Голіцина Наталія Степанівна
| Голіцина Наталія Степанівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
14 листопада 1794 Москва, Російська імперія |
| Померла |
7 травня 1890 (95 років) Санкт-Петербург, Російська імперія ·пневмонія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Рід | Апраксіниd |
| Батько | Stepan Stepanovich Apraksind |
| Мати | Апраксіна Катерина Володимирівна |
| Брати, сестри | Vladimir Apraksind і Щербатова Софія Степанівна |
| У шлюбі з | Sergej Sergeevič Golicynd |
Княгиня Наталія Степанівна Голіцина (нар. 14 листопада 1794 — пом. 7 травня 1890) — фрейліна, кавалерственна дама; внучка фельдмаршала Степана Апраксіна і княгині Наталії Голіциної, знаменитої «Princesse Moustache» («Вусата княгиня»).
Біографія[ред. | ред. код]
Старша дочка московського генерал-губернатора Степана Степановича Апраксіна від шлюбу з княжною Катериною Володимирівною Голіциної. Дитинство своє і молодість провела в знаменитому маєтку батька свого Ольгове або в московському будинку батьків у Арбатских воріт (після Олександрівське військове училище).
Апраксіни жили відкрито і вміло розважали всю Москву. У них був свій театр, свої актори і музиканти, бали, феєрверки та полювання. У них часто гостювали юний Олександр Пушкін, його дядько В. Л. Пушкін, П. А. Вяземський та інші любителі мистецтва.
Вихованням дітей Катерина Володимирівна Апраксіна займалася сама. Її дочки вивчали мови і літературу, їм викладачі музику і мистецтво. Особливі успіхи Наталія Степанівна робила в живопису, ставши згодом гарним художником-аматором[1]. Вона чудово співала, грала на арфі й на роялі. Взимку 1812 року була представлена до двору і стала виїжджати в світ. Маючи гарну зовнішність, молода Апраксіна відрізнялася у вищому світі розумом і поведінкою, княжна Варвара Туркестанова знаходила її чарівної особою[2].
Заміжжя[ред. | ред. код]
Будучи фрейліною, у серпні 1817 року Наталія Степанівна вийшла заміж за генерал-майора у відставці князя Сергія Сергійовича Голіцина, який був частим гостем в їхньому будинку. Весілля відбулося в Ольгове. Після Голіцини оселилися в маєтку Сокольники, Дмитрівського повіту, Московської губернії, купленому Апраксіним для дочки у Тітових, де прожили кілька років. У 1821 році вони переїхали в Петербург.
У 1820-х роках Наталія Степанівна разом з чоловіком подорожувала по Європі. Вони жили в Італії і у Франції. У Парижі Голіцини отримували запрошення на придворні бали короля Луї-Філіпа. Через кордон вони вивезли цілу галерею етруських ваз і картин, які після смерті Наталії Степанівни, за її заповітом, були передані в Імператорське товариство заохочення мистецтв.
Повернувшись до Петербурга, Голіцини оселилися у власному будинку на Мільйонній вулиці, який став одним з найбільш модних будинків у столиці, де збиралося вибране товариство. Згодом їх особняк був куплений і повністю розібраний при будівництві палацу для великого князя Михайла Миколайовича.
Будучи світською жінкою, Наталія Степанівна цікавилася літературою, і у своїй вітальні вона приймала Івана Крилова, графа Володимира Соллогуба, бував у неї і Олександр Пушкін. Після коронаційних урочистостей 22 вересня 1826 року, на яких були присутні Голіцини, Пушкін, перебуваючи у них в гостях, записав до альбому Наталії Степанівни уривок з «Розмови продавця книг з поетом»[3]:
Она одна бы разумела
Стихи неясные мои;
Одна бы в сердце пламенела
Лампадой чистою любви
Серед авторів записів в альбомі княгині Голіциної були такі європейські знаменитості, як історик Гізо, письменники Б. Констан, Ансло, композитори Обер, Россіні, Керубіні. Існує припущення, що Наталія Степанівна була предметом захоплення Пушкіна в 1820-х роках[4]. Пізніше княгиня Голіцина перестала запрошувати Пушкіна, знаходячи його не зовсім пристойним.
За словами братів Россетів, записаним Бертенєвим, Пушкін говорив про неї, «що вона тільки прикидається, в сутності вона російська труперда (товстуха) і толпега (груба, неотесана)», бо Наталія Степанівна все робила по-французьки, вони вирішили називати її «La Princesse Tolpege»[5]. Фрейліна Олександра Смирнова-Россет писала, що княгиня Голіцина була дуже плотною і дуже любила модничать, тому її звали старої кокеткою[6]. Доллі Фікельмон вважала її «претензійною та холодною особою»[7].
Вдівство[ред. | ред. код]
Не маючи дітей, княгиня Голіцина в 1825 році взяла на виховання племінницю чоловіка, княжну Наталю Григорівну Голіцину (1816—1874), яка в 1835 році вийшла заміж за камергера І. М. Донаурова. Восени 1825 року В. П. Шереметєва записала у своєму щоденнику новину[8]:
|
Княгиня Голіцина, колишня Апраксіна, бере на себе виховання меншої доньки князя Григорія, бо у неї немає дітей. Дуже радію за неї, тому що ця жінка великих чеснот. | 
|
У березні 1833 року Наталія Степанівна овдовіла. З волі чоловіка, вона призначила своїм спадкоємцем його племінника князя Сергія Федоровича Голіцина (1812—1849), якого і сама дуже любила, і який жив постійно у неї в будинку. У 1847 році він одружився з її племінницею, княжною Ольгою Олексіївною Щербатовою (1823—1879), дочкою О. Г. Щербатова і С. С. Апраксіної. Через два роки, 20 вересня 1849 року, на полюванні у В. В. Апраксіна в Брасові, Орловської губернії, князь С. Ф. Голіцин ненароком застрелився. У своєму кабінеті Наталія Степанівна поставила шафку зі шматком сосни, біля якої застала смерть князя. Після його трагічної загибелі вона призначила спадкоємцем його брата Бориса, який помер незабаром після неї.
|
| |
Сергій та Ольга Голіцини (1847)
| ||
Княгиня Голіцина була відома в Петербурзі своєю доброчинністю, яка особливо посилилася після смерті племінника. Поступово вона припинила свої стосунки з двором. Після продажу свого будинку вона переселилася в будинок М. Ф. Арендта на вул. Мільйонної буд. № 26 (після палац великого князя Володимира Олександровича), де і займала весь другий поверх[9].
Влітку Наталія Степанівна жила в своєму чудовому Чернігівському маєтку Гриньово, який раніше належав графу Іллі Безбородькові і купленому у його дочки, розореної княгині Клеопатри Іллівни Лобанової. У великому будинку-палаці, був справжній музей: величезна бібліотека, яка постійно поповнюється за рахунок компаньйонок княгині, сестер Стукових; у великому порядку сімейний архів, прекрасні гобелени і картини, ціла колекція етруських ваз. У Гриневі були велика «розумна розкіш і широка гостинність». Для бідних і хворих людей княгиня Голіцина в маєтку влаштувала богадільню на честь преподобного Сергія.
За словами осіб, які добре знали княгиню Голіцину, вона до кінця днів була веселого, товариського характеру і дивовижної доброти". Померла від запалення легенів 7 травня 1890 року і похована в сімейному склепі Голіциних під церквою с. Зубриловки, Саратовської губернії. На день її кончини їй було присвоєно звання кавалерственої дами ордену Св. Катерини меншого хреста, як найстаршій з княгинь Голіциних[10].
Генеалогія[ред. | ред. код]
 Генеалогічне древо (дерево предків і нащадків) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Картина Н. С. Апраксиной. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 2 грудня 2012.
- ↑ Д. И. Исмаил-Заде. Княжна Туркестанова. Фрейлина высочайшего двора. — СПб.: Издательство «Крига», 2012. — 568 с.
- ↑ Русская старина. 1900, январь.- С.103.
- ↑ Л. В. Крестова. Она одна бы разумела…// Прометей. 1975, № 10.
- ↑ Пушкин в воспоминаниях современников. Т. 2. — М., 1985.- С. 355.
- ↑ А. О. Смирнова-Россет. Дневник. Воспоминания. — М.: Наука, 1989. — С.302.
- ↑ Дневник 1829—1837. Весь пушкинский Петербург, 2009.- с. 78.
- ↑ Дневник Варвары Петровны Шереметевой, урожденной Алмазовой. 1825—1826 года. Из Архива Б. С. Шереметева.- М., 1916.- 212 с.
- ↑ Особняк Эбелинг (Миллионная ул. 26). Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 2 квітня 2020.
- ↑ Н. Н. Голицын. Род князей Голицыных.- СПб., 1892.
Література[ред. | ред. код]
- Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 3. вып III. № 120.
|
