Гомеопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гомеопа́тіягрец. ὅμοιοπάθεια — подібність у стражданні, від грец. ὅμοιος — подібний і грец. πάθος — страждання, хвороба)[1] — псевдонауковий[2][3][4][5] метод лікування, побудований на терапевтичних принципах німецького лікаря Самуеля Ганемана (1755–1843), які вперше були оприлюднені в медичному журналі Гуфеланда[de] у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796). Наукове співтовариство розглядає гомеопатію як шахрайство.[6] Комітет з науки та технології Британського парламенту стверджує, що гомеопатичні засоби працюють не краще, аніж плацебо, а самі препарати - "пігулки, які не містять активних інгредієнтів"[7].

Гомеопатія і алопатія[ред.ред. код]

Алопатія (гр. αλλος — інший, πάθος — хвороба) — так гомеопати називають справжню медицину. На їх думку, лікування хвороб у сучасній медицині зводиться до виклику в організмі «ефектів, протилежних ознакам хвороби». Гомеопати не довіряють методам лікування, що використовуються у сучасній медичній практиці.

Окрім цього, прогрес у розвитку медичної науки вони вважають підтвердженням малої ефективності медицини. Замість того, щоб доводити ефективність своїх методів лікування, представники цієї псевдонауки більш полюбляють вказувати на колишні помилки та недосконалість сучасної медицини, іншими словами, вони використовують старий демагогічний прийом «Tu quoque», тобто «Ви теж».

Згідно з гомеопатичною теорією, будь-яка хвороба починається на рівні психіки. Не можна сказати, що вони тут зовсім не праві, адже психічний стан людини дійсно має деякий вплив на здоров'я, але є дуже багато хвороб, що виникають незалежно від морального стану людини. Більше того, окрім психічного, існують ще багато факторів, що впливають на здоров'я людини: середовище, генетична схильність, наявність тих чи інших інфекційних агентів.

Основні принципи[ред.ред. код]

Гомеопатія — це псевдонаука, що побудована на застарілому на декілька століть хибному та дуже поверхневому розумінні як природи в цілому, так і медицини зокрема. Основними положеннями цієї терапевтичної системи є:

  • закон подібності;
  • динамізація (потенціювання), як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий);
  • випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica);
  • реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату;
  • одномоментне застосування лише одного препарату (пацієнт у кожний окремий період життя може перебувати лише в одному патологічному стані, який може бути описаний лише одним препаратом — уніцизм);
  • визнання ієрархічності систем організму (а отже, різні симптоми мають різне значення для встановлення діагнозу:
    1) психічні,
    2) загальні,
    3) особливі та незвичайні,
    4) місцеві);
  • закон зцілення (закон Герінга);
  • визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід)

Стани гострі та хронічні[ред.ред. код]

В гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні. Цей розподіл є одним з наріжних каменів гомеопатії.

Гомеопати вважають, що гостру хворобу спричиняють так звані «епідеміологічні» чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей, а саме:

  • механічні (наслідком яких є переломи кісток, надриви і розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі тощо),
  • термічні (які спричиняють переохолодження і відмороження, теплові і сонячні удари, опіки),
  • хімічні,
  • мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічних хвороб (переважна більшість станів), на думку гомеопатів, є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама ж «хвороба» складається:

1) з інформаційної складової (кореня, «пробудження» якого відбувається за принципом умовного рефлексу),
2) патогенетичних механізмів розвитку хвороби, і
3) об'єктивних і суб'єтивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта.

Будь-які прояви хвороби — сипмтоми (показники) — на думку гомеопатів, є лише демонстрацією: наш організм намагається донести до нашої свідомості, що з ним щось негаразд. Гомеопати вважають, що організм людини здійснює цю демонстрацію своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть її витримати. А отже, намагання вплинути на ці органи і системи (які є не найслабшою, а найсильнішою ланкою в організмі) призводить до переміщення симптоматики в інші органи і системи, які a priori є слабшими за перші.

Тому гомеопати вважають, що аллопати, придушуючи наявну симптоматику, витискають її у слабші системи і, таким чином, «лікуючи» одну з систем організму, вбивають організм в цілому. На їхню думку, це відбувається тому, що допоки справжня причина не викорінена, вона буде продовжувати діяти, формуючи іншу симптоматику.

Тому гомеопати намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до «інформаційного» рівня, де, найвірогідніше, гніздиться причина), а організм, на їхню думку, уже сам наведе лад у своєму господарстві[8].

У результаті такого впливу, на думку гомеопатів, піднімається загальний рівень здоров'я, підвищується імунітет, фізична і соціальна адаптація, — людина не лише одужує від тієї хвороби, з якою вона звернулась до лікаря, а й у майбутньому менше хворітиме (профілактична дія).

Реперторіум Кента[ред.ред. код]

Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим вченням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica»[9], склав найбільш відомий довідник симптомів — «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» — це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу)[10].

Діагноз в гомеопатії[ред.ред. код]

Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи і називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» та ін., — і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., — і лікують, відповідно, їх.

Діагноз в гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».

Ліки, які використовують гомеопати[ред.ред. код]

Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці, «Органон лікарського мистецтва» (1814), Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим[Яким?] принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому[Чому?] систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.

Сьогодні для приготування препаратів вихідні речовини проходять процес так званого «потенціювання», «динамізації»: їх спочатку розтирають із цукром, а потім багаторазово (сотні й тисячі разів) розводять і збовтують з водою (зазвичай, у співвідношенні 1:10 або 1:100). При цьому діюча речовина майже не витрачається. Сировиною для ліків можуть бути мінерали, рослини, продукти тваринного походження (комахи, отрути змій).

Кінцевий продукт наносять на лактозну крупку (основна фармакологічна форма). У перші роки існування гомеопатії розведення повязували з отруйністю багатьох із використовуваних речовин, але згодом Ганеман помітив, що вони глибше діють на пацієнтів і частіше їх зцілюють, а отже почав виписувати хворим так звані «високі потенції», в яких речовини були розведені настільки, що вже не підлягали виявленню в розчині.

Слід нагадати, що у ті роки широкій науковій спільноті закон (і число) Авогадро відомі не були, а вчення про речовину і її будову набуло сучасного вигляду вже після смерті Ганемана.

Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо, завдяки структурним змінам води).

Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:

1) згідно з матеріалістичною наукою, матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та інформації, — отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною. Тим не менш, не було знайдено ніякого нового виду енергіі чи будь-якої інформації у гомеопатичних препаратах.
2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють,- однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний ефект плацебо.
3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною) (на відміну від більшості наукових теорій, що абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною)[11].

Під час зберіганя ліків слід уникати різких перепадів температури і вологості, тримати їх подалі від сонячного світла, джерел електромагнітного випромінювання, побутової техніки та запахів. Можна загорнути ліки в харчову фольгу.

Ліки, які можна придбати в гомеопатичній аптеці (або зробити самому), називають потенційованими, або динамізованими. «Гомеопатичними», тобто подібними до актуального випадку, вони стають після отримання відповідної реакції організму.

Гомеопатія — це не використання динамізованих ліків, а використання будь-яких ліків за ознакою подібності.

У гомеопатичній аптеці окрім монопрепаратів можна придбати так звані «комплексні» препарати, — тобто такі, що містять декілька препаратів і призначені для «лікування» вже згаданих вище «гепатиту», «геморою», «інсульту». Однак це не є справжньою гомеопатією.

«Варіанти» гомеопатії[ред.ред. код]

Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти («плюралістичний» і «комплексистський» напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.

Одужання в гомеопатії[ред.ред. код]

При лікуванні хронічних хвороб, якщо препарат дібрано правильно, можна очікувати таких змін:

1) симптоми зникають одномоментно;
2) симптоми зникають поступово протягом 2-6 тижнів;
3) симптоми починають «рухатись».

У разі, якщо вони рухаються за законами Герінга (згори донизу; зсередини назовні; від більш життєво важливих органів, до менш життєво важливих органів; і в послідовності зворотній до їх виникнення), то це означає, що включився механізм самозцілення (чого й домагається гомеопат) і організм почав наводити лад у своєму господарстві. Втручатись у процес зцілення не можна, адже процес відбувається під керівництвом самого організму, і лише під наглядом лікаря-гомеопата. Загострення хвороби іноді трапляються. Їх не треба очікувати, але не потрібно й лякатись. Припу́стимо, людина звернулася з основною скаргою на головний біль. Якщо під час лікування головний біль зник, а виник біль у суглобах або з'явились висипання на шкірі чи слизових, це свідчить про те, що процес зцілення почався.

Будь-яка дія, що направляє патологію в протилежному напрямку вважається невірною (це стосується і алопатії, і алопатичного використання динамізованих ліків):

  • не можна впливати на шкірні прояви хвороби (в гомеопатії немає шкірних хвороб, а є лише шкірні симптоми у хворої людини), інакше хвороба піде глибше: в суглоби, на слизову дихальної або травної систем, — в залежності від того, де сильніше місце;
  • але й ці органи лікувати не можна (в гомеопатії немає хвороб суглобів, бронхів, шлунку, а є суглобові, бронхіальні і шлункові симптоми у хворої людини), оскільки в результаті такого лікування хвороба «переходить» на легені, печінку, нирки, серце, підшлункову залозу, — знову ж таки залежно від того, який орган сильніший.

Один практичний аспект, що стосується косметології: в гомеопатії заборонено «лікувати», тобто пригнічувати, не тільки патологічні виділення шкіри і слизових, але й фізіологічні: піт, виділення з носа, піхви. Оскільки в результаті такого пригнічення можна серйозно захворіти. Тут важливо витримати міру, наприклад, якщо не виключити, то максимально обмежити використовування дезодорантів, що регулюють потовиділення (сплеск ракових пухлин молочної залози, на думку гомеопатів, пов'язаний саме з використанням антиперспірантів), крапель для носа тощо.

Гомеопатія, піднімаючи загальний статус здоров'я людини, дає їй можливість не хворіти. При цьому, сам лікувальний ефект є, так би мовити, побічним.

Слід зауважити, що в гомеопатії немає невиліковних хвороб (хоча є невиліковні пацієнти, незалежно від аллопатичного діагнозу). А відповідь на запитання «Як швидко відбувається одужання при гомеопатичному лікуванні?» така: «Буває по-різному».

Безпека гомеопатії. Переваги гомеопатії[ред.ред. код]

В гомеопатії немає вікових обмежень: лікувати можна і немовлят, і вагітних жінок, і літніх людей.

Надзвичайно важливим є профілактичний аспект гомеопатії: людина, яка з народження перебуває під спостереженням гомеопата, має порівняно[З ким?] вищий рівень здоров'я, значно рідше хворіє, перебіг хвороби є легшим, без переходу в затяжні, хронічні форми.

Гомеопатія — не лише наукова дисципліна у прямому смислі, а й ефективна та безпечна галузь практичної медицини найвищого ґатунку. На відміну від аллопатії, гомеопатія не має побічних ефектів (токсичних, алергічних тощо), не викликає звикання. Але це не головна її перевага. Гомеопатія, намагаючись вплинути на причину (етіотропне лікування), дає хворому шанс на зцілення.

Відносна дешевина. Спосіб приготування ліків не вимагає дорогої апаратури, а початкової сировини, для приготування кінцевого продукту, потрібна незначна кількість: наприклад, щоб приготувати гомеопатичні ліки Apis mellifica всіх розведень, для всього світу треба відняти життя тільки в однієї бджілки. Так само, для приготування ліків з рослин потрібна лише одна рослина даного виду. Виробництво гомеопатичних ліків вимагає тільки порядності провізора. Встановлення діагнозу не вимагає дорогих аналізів і методів обстеження.

Критика[ред.ред. код]

Всесвітня організація охорони здоров'я, як організація аллопатів, не визнає гомеопатії та застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань: «використання гомеопатії не має доказової бази, і в тих випадках, коли застосовується як альтернатива основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров'ю і життю людей».[12][неавторитетне джерело]

Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[13][14]

Ставлення до вакцинації[ред.ред. код]

Гомеопати висувають безліч аргументів щодо неефективності і шкідливості сучасних вакцин. Прихильники гомеопатії не довіряють офіційній науці та результатам наукових досліджень, які підтверджують ефективність медичних препаратів. Вони вважають, що наука «Пішла не у тому напрямі», а фармацевтичні корпорації підробляють результати досліджень. Разом з тим, прихильники гомеопатії визнають ефективність тих вакцин, що, за збігом обставин, відповідають гомеопатичній концепції «Подібне лікує подібне». Саме тому, на їхню думку, і перша вакцина від натуральної віспи, що була набагато менш небезпечним вірусом коров'ячої віспи, виявилась ефективною. Натомість, вакцини, що є «не подібними, а ідентичними», на думку гомеопатів, є шкідливими та неефективними. До таких вакцин гомеопати відносять будь-які препарати з послабленим чи інактивованим людським інфекційним агентом. Через це, наприклад, антирабічна сиворітка, що за останні півтора сторіччя врятувала сотні тисяч, якщо не мільйони, життів, вважається гомеопатами шкідливим непотребом; а сказ, на їх думку, можна вилікувати сотнею різних гомеопатичних препаратів, підібраних за принципом «подібне лікує подібне». Щоправда, не зрозуміло, чому смертність від цієї хвороби є стовідсотковою, а жоден «лікар»-гомеопат ще не отримав Нобелівську премію за перемогу над цим страшним захворюванням.

Гомеопати також вважають, що замість того, щоб виробляти дітям імунітет до небезпечних захворювань шляхом щеплень, краще давати їм перехворіти на них, адже це, на їх думку, «запрограмовано у життєвому циклі». Незважаючи на те, що ці хвороби можуть призводити до незворотних патологічних змін в організмі, або навіть до смерті людини.

Контраргументи[ред.ред. код]

Рішення дорослої людини (і батьків щодо вакцинації дітей) повинно бути виваженим і свідомим, а не бути наслідком переляку. В основу використання вакцини, як і інших лікувальних засобів, повинно бути покладено принаймні 3 принципи:

1) поінформованість про співвідношення ефективність/травматичність (побічні ефекти);
2) поінформованість про інші методи захисту;
3) добровільність і можливість вибору.

Гомеопатія в Україні[ред.ред. код]

Історія гомеопатії в Україні налічує вже понад 100 років.[15]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови
  2. Tuomela R (1987). Chapter 4: Science, Protoscience, and Pseudoscience. У Pitt JC, Marcello P. Rational Changes in Science: Essays on Scientific Reasoning. Boston Studies in the Philosophy of Science 98. Springer. с. 83–101. doi:10.1007/978-94-009-3779-6_4. ISBN 978-94-010-8181-8. 
  3. Smith K (2012). Homeopathy is Unscientific and Unethical. Bioethics 26 (9). с. 508–512. doi:10.1111/j.1467-8519.2011.01956.x. 
  4. Baran GR, Kiana MF, Samuel SP (2014). Chapter 2: Science, Pseudoscience, and Not Science: How Do They Differ?. Healthcare and Biomedical Technology in the 21st Century (Springer). с. 19–57. doi:10.1007/978-1-4614-8541-4_2. ISBN 978-1-4614-8540-7. «within the traditional medical community it is considered to be quackery» 
  5. Ladyman J (2013). Chapter 3: Towards a Demarcation of Science from Pseudoscience. У Pigliucci M, Boudry M. Philosophy of Pseudoscience: Reconsidering the Demarcation Problem. University of Chicago Press. с. 48–49. ISBN 978-0-226-05196-3. «Yet homeopathy is a paradigmatic example of pseudoscience. It is neither simply bad science nor science fraud, but rather profoundly departs from scientific method and theories while being described as scientific by some of its adherents (often sincerely).» 
  6. Caulfield, Timothy; Rachul, Christen (2011-09-15). Supported by science?: what canadian naturopaths advertise to the public. Allergy, Asthma & Clinical Immunology (En) 7 (1). doi:10.1186/1710-1492-7-14. PMC 3182944. PMID 21920039. Процитовано 2016-01-28. 
  7. Coghlan, Andy. Stop funding homeopathy, say British MPs. New Scientist (en-US). Процитовано 2016-01-28. 
  8. Дунаевский С. Г. Знакомьтесь — гомеопатия. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. — 128 с. — (Медицина для вас). — ISBN 966-07-1157-0. (рос.)
  9. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica : в 2 т. — Mосква : Гомеопатическая медицина, 2006. — ISBN 5-89-777-022-0.
  10. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. — Новосибирск : Трина, 1995. — 640 с. — ISBN 5-7241-0045-2.
  11. Чибени С. С. О научном статусе гомеопатии = On the scientific status of homeopathy / Сильвио С. Чибени (PhD, профессор), Кафедра философии Университета Кампинас (Сан-Паулу, Бразилия) // British Homoeopathic Journal. — 2001. — Vol. 90, no. 2. — P. 92—98.
  12. Гомеопатия — лечение?. — 20.01.2011.
  13. Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy / Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A. C. Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger // The Lancet. — 2005. — August 27. — Vol. 366, no. 9487. — P. 726–732. — PMID:16125589.
  14. Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial / Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith // Rheumatology. — 2010. — Vol. 50, no. 6. — P. 1070-1082. — DOI:10.1093/rheumatology/keq234..
  15. Попов, 2015

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуцол Л. П. Основи гомеопатії : навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол — Вінниця : Нова Книга, 2011. — 344 с. : іл. — ISBN 978-966-382-330-0.
  • Попов А. Історія гомеопатії в Україні : [арх. 17 жовтня 2015] / Антон Попов. — 2015. — 30 червня.

Посилання[ред.ред. код]


Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.