Горизонтальне відгалуження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діаграма Герцшпрунга—Рассела для кулястого скупчення Мессьє 3. Горизонтальне відгалуження охоплює ділянку близько 16-ї зоряної величини спектральних класів A та B (показник B—V < 1).

Горизонта́льне відгалу́ження — послідовність на діаграмі Герцшпрунга—Рассела для кулястих скупчень, яка пролягає вузькою горизонтальною смугою від відгалуження гігантів, що мають світність близько 50 L, у бік високих температур[1].


Еволюційна стадія[ред. | ред. код]

Зорі малої маси після спалаху гелієвого ядра (на вершині відгалуження червоних гігантів) потрапляють на горизонтальне відгалуження нульового віку. Джерелом їх енергії є горіння гелію в ядрі та горіння гідрогену в шарі навколо ядра. Положення зорі на цьому відгалуженні визначається кількома чинниками, головними з яких є маса зорі та вміст важких елементів в оболонці[1].

Морфологія горизонтального відгалуження[ред. | ред. код]

Стаціонарні зорі[прим. 1] горизонтального відгалуження утворюють дві групи[1]:

  • «блакитне» горизонтальне відгалуження, заселене гарячими зорями;
  • «червоне» горизонтальне відгалуження, на якому розташовані холодніші зорі.

Деякі кулясті скупчення мають або лише блакитне, або лише червоне відгалуження. У проміжку між ними розташовані змінні типу RR Ліри.

За час еволюції на горизонтальному відгалуженні світність зорі зростає не більше, ніж на 0,3m[1].

Подальша еволюція[ред. | ред. код]

Після стадії горизонтального відгалуження зорі зазвичай пересуваються на асимптотичне відгалуження гігантів (АВГ), за винятком найлегших серед них, які перетворюються на білих карликів безпосередньо.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стаціонарні зорі — це зорі, що не мають фізичної змінності.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г Горизонтальне відгалуження // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 116. — ISBN 966-613-263-X.