19 жовтня 2015 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Голубчиков Юрий Николаевич — пользователь, сотрудник : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] // istina.msu.ru. — ИСТИНА — Интеллектуальная Система Тематического Исследования НАукометрических данных. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  2. Голубчиков Ю. Н., 2011
  3. а б в г д е ж Юрий и Сергей Голубчиковы. Голубчиков Николай Яковлевич : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] / Юрий и Сергей Голубчиковы // pobeda.visitdonetsk.info. — Стена Славы, 2015. — 2 мая. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  4. а б в г д е ж Голубчиков Юрий Николаевич : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] // geogr.msu.ru. — Географический факультет Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  5. Гвоздецкий Ю. Н. Не пора ли открыть карты // «Энергия» РАН. — М. : Изд-во РАН, 1988. — № 5. — С. 14-19.
  6. Рецензии на книгу «Горы» : [рос.] // LiveLib.ru. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. О тайнах целей и начал // Божественное откровение и современная наука. — М. : Три сестры, 2011. — С. 48-97.

Посилання[ред. | ред. код]