Гончаренко Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончаренко Іван Григорович
Народження 1920
Сумська область
Смерть 9 травня 1945(1945-05-09)
Прага, Чехія
Країна Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Освіта Благовіщенське вище танкове командне училище[d]
Звання лейтенант
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки

Іван Григорович Гончаренко (1920 — 9 травня 1945) — радянський офіцер, гвардії лейтенант, танкіст, учасник Німецько-радянської війни.

Під час визволення Праги 1945 року командир танка Т-34-85 № 24 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської «Челябінської» танкової бригади 10-го гвардійського Уральско-Львівського добровольчого танкового корпусу гвардії лейтенант І. Г. Гончаренко в числі перших увірвався в місто. Його танк був підбитий у бою, а сам Іван Гончаренко — загинув. На честь його танка, як першого з тих, хто прийшов на допомогу повсталій Празі, в столиці Чехословаччини був встановлений пам'ятник з танком ІС-2, який пізніше, після «оксамитової революції» в 1991 році, був демонтований з постаменту, а сам постамент знищений.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1920 році в селі Сушилине Білопільського району Сумської області Української РСР. Закінчив середню школу[1][2].

З 1940 року комсомолець Іван Гончаренко в рядах РСЧА (покликаний Дарницьким військкоматом Київської області). Учасник Німецько-радянської війни з червня 1941 року. До грудня 1941 року воював на Центральному фронті. Закінчив 2-е Горьковське танкове училище[3].

З березня 1944 року гвардії лейтенант І. Г. Гончаренко — командир танка № 24 (повний тактичний номер: 1-24, де 1 — номер 1-го танкового батальйону)[4] 1-го танкового батальйону 63-ї гвардійської «Челябінської» танкової бригади або «Челябінської» танкової бригади (була сформована в місті Челябінськ) 10-го гвардійського Уральско-Львівського добровольчого танкового корпусу 1-го Українського фронту ЗС СРСР.

В кінці квітня 1945 року відзначився в боях за визволення УРСР та Польщі, а також у Німеччині та вуличних боях у Берліні.

На початку травня 1945 року в рейді на Прагу танк І. Г. Гончаренко був включений в головну похідну колону, ішов у числі перших трьох розвідувальних танків гвардії молодшого лейтенанта Л. Є. Буракова[5]. До складу екіпажу Т-34-85 № 24 входили[6][5]:

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Экипаж танка (Гончаренко — второй справа).
Searchtool.svg Подбитый Т-34 № 24 на улице Праги.
Searchtool.svg Повреждения Т-34 № 24.
  • командир танка гвардії лейтенант І. Г. Гончаренко;
  • старший механік-водій гвардії старший сержант І. Г. Шкловський;
  • командир гармати, він же заступник командира танка, гвардії сержант П. Г. Батирєв;
  • молодший механік-водій, він же радист, гвардії сержант А. Н. Філіппов;
  • заряджаючий гвардії сержант Н. С. Ковригін.

Через три дні форсованого маршу, в ніч на 9 травня 1945 року передові частини корпусу підійшли до Праги з північно-заходу. За спогадами колишнього командира 63-ї гвардійської танкової бригади М. Г. Фомічова, місцеве населення зустрічало радянських танкістів з радістю, з національними та червоними прапорами і транспарантами «Ать жие Руда Армада! Хай живе Червона Армія!» Зокрема, в місті Слани одна старенька підбігла до гвардії лейтенанта І. Г. Гончаренко, і, цілуючи його замасленную руку, запрошувала зайти в дім". Але танкісти не могли затримуватися і стрімко просувалися вперед[5].

Вночі 9 травня розвідувальний взвод з трьох танків Буракова, Гончаренко і Котова з розвідниками і саперами на броні першим увійшов до Праги і з'ясував, що в центрі міста чеські повстанці ведуть бої з німецьким гарнізоном генерала Шернера[5]. У Празі була сформована штурмова група-до разведвзводу додався танк командира роти Латника, де командиром танка був Тонконог. Штурмовій групі під командуванням Латника було поставлено завдання-захопити Манесов міст і забезпечити вихід основних сил танкової бригади в центр міста. На підступах до Празького Граду противник чинив сильний опір: біля Карлова і Манесова мостів через річку Влтава німці виставили заслін з чотирьох самохідних гармат під прикриттям великої кількості фаустників[7].

Першим до річки Влтава вийшов танк Івана Гончаренка, за ним йшли танки Леоніда Буракова, Павла Котова та Олександра Тонконога. В ході бою, що зав'язався екіпаж І. Г. Гончаренко знищив одну з самохідок і почав прорив через Манесов міст, але фаустникам вдалося підбити «тридцатьчертверку» і вивести з ладу екіпаж. Гвардії лейтенант І. Г. Гончаренко загинув. Посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни I ступеня.

Інші танки штурмової групи, зламавши опір німецьких військ, оволоділи Манесовим мостом, перешкодивши противнику підірвати міст. А потім вийшли з нього до центру Праги. Вдень 9 травня столиця Чехословаччини була звільнена від німецьких військ[7].

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Похороны И. Г. Гончаренко.

Спочатку був похований на площади[cs] (нині носить ім'я Яна Плаха) перед будівлею чеської філармонії Рудольфінум разом з кількома іншими радянськими солдатами, які загинули в останній день війни на улице Хоткова[cs] (рядові Мягков, Давидов і Востріков). Пізніше урочисто перепохований на Ольшанському цвинтарі в Празі[8][9].

Нагороди[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Гончаренко Олександра Матвіївна, під час війни проживала в селі Салташи Улянівського району Сумської області[10][11].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Фото памятника. Август 1947.
Searchtool.svg Почётный караул у мемориальной доски. 1948.
Searchtool.svg Аннотационная доска на улице Гончаренко в Челябинске.

Пізніше прах Гончаренка перенесли на братське кладовище радянських воїнів, полеглих за визволення Чехословаччини у Ольшанах. На місці загибелі Івана Гончаренка був встановлений пам'ятний знак[12][13].

Іменем Гончаренко названа вулиця в Празі в районі Прага-4 (чеськ. Gončarenkova, Praha 4) і вулиця в Челябінську[14]. У школі № 143 Челябінська створено музей героя.

На честь його танка, як першого з тих, хто прийшов на допомогу повсталій Празі, в столиці Чехословаччини встановили пам'ятник з танком ІС-2 (див. пам'ятник радянським воїнам-визволителям у Празі). Згідно з легендою, генерал Д. Д. Лелюшенко критично відгукнувся про підбитий танк Т-34-85 № 24, на якому екіпаж І. Г. Гончаренко першим в'їхав до Праги, сказавши: «Не будемо ж ми давати чехам такий мотлох», проте аж до кінця 1980-х років офіційна версія стверджувала, що в Празі дійсно виставлений той самий «перший» танк. Після «оксамитової революції» в 1991 році він був демонтований з постаменту, перефарбований в рожевий колір і використовується як символ окупації Чехословаччини радянськими військами[15][16][17].

Члени екіпажу І. Г. Гончаренко — А. В. Філіппов, В. Р. Шкловський, Н. С. Ковригін та П. Р. Батирєв — отримали в бою 9 травня 1945 року важкі поранення, але залишилися в живих. Вони були удостоєні звання почесних громадян Праги і в післявоєнні роки відвідували столицю Чехословаччини[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Моисеев А. П. Гончаренко Иван Григорьевич. Энциклопедия «Челябинск». Процитовано 2014-11-14. 
  2. {{{Заголовок}}}. — 35 000 прим.
  3. А. Драбкин (10.08.2007). Кулешов Павел Павлович. Я помню. Процитовано 2014-11-16. 
  4. Владимир Васильев (18 марта 2013). Розовый танк — самый знаменитый монумент Уральскому добровольческому танковому корпусу. Областная газета. Процитовано 2014-11-14. 
  5. а б в г Фомичёв, 1976, с. 211
  6. Крайнюков К. В. {{{Заголовок}}}. — 165 000 прим.
  7. а б в Фомичёв, 1976, с. 218
  8. Pavel Frýda (14.9.2008). Praha-památník tanku č.23 (Prag - Denkmal des Panzers Nr. 23). zanikleobce.cz. Процитовано 2014-11-14. 
  9. Шаблон:ОБД Мемориал
  10. Шаблон:ОБД Мемориал
  11. Шаблон:ОБД Мемориал
  12. Место гибели Ивана Гончаренко, отмеченное памятным знаком
  13. Мемориальная доска
  14. Ирина Голлай (8 мая 2010). Улицы-герои Челябинска. Комсомольская правда. Процитовано 2012-05-03. 
  15. Либор Стейскал (Libor Stejskal) (9 мая 2012). День освобождения или победы? Что мы празднуем?. ИноСМИ / Aktualne.cz. Процитовано 2014-11-14. 
  16. Ержан Карабек (19 мая 2010). Спустя 65 лет казахский освободитель Праги узнал правду о «Розовом танке». Радио Азаттык. Процитовано 2014-11-08. 
  17. Розовый Т-34 проплывет по Праге. ИноСМИ. 22 июня 2011. Процитовано 2014-11-08. 

Література[ред. | ред. код]

  • Пятков В. В. Ивана Гончаренко // Челябинск… родная улица моя…. — Челябинск: Изд. дом О. Синицына, 2006. — 233 с. 
  • Тихомиров К. К. С марша — на пьедестал: Документальная повесть. Ярославль: Верхне-Волжское книжное издательство, 1976. — 112 с. 
  • Фомичёв М. Г. В освободительном походе — Прага зовёт на помощь // Путь начинался с Урала. — М.: Воениздат, 1976. — С. 210—219. — 224 с. — (Военные мемуары). — 65 000 экз. Б
  • ураков Л. Е. Советские танки на улицах Праги // Так добывалась Победа. Челябинск, 1978 
  • Моторин П. Почётный гражданин Праги // День Победы. Куйбышев, 1980 
  • Загребин С. И. Благодарная память народа: о памятниках Челябинской области / С. И. Загребин, В. С. Колпакова. Челябинск: Южно-Уралтское книжное издательство, 1973. — 120 с.

Посилання[ред. | ред. код]