Городище (Малин)
| село Городище | |
|---|---|
| Країна |  СРСР— УРСР
|
| Область | Житомирська область |
| Район/міськрада | Малинський район |
| Рада | Українська сільська рада |
| Основні дані | |
| Перша згадка | XVII століття |
| Населення | 1 480 (1941) |
| Зняте з обліку | 3 березня 1973 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°45′40″ пн. ш. 29°17′37″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
160 м |
| Водойми | р. Ірша |
| Найближча залізнична станція | Малин |
| Відстань до залізничної станції | 3 км |
| Карта | |
_location_map.svg)  Городище | |
 Городище | |
| Мапа | |
| |
Городи́ще — колишнє село в Українській сільській раді Малинського району Житомирської області Української РСР. З 1973 року — частина міста Малин. У 1923—54 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
У 1796 році в поселенні проживало 220 осіб, в середині 19 століття — 422 особи обох статей, з них 402 православних та 20 римокатолики[1], або 448 осіб (417 православних, 31 римокатолик)[2].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 768 осіб, з них: православних — 748, чоловіків — 362, жінок — 406[3].
Наприкінці 19 століття налічувалося 720 мешканців, дворів — 113[4], у 1900 році[5] — 729 мешканців, з них 359 чоловіків та 370 жінок, дворів — 129[6].
У 1926 році налічувалося 995 жителів, дворів — 225, у 1941 році — 1 480 жителів, дворів — 434[5].
На території села знайдено римські монети 2 століття, біля села виявлено курганний могильник 10—13 століть[5][7]. На західній околиці села розміщувалося древлянське городище, знане як Малинське городище або «городище біля с. Городище», неодноразово досліджуване науковцями[8].
Село відоме з 17 століття[5]. Колишнє дідицтво Немиричів. У 1529 році Івашко Немирич, королівський придворний і чорнобильський орендар, отримав привілей на побудову тут замку та закладення поселення[4]. У 1648 році належало великим землевласникам Єльцям, які вносили зі 180 димів. Після закінчення Визвольної війни 1648 року майже всі мешканці переселилася на Лівобережжя, велика частина загинула[5]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, було там 20 дворів[9]. У 18 столітті селом володів овруцький коморник Антоній Галецький[1], потім перейшло до поміщика Владислава Ковнацького[5].
У другій половині 19 століття — сільце Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало біля річки Ірші, за 2 версти нижче від містечка Малин. Належало до православної парафії ім. Великомученика Дмитрія у Малині. До кінця 18 століття в поселенні була власна церква. В селі над річкою було доволі велике замчище, оточене валами та ровами. Землі було 2 970 десятин, більшістю заболочена й заліснена, власність Владислава Ковнацького[1][2].
Наприкінці 19 століття — поміщицьке сільце Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру м. Радомисль — 34 версти, до центру волості містечка Малин, де знаходилися найближчі телеграфна та поштова земська станції — 2 версти, до найближчої пароплавної станції у Чорнобилі — 88 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство. В поселенні числилося 2 937 десятин землі, з них 1 851 десятина належала поміщикам, 1 086 десятин — селянам. Власником села був Костянтин Гіжицький, господарював самостійно. Господарство поміщик та селяни вели за трипільною сівозміною. В селі були паровий та водяний млини, цегельня. Пожежна команда складалася із 4 бочок та 4 багрів[6][4].
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Городищенської сільської ради, яка 7 березня 1923 року включена до складу новоутвореного Малинського району Малинської округи; адміністративний центр ради[10].
На фронтах Другої світової війни воювали сотні селян, 87 з них повернулися з війни. У 1951 році відкрито професійно-технічне училище № 36[5].
11 серпня 1954 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області», внаслідок об'єднання сільських рад село підпорядковане Пинязевицькій (згодом — Українська) сільській раді Малинського району Житомирської області.
3 березня 1973 року включене до меж міста Малин[10].
- ↑ а б в Похилевич Л. (1864). Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерской Лавры. с. 187-188. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 17 квітня 2025.
- ↑ а б Horodyszcze 2.) H., niewielka wioska… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 150. (пол.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 80. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б в Horodyszcze 3.) H., wś, tamże… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 583. (пол.)
- ↑ а б в г д е ж Костриця М., Кондратюк Р., Тимошенко В. (2005). Історико-географічний словник Малинщини (PDF) (вид. Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині, Відділ освіти Малинської райдержадміністрації). Малин. с. 16-17. Процитовано 15 квітня 2025.
- ↑ а б 15. Д. Городище (влад.) // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Кіевскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10. 1900. с. 1145. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 18 квітня 2025.
- ↑ Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Українка, Малинський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
- ↑ Павленко С. (2016). Дослідження Малинського городища у 40-х роках ХХ століття (PDF). Археологія і давня історія України (4 (21)): 103. ISSN 2227-4952.
- ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 146. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 17 квітня 2025.
- ↑ а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 249, 550. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 19 квітня 2025.
