Гончаренко Станіслав Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Станіслав Гончаренко
Особисті дані
Повне ім'я Станіслав Олександрович Гончаренко
Народження 1 листопада 1960(1960-11-01) (60 років)
  Київ, СРСР
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1979—-1981 СРСР «Будівельник» (Прип'ять) ()
1982 СРСР «Зірка» (Кіровоград) ()
Професіональні клуби (футзал)
Роки Клуб Ігри (голи)
1997—-1998 Україна «Інтеркас-2» 3 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1991—1992
1992—1993
1994—1995
1996—2007
2008—2010
2010—2013
2013—2018
2018—2019
2020
Україна «Рось» (Біла Церква)
Україна «Хімік» (Сєвєродонецьк)
Україна «Оболонь» (Київ)
Україна «Інтеркас» (Київ)
Україна «Тайм» (Львів)
Україна «Енергія» (Львів)
Україна «Політехнік» (Київ)
Україна «Кардинал-Рівне»
Україна «Продексім»
Звання, нагороди
Звання
Заслужений тренер України

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 1 листопада 2020.

Станісла́в Олекса́ндрович Гончаре́нко (нар. 1 листопада 1960, Київ[1]) — радянський та український футбольний і футзальний тренер, головний тренер українського клубу «Продексім». Багаторічний наставник київського «Інтеркасу», на чолі якого він тричі вигравав чемпіонат та кубок України. Входив у тренерський штаб збірної України, з якою став віце-чемпіоном Європи 2001[2]. Заслужений тренер України[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Вихованець київського «Спартака», в юнацькому віці перейшов у «Темп» (Київ). Першим професіональним клубом став «Будівельник» (Прип'ять), в якому Гончаренко грав під керівництвом Анатолія Шепеля. У 1982 році перейшов у кіровоградську «Зірку», де отримав важку травму, після чого повернувся додому в Київ. Одразу після закінчення кар'єри гравця почав втілювати у життя свою мрію стати тренером.

Тренерську кар'єру почав дитячим тренером у травні 1982 року в спортивному клубі «Старт». У 1985 році був запрошений до СДЮШОР «Зміна» Мінського району м. Києва, де пропрацював рік. Після цього його запросили до київського «СКА», де він працював з 1986 по 1989 рік. Під час роботи в ДЮСШ «СКА» до Станіслава Гончаренка прийшов перший успіх — разом з командою юнаків 1972 р. н. він виграв чемпіонат України серед СДЮШОР. Фінал чемпіонату проходив у місті Нікополі, а суперниками ДЮСШ «СКА» виступили київський спортінтернат, дніпропетровський спортінтернат, СДЮШОР Динамо (Київ), Таврії (Сімферополь) та нікопольського «Колосу», причому «армійці» виграли усі п'ять фінальних ігор.

В квітні 1990 року прийняв пропозицію Володимира Онищенко і перейшов в тренерський штаб команди «Динамо» (Біла Церква). Після того як Володимир Онищенко перейшов на тренерську роботу в «Динамо-2» (Київ), Станіслав Гончарекно деякий час пропрацював головним тренером і восени 1992 року залишив команду, отримавши запрошення від «Хіміка» з Сєвєродонецька. Пропрацювавши рік у «Хіміку» через вагітність дружини Гончаренко наприкінці 1993 року повернувся до Києва[4].

Після повернення додому, Гончаренко став керманичем «Оболоні», яку він очолював з осені 1993-го по жовтень 1995 року, ставши першим тренером команди після отримання нею професійного статусу. Під його керівництвом в «Оболоні» заграли В'ячеслав Свідерський, Роман Олійник, Олександр Гребеножко та багаторічний лідер команди Вячеслав Нівінський. 7 жовтня 1995 року написав заяву про звільнення, мотивувавши це тим, що клуб не виконав умови контракту, і ця заява була задоволена президентом клубу[5].

1996 року Станіслав Гончаренко прийняв пропозицію президента київського футзального клубу «Інтеркас» Сергія Веселова, який тоді виборов право виступати у вищій лізі. В першому ж сезоні після підвищення у класі команда завоювала срібні нагороди. Гончаренко керував командою до розформування впродовж 11 сезонів і за цей час вона лише одного разу залишилася без комплекту нагород. Гончаренко привів «Інтеркас» до трьох чемпіонських звань, трьох Кубків України, а також перемог у декількох міжнародних турнірах, зробивши клуб одним з лідерів українського футзалу.

Після розформування «Інтеркасу» Гончаренко серйозно хворів і лежав у лікарні[6]. Витримавши певну паузу, у березні 2008 року[7], Станіслав Гончаренко повернувся до тренерської роботи, перед 19-м туром чемпіонату очоливши львівський «Тайм». Гончаренко почав перебудовувати гру і кінцівку сезону команда провела нестабільно: в 12 матчах здобуто 5 перемог, 2 нічиї та 4 поразки, при різниці м'ячів 32-23 (ще в одному матчі була присуджена технічна перемога +/-). Перед наступним сезоном «Тайм» суттєво підсилив свій склад[8], після чого Гончаренко з командою двічі поспіль виграє чемпіонство і досить вдало виступає у двох розіграшах Кубка УЄФА. 4 січня 2011 року «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією», а Гончаренка призначили головним тренером об'єднаної команди[9]. Новостворена команда завоювала лише «срібло», проте був виграний Кубок України. В сезоні 2011/12 на чолі «Енергії» Гончаренко робить свій третій «золотий дубль» вигравши чемпіонат і кубок з трьома різними командами.

29 листопада 2012 року через сімейні обставини Станіслав Гончаренко подав у відставку з посади головного тренера «Енергії»[10].

З жовтня 2013 року очолював київську команду «Політехнік»[11][12].

18 червня 2018 року очолив «Кардинал-Рівне»[13].

28 листопада 2019 року після поразки у виїзному матчі від «Продексіма» (0:8), Гончаренка було звільнено з посади головного тренера «Кардинала-Рівне». Під його керівництвом рівненська команда зіграв 41 матч, в якому здобула 15 перемог, 6 разів зіграла внічию і зазнала 20 поразок[14].

15 березня 2020 року був призначений головним тренером херсонського «Продексіма»[15]. Втім, 27 травня, після того, як він провів два тренування з командою[16], було офіційно оголошено, що херсонський клуб має очолити інший тренер[17].

З 2000 року входив у тренерський штаб збірної України, яку залишив після завоювання «срібла» на Чемпіонаті Європи 2001 року.

Станіслав Гончаренко є одним з найдосвідченіших українських футзальних тренерів. Під його керівництвом українські клуби п'ять разів стартували у Кубку УЄФА, зігравши загалом 26 матчів[18] (+16, =3, -7, 121-62). Як головний тренер Станіслав Гончаренко провів у вищій (тепер вже екстра) лізі 16 повних сезонів, в яких його команди лише двічі залишилися без нагород. Загалом же він виграв: 6 золотих, 7 срібних та 1 бронзову нагороду, а також 6 Кубків України і двічі був фіналістом.

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

Тренер[ред. | ред. код]

«Інтеркас» (Київ)
«Тайм» (Львів)
«Енергія» (Львів)

Міжнародні[ред. | ред. код]

Збірна України

Індивідуальні нагороди[ред. | ред. код]

Хронологія клубної роботи[ред. | ред. код]

Україна (футзал)[ред. | ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Підсумки сезону
«Інтеркас»
(Київ)
1997 2 місце 1/4 фіналу Перший сезон Гончаренко у ролі головного тренера футзального клубу і одразу ж завойовано «срібло».
1998 2 місце Фінал Знову «срібло» в чемпіонаті, до якого додалася поразка у фіналі Кубка.
1999 Чемпіон 1/2 фіналу Надважка перемога в чемпіонаті, здобута лише в останньому турі.
2000 Чемпіон Кубок УкраїниКубок Друге поспіль чемпіонство і перший «золотий дубль» для Гончаренка та «Інтеркасу».
2001 2 місце Кубок УкраїниКубок В чемпіонаті «Інтеркас» несподівано пропустив вперед іншу київську команду «Уніспорт-Будстар», відставши лише на одне очко. Проте вдруге поспіль було завойовано Кубок
2002 2 місце Фінал Перший відбірковий раунд Кубка УЄФА Чемпіонат був програний «Укрсплаву», який тоді починав перетворюватися на суперклуб, а в фіналі Кубка поступилися конкуренту за «срібло», яке у підсумку і отримали, - «Дніпроспецсталі». Через розформування «Уніспорт-Будстару» «Інтеркасу» випала нагода першим серед усіх українських клубів представити державу в Кубку УЄФА, проте в першому ж раунді кияни сенсаційно пропустили в наступний раунд угорську команду «ЦСО-Монтаж».
2003 Чемпіон 1/2 фіналу Було виграно третє і останнє в історії «Інтеркасу» чемпіонство.
2004 7 місце 1/2 фіналу Другий відбірковий раунд Кубка УЄФА Провальний сезон на домашній арені ледь не став тріумфальним на європейській. «Інтеркас» потрапив у найскладнішу групу в Другому відбірковому раунді, де продемонстрував гідну гру: киянам забракло лише одного очка, щоб пройти у фінал.
2005 2 місце Кубок УкраїниКубок Виграно «срібло» у чемпіонаті, підсолоджене перемогою у Кубку.
2006 3 місце 1/16 фіналу Традиційно пропустивши на перше місце дуже сильний «Шахтар», «Інтеркас» несподівано поступився «сріблом» львівській «Енергії».
2007 2 місце 1/8 фіналу Чергове «срібло». Після цього сезону «Інтеркас» було розформовано.
«Тайм» (Львів) 2008 5 місце 1/8 фіналу (до приходу Гончаренка) Гончаренко прийняв «Тайм», який йшов на 4-му місці[23], посеред сезону і почав перебудовувати гру, що вилилося у не надто стабільні результати і підсумкове 5-тє місце.
2009 Чемпіон 1/2 фіналу Після кардинальної зміни складу «Тайм» виграє чемпіонат, а в Кубку був зупинений у півфіналі «Шахтарем».
2010 Чемпіон Кубок УкраїниКубок Елітний раунд Кубка УЄФА «Тайм» зробив золотий дубль і вдало виступив у Кубку УЄФА.
«Енергія» (Львів) 2011 2 місце Кубок УкраїниКубок Елітний раунд Кубка УЄФА (на чолі «Тайму») Через фінансові проблеми «Тайм» не дуже вдало виступив в Елітному раунді Кубка УЄФА. Після цього посеред сезону «Тайм» об'єднався з іншою львівською командою «Енергією». Головним тренером об'єднаної команди було обрано Гончаренка. Новостворена команда виграла Кубок, а в чемпіонаті задовольнилася «сріблом».
2012 Чемпіон Кубок УкраїниКубок Третій «золотий дубль» у кар'єрі Гончаренка.
2013 3 місце (на час, коли залишав команду) Залишив команду перед стартом у Кубку Елітний раунд Кубка УЄФА Станіслав Гончаренко залишив команду після 6-го туру. Вона йшла на 3 місці з такими показниками: 5 ігор, 3 перемоги, 1 нічия, поразка, різниця м'ячів 15-9.[24]
«Кардинал-Рівне» (Рівне) 2019 5 місце 1/8 фіналу Після 8 турів команда посідала 1 місце[25], але після цього пішов спад і перший етап команда завершила на 4 сходинці[26]. Другий етап рівняни почали з 5 місця[27], оскільки відбувся перерахунок очок, і на ньому сезон й завершили. У Кубку ліги команда вилетіла на стадії 1/4 фіналу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Станіслав ГОНЧАРЕНКО: "Чемпіонат у нас не розвивається, а деградує"
  2. Станіслав ГОНЧАРЕНКО: “Страшенно не люблю обмеженої точності — мені ближча талановита помилка”
  3. Станіслав Гончаренко: Наш міні-футбол крокує до моргу[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Коло воріт // Газета «Український футбол». — 1993. — Вип. 42 (135) (грудень). — С. 7.
  5. В «Оболоні» — зміна тренера // Газета «Український футбол». — 1995. — Вип. 35 (216) (липень). — С. 5.
  6. «За три месяца игроки Тайма повернулись ко мне лицом» (рос.)
  7. Станислав Гончаренко вернулся! (рос.)
  8. Обладатель Кубка УЕФА переходит в львовский Тайм (рос.)
  9. Прес-конференція президентів колишніх клубів «Енергія» і «Тайм». Архів оригіналу за 24 грудень 2013. Процитовано 23 березень 2013. 
  10. Станіслав Гончаренко подав у відставку, виконувачем обов'язків призначено Миколу Сича
  11. Станіслав Гончаренко: «Надто пізно спохватилися»
  12. Новости: Станислав Гончаренко дебютирует в АФЛУ (рос.)
  13. Станіслав Гончаренко очолив "Кардинал-Рівне"
  14. “Кардинал-Рівне” припинив співпрацю зі Станіславом Гончаренком
  15. ОФИЦИАЛЬНО: Станислав Гончаренко — главный тренер МФК «Продэксим» (рос.)
  16. Станислав Гончаренко: «Для меня мужское рукопожатие и слово всегда выше любой бумаги с печатями» (рос.)
  17. Хаві Родрігес знову очолить «Продексім»
  18. Squad Energy Lviv (англ.)
  19. Газета «Футбол-Review» №26 (245), 29 червня-5 липня 1999 року
  20. "ИнтерКрАЗ" г.Киев (рос.)
  21. Кондратюк - найкращий футзаліст України сезону 2009-2010
  22. Керівники клубів визнали Легчанова найкращим гравцем Екстра-ліги. Архів оригіналу за 11 червень 2012. Процитовано 21 березень 2013. 
  23. Турнірна таблиця чемпіонату України 2008 року після 18 турів (рос.)
  24. Турнірна таблиця чемпіонату України 2013 року після 6 турів (рос.)
  25. Экстра-лига-2018/19. 8 тур. «Кардинал-Ривне» выходит на первое место (рос.)
  26. Экстра-лига-2018/19. 18 тур. Все по местам (рос.)
  27. ТАБЛИЦА ТОП-6 ЭКСТРА-ЛИГИ ПЕРЕД СТАРТОМ ВТОРОГО ЭТАПА (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • В. И. Братусь. Страницы истории футзала в Украине. — Київ : Логос, 2013. — 238 с. — 300 прим. — ISBN 978-966-171-737-3. (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992. — Харьков, 1994. — С. 18. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1992—1993. — Харьков, 1994. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1993—1994. — Харьков, 1995. — С. 26. — (Футбол — история и статистика) (рос.)
  • Ландер Ю. С. Футбол в Украине 1995—1996. — Харьков, 1998. — С. 24. — (Футбол — история и статистика) (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]