Горовиць Володимир Самійлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Горовиць Володимир Самійлович
HorowitzBain.jpg
Основна інформація
Дата народження 1 жовтня 1903(1903-10-01)
Місце народження Київ
Дата смерті 5 листопада 1989(1989-11-05) (86 років)
Місце смерті Нью-Йорк
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРFlag of the United States.svg США
Національність український єврей
Освіта Київська консерваторія
Інструменти фортепіано
Нагороди Медаль Свободи
Премії Греммі
Commons-logo.svg Файли у Вікісховищі

Володи́мир Самí́йлович Го́ровиць (1 жовтня 1903, Київ — 5 листопада 1989, Нью-Йорк, США) — український радянський та американський піаніст єврейського походження, «король королів піанізму»[Джерело?].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Києві, у родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста — київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця — відомого мецената.

Перші кроки в музиці Володимир зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського, до якого в січні 1913 р. привела свого 10-річного сина Володимира.

За 7 років навчання — спочатку в училищі, а потім у консерваторії — Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів. У 1918 р. кілька місяців Горовиць був учнем піаністки Анет Єсипової, а в 1920 р. — став учнем легендарного Фелікса Блуменфельда. Цього ж року закінчив консерваторію.

До 1925 р. концертував містами радянської Росії (СРСР). Мав величезний успіх.

Володимир Горовиць за фортепіано

Разом зі скрипалем Натаном Мільштейном виступав в Москві, Петрограді з першокласними оркестрами.

Від жовтня 1924 до січня 1925 р. дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів.

У 1925 р. їде на гастролі до Європи, де швидко завойовує популярність як концертуючий піаніст.

Від 1928 р. живе в США (1944 року отримав американське громадянство).

У 1933 — одружився з Вандою Тосканіні, донькою славетного диригента Артуро Тосканіні.

Практично все життя (з перервами в 1953–1965 та 1975–1981 рр.) В. Горовиць активно концертував.

Репертуар Горовиця надзвичайно широкий — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф'єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра В. Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.

Взаємини піаніста і радянської влади були трагічними. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожує, в 1930-х роках у концтаборах СРСР загинули його брат і батько. Володимир Горовиць відвідав СРСР лише 1986 року, після 61-річної перерви (з тріумфальним успіхом дав концерти в Москві та Ленінграді). Cестра музиканта, піаністка й педагог Регіна Горовиць, була дружиною відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Меморіальна дошка В. С. Горовицю на вул. Михайла Коцюбинського у Києві

Наприкінці життя В. Горовиць отримав найвищу американську нагороду — Медаль Свободи.

Від 1962 до 1989 р. отримав 24 премії «Греммі».

Від 1995 р. у Києві періодично проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — Киев: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Коган Г. Вместе с музыкантами. — М., 1964;
  • В. Горовиць та піаністична культура XX століття: 36. ст. — X., 1995;
  • Володимир Горовіц та піаністична культура ХХ-го сторіччя. — X., 1996;
  • Зильберман Ю, Смилянская Ю. Киевская симфония Владимира Горовица, Киев,2002
  • Зильберман Ю., Владимир Горовиц. Киевские годы, Киев,2005.
  • Зильберман Ю. Семь очерков о Владимире Горовице. — Киев, 2011. — 144 с.
  • О. Олійник .Горовиць Володимир Самійлович // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — с. 508


Посилання[ред.ред. код]