Гомеопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гомеопа́тіягрец. ὅμοιοπάθεια — подібність у стражданні, від грец. ὅμοιος — подібний і грец. πάθος — страждання, хвороба)[1] — псевдонауковий[2][3][4][5] метод лікування, побудований на терапевтичних принципах німецького лікаря Самуеля Ганемана (1755–1843), які вперше були оприлюднені в медичному журналі Гуфеланда[de] у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796). Наукове співтовариство розглядає гомеопатію як шахрайство.[6] Комітет з науки та технології Британського парламенту стверджує, що гомеопатичні засоби працюють не краще, аніж плацебо, а самі препарати - "пігулки, які не містять активних інгредієнтів"[7].

Гомеопатія і алопатія[ред.ред. код]

Алопатія (гр. αλλος — інший, πάθος — хвороба) — так гомеопати називають справжню медицину. На їх думку, лікування хвороб у сучасній медицині зводиться до виклику в організмі «ефектів, протилежних ознакам хвороби». Гомеопати не довіряють методам лікування, що використовуються у сучасній медичній практиці.

Окрім цього, прогрес у розвитку медичної науки вони вважають підтвердженням малої ефективності медицини. Замість того, щоб доводити ефективність своїх методів лікування, представники цієї псевдонауки більш полюбляють вказувати на колишні помилки та недосконалість сучасної медицини, іншими словами, вони використовують старий демагогічний прийом «Tu quoque», тобто «Ви теж».

Згідно з гомеопатичною теорією, будь-яка хвороба починається на рівні психіки. Не можна сказати, що вони тут зовсім не праві, адже психічний стан людини дійсно має деякий вплив на здоров'я, але є дуже багато хвороб, що виникають незалежно від морального стану людини. Більше того, окрім психічного, існують ще багато факторів, що впливають на здоров'я людини: середовище, генетична схильність, наявність тих чи інших інфекційних агентів.

Основні принципи[ред.ред. код]

Гомеопатія — це псевдонаука, що побудована на застарілому[Джерело?] на декілька століть[Джерело?] хибному[Джерело?] та дуже поверхневому[Джерело?] розумінні як природи в цілому, так і медицини зокрема[Джерело?]. Основними положеннями цієї терапевтичної системи є:

  • закон подібності;
  • динамізація (потенціювання), як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий);
  • випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica);
  • реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату;
  • одномоментне застосування лише одного препарату (пацієнт у кожний окремий період життя може перебувати лише в одному патологічному стані, який може бути описаний лише одним препаратом — уніцизм);
  • визнання ієрархічності систем організму (а отже, різні симптоми мають різне значення для встановлення діагнозу:
    1) психічні,
    2) загальні,
    3) особливі та незвичайні,
    4) місцеві);
  • закон зцілення (закон Герінга);
  • визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід)

Стани гострі та хронічні[ред.ред. код]

В гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні. Цей розподіл є одним з наріжних каменів гомеопатії.

Гомеопати вважають, що гостру хворобу спричиняють так звані «епідеміологічні» чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей, а саме:

  • механічні (наслідком яких є переломи кісток, надриви і розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі тощо),
  • термічні (які спричиняють переохолодження і відмороження, теплові і сонячні удари, опіки),
  • хімічні,
  • мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічних хвороб (переважна більшість станів), на думку гомеопатів, є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама ж «хвороба» складається:

1) з інформаційної складової (кореня, «пробудження» якого відбувається за принципом умовного рефлексу),
2) патогенетичних механізмів розвитку хвороби, і
3) об'єктивних і суб'єтивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта.

Будь-які прояви хвороби — сипмтоми (показники) — на думку гомеопатів, є лише демонстрацією: наш організм намагається донести до нашої свідомості, що з ним щось негаразд. Гомеопати вважають, що організм людини здійснює цю демонстрацію своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть її витримати. А отже, намагання вплинути на ці органи і системи (які є не найслабшою, а найсильнішою ланкою в організмі) призводить до переміщення симптоматики в інші органи і системи, які a priori є слабшими за перші.

Тому гомеопати вважають, що аллопати, придушуючи наявну симптоматику, витискають її у слабші системи і, таким чином, «лікуючи» одну з систем організму, вбивають організм в цілому. На їхню думку, це відбувається тому, що допоки справжня причина не викорінена, вона буде продовжувати діяти, формуючи іншу симптоматику.

Тому гомеопати намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до «інформаційного» рівня, де, найвірогідніше, гніздиться причина), а організм, на їхню думку, уже сам наведе лад у своєму господарстві[8].

У результаті такого впливу, на думку гомеопатів, піднімається загальний рівень здоров'я, підвищується імунітет, фізична і соціальна адаптація, — людина не лише одужує від тієї хвороби, з якою вона звернулась до лікаря, а й у майбутньому менше хворітиме (профілактична дія).

Реперторіум Кента[ред.ред. код]

Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим вченням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica»[9], склав найбільш відомий довідник симптомів — «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» — це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу)[10].

Діагноз в гомеопатії[ред.ред. код]

Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи і називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» та ін., — і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., — і лікують, відповідно, їх.

Діагноз в гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».

Критика[ред.ред. код]

Всесвітня організація охорони здоров'я, як організація аллопатів, не визнає гомеопатії та застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань: «використання гомеопатії не має доказової бази, і в тих випадках, коли застосовується як альтернатива основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров'ю і життю людей».[11][неавторитетне джерело]

Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[12][13]

Ставлення до вакцинації[ред.ред. код]

Гомеопати висувають безліч аргументів щодо неефективності і шкідливості сучасних вакцин. Прихильники гомеопатії не довіряють офіційній науці та результатам наукових досліджень, які підтверджують ефективність медичних препаратів. Вони вважають, що наука «Пішла не у тому напрямі», а фармацевтичні корпорації підробляють результати досліджень. Разом з тим, прихильники гомеопатії визнають ефективність тих вакцин, що, за збігом обставин, відповідають гомеопатичній концепції «Подібне лікує подібне». Саме тому, на їхню думку, і перша вакцина від натуральної віспи, що була набагато менш небезпечним вірусом коров'ячої віспи, виявилась ефективною. Натомість, вакцини, що є «не подібними, а ідентичними», на думку гомеопатів, є шкідливими та неефективними. До таких вакцин гомеопати відносять будь-які препарати з послабленим чи інактивованим людським інфекційним агентом. Через це, наприклад, антирабічна сиворітка, що за останні півтора сторіччя врятувала сотні тисяч, якщо не мільйони, життів, вважається гомеопатами шкідливим непотребом; а сказ, на їх думку, можна вилікувати сотнею різних гомеопатичних препаратів, підібраних за принципом «подібне лікує подібне». Щоправда, не зрозуміло, чому смертність від цієї хвороби є стовідсотковою, а жоден «лікар»-гомеопат ще не отримав Нобелівську премію за перемогу над цим страшним захворюванням.

Гомеопати також вважають, що замість того, щоб виробляти дітям імунітет до небезпечних захворювань шляхом щеплень, краще давати їм перехворіти на них, адже це, на їх думку, «запрограмовано у життєвому циклі». Незважаючи на те, що ці хвороби можуть призводити до незворотних патологічних змін в організмі, або навіть до смерті людини.

Контраргументи[ред.ред. код]

Рішення дорослої людини (і батьків щодо вакцинації дітей) повинно бути виваженим і свідомим, а не бути наслідком переляку. В основу використання вакцини, як і інших лікувальних засобів, повинно бути покладено принаймні 3 принципи:

1) поінформованість про співвідношення ефективність/травматичність (побічні ефекти);
2) поінформованість про інші методи захисту;
3) добровільність і можливість вибору.

Гомеопатія в Україні[ред.ред. код]

Історія гомеопатії в Україні налічує вже понад 100 років.[14]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови
  2. Tuomela R (1987). Chapter 4: Science, Protoscience, and Pseudoscience. У Pitt JC, Marcello P. Rational Changes in Science: Essays on Scientific Reasoning. Boston Studies in the Philosophy of Science 98. Springer. с. 83–101. doi:10.1007/978-94-009-3779-6_4. ISBN 978-94-010-8181-8. 
  3. Smith K (2012). Homeopathy is Unscientific and Unethical. Bioethics 26 (9). с. 508–512. doi:10.1111/j.1467-8519.2011.01956.x. 
  4. Baran GR, Kiana MF, Samuel SP (2014). Chapter 2: Science, Pseudoscience, and Not Science: How Do They Differ?. Healthcare and Biomedical Technology in the 21st Century (Springer). с. 19–57. doi:10.1007/978-1-4614-8541-4_2. ISBN 978-1-4614-8540-7. «within the traditional medical community it is considered to be quackery» 
  5. Ladyman J (2013). Chapter 3: Towards a Demarcation of Science from Pseudoscience. У Pigliucci M, Boudry M. Philosophy of Pseudoscience: Reconsidering the Demarcation Problem. University of Chicago Press. с. 48–49. ISBN 978-0-226-05196-3. «Yet homeopathy is a paradigmatic example of pseudoscience. It is neither simply bad science nor science fraud, but rather profoundly departs from scientific method and theories while being described as scientific by some of its adherents (often sincerely).» 
  6. Caulfield, Timothy; Rachul, Christen (2011-09-15). Supported by science?: what canadian naturopaths advertise to the public. Allergy, Asthma & Clinical Immunology (En) 7 (1). doi:10.1186/1710-1492-7-14. PMC 3182944. PMID 21920039. Процитовано 2016-01-28. 
  7. Coghlan, Andy. Stop funding homeopathy, say British MPs. New Scientist (en-US). Процитовано 2016-01-28. 
  8. Дунаевский С. Г. Знакомьтесь — гомеопатия. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. — 128 с. — (Медицина для вас). — ISBN 966-07-1157-0. (рос.)
  9. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica : в 2 т. — Mосква : Гомеопатическая медицина, 2006. — ISBN 5-89-777-022-0.
  10. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. — Новосибирск : Трина, 1995. — 640 с. — ISBN 5-7241-0045-2.
  11. Гомеопатия — лечение?. — 20.01.2011.
  12. Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy / Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A. C. Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger // The Lancet. — 2005. — August 27. — Vol. 366, no. 9487. — P. 726–732. — PMID:16125589.
  13. Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial / Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith // Rheumatology. — 2010. — Vol. 50, no. 6. — P. 1070-1082. — DOI:10.1093/rheumatology/keq234..
  14. Попов, 2015

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуцол Л. П. Основи гомеопатії : навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол — Вінниця : Нова Книга, 2011. — 344 с. : іл. — ISBN 978-966-382-330-0.
  • Попов А. Історія гомеопатії в Україні : [арх. 17 жовтня 2015] / Антон Попов. — 2015. — 30 червня.

Посилання[ред.ред. код]