Гордієвський Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Михайло Іванович Гордієвський (нар. 23 травня 1885 — пом. 27 березня 1938) — історик педагогіки. Племінник Петра Микитовича Гордієвського.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 23 травня 1885 у селі Зеленьки Київської губернії у родині священика Івана Микитовича Гордієвського.

Після закінчення 1905 Київської духовної семінарії вступив на історико-філологічний ф-ет Імператорського Новоросійського університету, по закінченні (1910) залишено на кафедрі філософії з метою підготовки для отримання звання професора під керівництвом М. Ланге. По закінченні аспірантури (1915) склав магістерський екзамен і був зарахований приват-доцентом та магістрантом на кафедрі філософії. У цей же час він працював учителем історії в реальній школі та жіночій гімназії. У 1915–1917 приват-доцент і магістр на кафедрі філософії Імператорського Новоросійського університету та Вищих жіночих курсів у Одесі;, а 1918–1920 — доцент цих закладів. Активний діяч українського національно-визвольного руху в Одесі. Як член української партії соціалістів-революціонерів 1917 був кандидатом до Установчих зборів по Херсонському округу від губкомів селянських депутатів, а в січні 1919 делегатом Трудового конгресу. Протягом 1917–1919 публікувався в газетах: «Українське слово», член товариств «Просвіта» і «Українська хата», «Наше село», «Вільне життя», «Молода Україна», «Боротьба» та працював редактором журналу «Основи». 1920 доцент ОІНО та Одеському гуманітарно-суспільному інституті , де викладав логіку, історію педагогіки, методологію суспільних наук. 1921–1930 — проф. Одеський інститут народної освіти, де викладав історію педагогіки, історію педагогічних течій. Від 14 січня до 1 листопада 1926 — декан фак-ту соціального виховання Одеський інститут народної освіти. У 1920-ті керував науково-дослідною кафедрою педагогіки і педології при Одеський інститут народної освіти (1927–1930), очолював науково-методичну комісію Одеського губкому політичної освіти з питань українізації (1924–1926), був членом Одеського бібліографічного товариства (1926–1930), посідав три посади в Одеське Наукове Товариство при Всеукраїнській академії наук (голова товариства, педагогічної секції та підсекції історії педагогіки). Педагогічна секція під його постійним керівництвом готувала доповіді з історії педагогіки та методики викладання. 1930–1933 — проф. працював в інституті соціального виховання та фізико-хіміко-математичному інституті . У цих закладах викладав: історію педагогіки, методологію суспільних наук, сучасні педагогічні течії, історію суспільних наук. Від 1934 до 1938  проф. кафедри історії стародавнього світу історичного фак-ту ОДУ. 27 березня 1938 заарештований, як «учасник і керівник контрреволюційної есерівської організації за проведення шпигунської роботи». Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР в Одесі прийняла рішення про розстріл вченого, який того ж дня виконали. Репресіям було піддано його дружину Олену Оттівну, яка працювала викладачем німецької мови в ОДУ та ін-ті зв'язку. 1992 року Генеральна прокуратура України припинила справу за відсутністю доказів.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Почавши свій творчий шлях з вивчення філософії, в 1920-х через різко негативне ставлення радянської влади до цієї науки він був змушений перейти на стезю педагогіки. Центральними темами його досліджень в цей час стали соціально-педагогічні ідеї Г. Сковороди і Й. Песталоцці. Особливу увагу приділив персоналії останнього, погляди якого були безпосередньо пов'язані з актуальними завданнями будівництва нової радянської системи освіти. Продовженням цих досліджень була праця, в якій вчений намагався проаналізувати влив філософії Канта на педагогіку. 1930-х зосередився на вивченні проблеми рабства в стародавньому Римі і працював над рукописом майбутнього дослідження, яке незадовго до виходу в світ було конфісковано співробітниками НКВС.

Праці[ред. | ред. код]

  • Кант і Песталоцці. — Одеса, 1928;
  • М. І. Пірогов і «Одесский Вестник» // Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. — 1930. — Ч. 4;
  • Наукова й громадсько-педагогічна діяльність професора М. М. Ланге // Записки Одеського наукового при ВУАН товариства. — 1930. — № 1;
  • Л. А. Смоленський (з нагоди 25-тиріччя смерті). До історії українського руху в Одесі // Шквал. — 1930. — № 35 (22 грудня).

Література[ред. | ред. код]

  • Левченко В. В. Організація та діяльність Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури при Одеському інституті народної освіти // ЗІФ. — Одеса, 2003. — Вип. 13. — С. 132, 135;
  • Заруба В. М. Історик держави і права України академік М. Є. Слабченко (1882–1952). — Дніпропетровськ, 2004. — С. 74-75, 125, 128, 164, 218–219;
  • Зленко Г. Д. Лицарі досвітніх огнів в історії «Просвіти». — Одеса, 2005. — С. 120–125;
  • Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного університету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — Вип. 13. — К., 2005. — С. 265–266, 270;
  • Левченко В. В., Петровський Е. П. «Арештувати як українського есера...» (до біографії професора філософії та педагогіки Одеського державного університету Михайла Гордієвського) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2008. – № 1/2. – С. 415–432;
  • Левченко В. В., Петровський Е. П. Гордієвський Михайло Іванович // Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том 1 (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса: Друкарський дім, 2009. – С. 102–104;
  • Левченко В. В., Петровський Е. П. Михайло Іванович Гордієвський: постать на тлі революційних змагань 1917–1920 років в Одесі // Регіональні проблеми української історії. – Вип. 3. – Умань, 2010. – С. 28–31;
  • Левченко В. В., Петровський Е. П. Забуте ім’я // Реабілітовані історією. Одеська область: Книга перша / Упорядники Л. В. Ковальчук, Е. П. Петровський. – Одеса: АТ «ПЛАСКЕ», 2010. – С. 631–639;
  • Михайло Іванович Гордієвський — забутий професор Одеського державного університету
  • Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. – Одеса: ТЕС, 2011 – 586 с.
  • Левченко В. В., Макушинський В. І. Долі родин репресованих у полум’ї Другої Світової війни (на прикладі сім’ї Гордієвських) // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: зб. наук. праць V Міжнар. наук. конф., 24-25 квіт. 2015 р., Одеса / відп. ред. М. І. Михайлуца. – Одеса: ОНУ, 2015. – С. 174–178;
  • Левченко В. В., Петровський Е. П. Гордієвський Михайло Іванович // Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник / упоряд. Ігор Лиман. – Київ, 2016. – Том 2. – С. 130–133;
  • Левченко В. В. Фрагменти інтелектуальної біографії одеського вчено-історика Михайла Івановича Гордієвського // Спадщина Д. І. Багалія в контексті сучасності. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції «Теоретичні та прикладні аспекти біографістики» (до 160-річчя від дня народження Д. І. Багалія) (7 листопада 2017 р., м. Харків). – Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2018. – С. 90–99.