Голубчиков Юрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голубчиков Юрій Миколайович
Голубчиков Юрий Николаевич
Народився 28 грудня 1952(1952-12-28) (66 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність географ, викладач університету
Alma mater Географічний факультет Московського державного університетуd
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова
Науковий ступінь кандидат географічних наук
Науковий керівник Гвоздецький Микола Андрійович

Голубчиков Юрій Миколайович (1 січня 1953 року, Львів) — радянський, російський вчений-географ, спеціаліст з географії гірських і полярних країн, теорії глобальних природних катастроф. Провідний науковий співробітник кафедри рекреаційної географії та туризму географічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова[1]. Юрій Голубчиков — автор наукової концепції швидкоплинної глобальної катастрофи мегацунамі в історії біосфери, яка є альтернативою еволюційної теорії тривалих льодовикових періодів. У 2005 році, досліджуючи можливі сценарії розвитку Росії і демографічну динаміку зменшення корінного населення, вперше увів у світовий науковий обіг термін «етнозаміщення»[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився, згідно з паспортними даними, 1 січня 1953 року, фактично — 28 грудня 1952 року у Львові в родині Миколи Яковича Голубчикова і його дружини Зінаїди Іванівни Аршинової. Батько після важких поранень на фронті був відряджений на боротьбу з українськими повстанцями до Західної України[3]. 1957 року батько закінчив географічний факультет Львівського університету, мати — випускниця 1948 року філологічного факультету Чернівецького університету[3]. Батьки працювали вчителями з географії та російської мови в середніх школах Львова[3].

1970 року Юрій вступив на географічний факультет Московського державного університету, який закінчив 1975 року[1]. Після закінчення був залишений в аспірантурі при кафедри фізичної географії СРСР, був учнем радянських географів-ландшафтознавців Солнцева М. А. та Миколи Гвоздецького М. А.. 1980 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Ландшафтно-геофізичні особливості муссонно-мерзлотної гірської тайги зони БАМу»[4][1]. Працював в експедиціях на Далекому Сході, Таймирі і плато Путорана. Штатну науково-педагогічну діяльність на географічному факультеті МДУ почав з січня 1984 року молодшим науковим співробітником кафедри фізичної географії зарубіжних країн та геоекології світу. З 1986 року по 2002 рік старший науковий співробітник лабораторії геоекології Російської Півночі, з 2002 року провідний науковий співробітник лабораторії «Московський регіон», включеної 2005 року до складу кафедри рекреаційної географії і туризму[1]. За роки викладацької діяльності в університеті створив ряд курсів: Гори світу (1987), Фізична географія світу (1996), Географія людини (2003), Катастрофи в історії Землі і людини (2009), Основи гуманітарної географії (2012), Гуманітарне природознавство (2014)[4].

З вересня 1989 по березень 1990 року працював у Пекінському університеті, з червня по жовтень 1994 року — у Кембриджському університеті, з березня по липень 1994 року був запрошеним професором університету Альберти (Канада), з жовтня 2005 по січень 2006, та з вересня 2010 по січень 2011 року — Центрально-Європейського університету в Будапешті[1][4]. У листопаді 2011 року був у відрядженні на Тайвані, у 2015—2017 роках читав лекції для студентів та співробітників Московського фізико-технічного інституту (МФТИ) на Кіпрі. Протягом 2009—2011 років був заступником генерального директора ВАТ «Росгипролес». З 2011 року читає лекції з географії в Маніхінській і Жовтневій школах Істрінського району Московської області.

Голубчиков Юрій Миколайович веде активну громадську роботу. 1988 року виступив у журналах «Огонёк» і «Энергия» та у телепрограмі «Взгляд» російського телебачення з ініціативою розсекретити для загального користування великомасштабні топографічні карти територій СРСР[5]. З 1994 по 1997 роки був заступником головного редактора науково-популярного журналу «Терра Інкогніта». Крім спеціалізованих наукових журналів Голубчиков публікувався також у «Незавісімій газеті», «Общій газеті», «Правді», журналі «Огонёк». Веде рубрику «Краєзнавство» в додатку до «Незалежної газети» «НГ-Наука». 2011 року створював і наповнював спеціалізований сайт РИА Новости «Арктика-територія діалогу». Протягом 2008—2011 років був вченим секретарем робочої групи з природокористування Рахункової палати РФ (голова Аксючиц В. В.).

Наукові праці[ред. | ред. код]

Голубчиков Юрій Миколайович автор 420 наукових і публіцистичних статей і 12 книг; загалом 34 книги, включно з атласами, брошурами та колективними монографіями[4]. Велике число публікацій присвячено проблемам освоєння російського Півночі, природи Камчатки, Ямалу і Саян, заповідників та природних резерватів Росії, рекультивації земель нафтових і газових родовищ, питань лісокористування, екології Москви, критиці теорії біологічної еволюції. Найбільшу популярність отримали книги:

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. География горных и полярных стран. — М. : Изд-во МГУ, 1996. — 304 с. — ISBN 5-211-03733-7. — Одне з перших у світовій літературі зведень про мерзлотні райони земної кулі від екваторіальних і тропічних високогірїв до полярних тундр і пустель. Підсумовує результати багаторічних географічних, екологічних і гуманітарних досліджень сучасних перигляціальних середовищ, розташованих між вічними снігами і верхніми межами лісових поясів. Велику увагу приділено людині в найсуворіших середовищах і екологічним наслідкам її діяльності.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. География Чукотского автономного округа. — М. : ДИК, 2004. — 320 с. — ISBN 978-5-16-004682-2. — Навчальний регіональний посібник, збагачений цитатами і уривками з художніх, філософських та наукових творів, віршами, спогадами з мемуарів, кольоровими картами. Посібник доповнений якісним довідковим матеріалом, словником місцевої топонімії. 2006 року на конкурсі «Регіональний підручник» праця зайняла перше місце (голова журі В. М. Котляков) і була нагороджена дипломом першого ступеня.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Глобальные катастрофы в истории цивилизаций. — М. : Вече, 2005. — 386 с. — ISBN 5-9533-0442-0. — У книзі розглядаються дві діаметральнопротилежні точки зору відносно витоків усього сущого — катастрофізм та еволюція. Автор у книзі торкається проблем зародження життя, астероїдно-кометної небезпеки, глобальних вимирань, готовності людства до прийдешніх катастроф.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Природные зоны в жизни людей. — М. : Чистые пруды, 2005. — 32 с. — ISBN 5-9667-0090-7. — Розглянуті аспекти географічного детермінізму етногенезу, побуту, звичайного життя народів. У праці відроджуються російські традиції антропогеографічної школи, що розглядала фізичну географію базисом для розвитку особливостей різних народів.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Нестеренко В. Ф. Четыре сценария будущего России. — М. : Капитал инфо, 2006. — 280 с. — ISBN 978-5-98425-015-2. — У праці поданий прогноз майбутнього розвитку Росії з огляду на взаємодію з системотворними політико-економічними режимами провідних країн світу.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Катастрофы в истории Земли и человека. — М. : Белый город, 2009. — 192 с. — ISBN 978-5-7793-1654-5.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Основы гуманитарной географии : учебное пособие для университетов. — М. : Инфра-М. — С. 368. — ISBN 978-5-16-004682-2. — Спроба поєднання російської антропогеографічної школи зі світовим надбанням гуманітарної географії.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. О тайнах целей и начал // Божественное откровение и современная наука. — М. : Три сестры, 2011. — С. 48-97.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Гуманитарная география в стратегиях выживания человечества. — М. : Диалог культур, 2014. — 328 с. — ISBN 978-5-98425-074-0.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Теоретические основы туристической географии. — М. : Издательский сервис, 2017. — 192 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Кружалин В. И. Туристическая география Севера России. — М. : Издательский сервис, 2018. — 124 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Кружалин В. И. Туристическая география Севера России. — М. : Издательский сервис, 2018. — 124 с.

Голубчиков є автором і редактором текстів ряду атласів. Кожен з атласів несе багатопланову інформацію про території, які в ньому розглядаються.

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю.  — М. : АСТ, 2009. — 368 с.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Универсальный атлас мира. — М. : АСТ, 2008 . — 312 с. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. Универсальный историко-географический атлас России. — М. : АСТ, 2008. — 384 с. — 15 000 прим. — ISBN 978-5-17-055141-5.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Атлас мира. — М. : АСТ, 2011. — С. 563. — 15 000 прим.
  • (рос.) Большой атлас России. — М. : Астрель. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Шокарев С. Ю. Атлас Tartarica. История татар и народов Евразии. Республика Татарстан вчера и сегодня. — М. : Издательско-Продюсерский Центр «Дизайн. Информация. Картография», 2006. — 888 с. — 15 000 прим.
  • (рос.) Голубчиков Ю. Н., Иманкулов М. К. Историко-культурный атлас Кыргызстана. — М. Бишкек : ДИК, 2001. — 176 с. — 15 000 прим.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2014 — міжнародна премія Лідери туристичної індустрії[4].
  • 2014 — грамота від Федерального агентства з туризму Російської Федерації[4].
  • 2014 — подяка від ректора Московського університету[4].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений на Надії Іллівні Дементьєвій (нар. 30 серпня 1949 року, Уссурійськ, Приморський край), майстрі велосипедного спорту, випускниці біолого-ґрунтового факультету Далекосхідного федерального університету, колишній науковій співробітниці Біолого-ґрунтового інституту Далекосхідного наукового центру. З Надією Юрій Миколайович познайомився на початку 1970-х років в одній з тайожних географічних партій у горах Малого Хінгану.

Юрій Голубчиков з 1983 року живе в селищі станції Манихино Істрінського району Московської області.

Подружжя має двох синів — Олега (нар. 1977) і Михайла (нар. 1983), обидва вони потомствені географи[3]. Перший син, Олексій помер у віці 1 місяця з вини лікарів (нар. 1974).

Олег після закінчення географічного факультету МДУ і аспірантури географічного факультету Оксфордського університету влаштувався у Великій Британії, викладає на географічному факультеті університету Уельсу в Кардіффі[3]. Онука Софія Олегівна (нар. 2012), живе з батьками в Кардіффі.

Михайло закінчив географічний факультет МДУ та аспірантуру інституту геоекології РАН, веде інженерно-геологічні та інженерно-екологічні вишукування[3]. Онук Данила Михайлович (нар. 2007) живе з батьками в Москві.

Брат — Сергій Миколайович Голубчиков (14 серпня 1960 — 19 жовтня 2015) — кандидат географічних наук, еколог, автор ряду книг з географії та екології, професор Міжнародного еколого-політологічного університету (МНЭПУ) та науковий співробітник Вищої школи економіки, редактор відділу журналу «Энергия» РАН. Жив у Кострово (Московська область)[3]. Раптово помер від серцевого нападу 19 жовтня 2015 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Голубчиков Юрий Николаевич — пользователь, сотрудник : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] // istina.msu.ru. — ИСТИНА — Интеллектуальная Система Тематического Исследования НАукометрических данных. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  2. Голубчиков Ю. Н., 2011
  3. а б в г д е ж Юрий и Сергей Голубчиковы. Голубчиков Николай Яковлевич : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] / Юрий и Сергей Голубчиковы // pobeda.visitdonetsk.info. — Стена Славы, 2015. — 2 мая. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  4. а б в г д е ж Голубчиков Юрий Николаевич : [арх. 13 квітня 2019 року] : [рос.] // geogr.msu.ru. — Географический факультет Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова. — Дата звернення: 13 квітня 2019 року.
  5. Гвоздецкий Ю. Н. Не пора ли открыть карты // «Энергия» РАН. — М. : Изд-во РАН, 1988. — № 5. — С. 14-19.
  6. Рецензии на книгу «Горы» : [рос.] // LiveLib.ru. — Дата звернення: 19 грудня 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Голубчиков Ю. Н. О тайнах целей и начал // Божественное откровение и современная наука. — М. : Три сестры, 2011. — С. 48-97.

Посилання[ред. | ред. код]