Городище (Рівненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Городище
Gorodysche riv gerb.png Gorodysche riv prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський район
Рада/громада Городищенська сільська рада
Код КОАТУУ 5624683001
Основні дані
Засноване 1940
Населення 2380
Площа 1,54 км²
Густота населення 1112,34 осіб/км²
Поштовий індекс 35341
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°37′56″ пн. ш. 26°22′52″ сх. д. / 50.63222° пн. ш. 26.38111° сх. д. / 50.63222; 26.38111Координати: 50°37′56″ пн. ш. 26°22′52″ сх. д. / 50.63222° пн. ш. 26.38111° сх. д. / 50.63222; 26.38111
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Водойми Кустинка
Місцева влада
Адреса ради 35341, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Городище, вул. Рівненська, 81, тел. 20-71-34
Карта
Городище. Карта розташування: Україна
Городище
Городище
Городище. Карта розташування: Рівненська область
Городище
Городище
Мапа

Городи́ще — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 2380 осіб.

На пологих висотах, малих пониззях за 5 км на північ від автотраси Київ-Львів розкинулось велике село Городище з його давнішою східною і новішою західною дільницями. Розмежованими смугою мокрот, лугів, ставків при зникаючій річечці Брязкотусі, яка, єднаючись з Білою Криницею, стає невдовзі Кустинкою — притокою Горині.

Історія[ред. | ред. код]

Перші згадки[ред. | ред. код]

Про Городище в 1468 році сказано:

Олежку Мжачичу (надається) приселок Городищо, што Маско даржал до великого князя (В)оли.

Опис Луцького замку 1545 року згадує «городню» Яцька Жабокрицького «о Городища». У скарзі Андрія Курдського під 1578 роком ставиться вимога притягти до відповідальності княгиню Курбську за пограбування «Городищенского имения».

Під час Визвольної війни 1648–1654 Городище зазнавало постійних нападів, знищень. Так, акт 1649 року інформує про шкоду, нанесену на «маетность» (Г)ородисче, двор его милости пана Даніеля Еловицкого, подкормного кременецького". Тоді спалено 6 дворових кімнат, пекарню. Возівню. Стайню, викрадено 70 голів рогатої худоби, 50 коней. Всього на 600 золотих.

У церкві Святого Дмитра  (збудована у 1757 р.) збереглися цінні стародруки. Копії метричних книг з 1810 року. Під кінець ХІХ ст. село мало 74 домів. 617 мешканців, а зараз — 605 садиб, 2380 жителів. Особливо інтенсивно зростають тепер дачні забудови в дільниці Кругле.

Походження назви[ред. | ред. код]

У давнину, на горі, де у наш час знаходиться церква, колись було захисне укріплення, яке було обгороджене високими кілками з гострими кінцями. Коли воїни захищали своє населення, то ставили нові кілки, замість зруйнованих, при цьому приказували один одному: «Городи ще!»

Існує ще одна легенда, за якою в додержавну добу українські поселення мали укріплені городища з високими земляними валами та глибокими ровами. Розміщались вони переважно на високих берегах рік, на порогах, які з двох-трьох боків були оточені річкою.

Назва городище пішла від імені урочища, де в староруську добу знаходилося уже згадане чотирикутне Городище, тобто поселення міського типу. Тепер це східна околиця села, де є підвищення Високе, що знаходиться у напрямку до Білої Криниці. Там розміщені кургани.

Топоніміка[ред. | ред. код]

Колись с. Городище поділялось на три частини: Городище-центр, хутір — «Високе» та «Кругле». Цей поділ зберігся і сьогодні.

Центр

У 1890 р. в центрі була збудована цукрова фабрика. Вона виготовляла високоякісний цукор. Завідуючий Кароль Сльоник запрошував до себе, здебільшого поляків, рідше росіян. Кароль Сльоник був представником міщанства. Місцеві люди там не працювали. Вони й жили далі від фабрики і від її працівників. От саме цю частину землі, де жили «переселенці» було названо Колонією, що означає «віддалена частина».

І колонією правив солтис Кароль Сльоник. Ця назва залишилась і досі. Зараз це вулиці Зелена, Гранична і частина Рівненської.

«Високе»

Назва пішла від найвищої гори села — «Висока» або «Виська».

На хуторі Високе є багато джерел. Одне з них називають Камяна  криниця. Вибігає на поверхню з-під пагорбка з каменю. Люди помітили це і назвали саме так. Вода в цій криниці найкраща на всю округу: чиста, холодна, смачна. Від сонця джерело захищають кущі ліщини та осика. Ставок, який є на хуторі, найбільше води отримує з цієї криниці. Багато людей, які жили на хуторі, хотіли перед смертю напитись води саме з Кам'яної криниці.

«Кругле»

На дачному масиві раніше був хутір, який називався «Кругле». Тут було п'ять будинків, які стояли по колу. Зараз не залишилося ні однієї тієї будівлі, залишився лише невеликий лісочок, насаджений тими ж хуторянами, а також невеличка копанка, де купаються діти.

Хутір «Кругле» тепер перетворився в село Кругле. Це друга частина великого села Городище.

Інші топоніми

У селі знають чимало іменованих місць: Куреня (поле на місці лісу і поодиноких куренів); Конторські стави (штучні водоймища, які колись належали цукровому заводу); Вовча гребля, небезпечна для перехожих, грузьке місце неподалік греблі «Ковалева стежка» (мале водоймище біля садиби коваля Вітрука); безодня (джерело на драговині), Магерівка (орний ґрунт колишньої маєтності Магери); Ясінник (поле біля ясеневого гаю); Заріччя (куток-хутірець — колонія за річкою); Казенщина (пасовисько неподалік однойменного хутора в напрямку Білої Криниці); Кам'яна   криниця (колодязь, зроблений з каменю); Замчисько (підвищення, де нібито розміщувався замок); Гнила криниця (джерело в болоті); Грабина, Діброва, Березнище (колишні ліси, гаї); коло Гощанів (місця, де стояв вітряк); міждоріжжя, сіножаті тощо.

Визначне місце в історії села займав цукровий завод. Перші будівлі заводу були збудовані за царя. Свідченням цього є викладені каменем дати на будівлях заводу (1905,1907,1908). Завод складався з декількох цехів. Паливною сировиною був ліс, який завозили з інших міст і вирубувала навколо заводу, що позначалось на ландшафті села. між містами була прокладена залізниця, якою постачали цукор, і відповідно, робили рафінад. Залізниця була і між цехами. На території заводу було вісім димохідних  труб, висотою понад сорок метрів. До нашого часу залишилася тільки дві труби. Дивлячись на них, дивуєшся, якої якості була цегла, якої майстерності повинна була бути праця ремісника.

На території с. Городище було польське кладовище — погост. За радянської влади це кладовище було зруйноване. На тому місці, де було кладовище, тракторами засівали поле. При вїзді в село можна побачити невеличке кладовище с. Кругле, яке налічує до десятка могил.Зараз на території кладовища збудований храм. Пізніше померлих ховали в с. Біла Криниця і на новому кладовищі с Городище, яке відкрилось на початку 60-х років минулого століття, про що вказують надписи на могилах в центрі каладовища біля великого хреста, закладеного при відкритті.

Школа в с. Городище була створена за часів Польщі. Вона була семирічною. З приходом Радянської влади було відкрито дві школи: в одній навчались українською мовою, в другій — польською. Така школа існувала до виїзду поляків у Польщу.

У нашій школі навчався перший Президент України Леонід Макарович Кравчук, який народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). В 1950 році закінчив Городищенську семирічну школу Олександрійського району Рівненської області (тепер рівненського району), з похвальною грамотою, тож у Рівненський кооперативний технікум його прийняли без вступних іспитів.

Історія утворення Городищенської виправної колонії Рівненської області (№ 96) бере початок з 30 січня 1951 року. У цей день виконавчий комітет Ровенської обласної ради народних депутатів трудящих розглянув клопотання Ровенського обласного управління МВС про передачу під інвалідну колонію приміщень, які знаходяться в с. Городище Олександрійського району- основний корпус і два окремих будинки рафінованого заводу, які на той час тимчасово орендували облзаготзерном під глибинний пункт.

У селі знаходиться середня школа у якій навчається 213 учнів. Тут розміщено відділок Білокриницького дослідного господарства, котре спеціалізується на виробництві насіння зернових культур.

Об'єкти на території села[ред. | ред. код]

  1. Аварійно-рятувальна частина АРЗ СП ТУ МНС України в Рівненській області.
  2. Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)".
  3. Державне підприємство "Підприємство Городищенської виправної колонії (№ 96)
  4. Свято-Дмитріївська церква.
  5. Свято-Дмитрівська церква УПЦ КП.
  6. Релігійна громада Євангельських Християн-Баптистів.
  7. Дім молитви.
  8. Городищенська ЗОШ l-lll ступенів.
  9. Магазин -кафетерій «Кароліна».
  10. Магазин «Все для дому».
  11. Магазин "Крамниця"
  12. Кафе-бар «Зустріч».
  13. Городищенська сільська рада
  14. Фельдшерсько-акушерський пункт.
  15. Клуб.
  16. Публічно-шкільна бібліотека.
  17. Перукарня "Валерія".

На території сільської ради знаходяться дві пам'ятки. Які перебувають на державному обліку та під державною охороною, а саме:

  • пам'ятний знак землякам, які загинули у ВВВ — пам'ятка  історії взята під державну охорону розпорядженням Президента України по Рівненській області № 477 від 24.10.1993 року. Знаходиться в центрі села поблизу школи, розмір 9×13 м.
  • городище давньоруського часу (Х-ХІІІ ст.) — пам'ятка археології взята під державну охорону рішенням рівненської обласної ради народних депутатів № 56 від 10.08.1995 року. Знаходиться на церковному подвір'ї, орієнтовна площа — 0,03 га.

У селі живуть майстриня з вишивки картин — Бурда Марія Феодосіївна, а Козлюк Євгенія Онисимівна — рушників та серветок. Проживає майстер, який займається плетінням з очерету — Гайдук Анатолій Павлович.

Публічно-шкільна бібліотека[ред. | ред. код]

Бібліотека в селі Городище Рівненського району Рівненської області заснована у 1953 році.

Першим бібліотекарем була Волошина Галина Семенівна.

У даний час ПШБ с. Городище очолює Климук Зоя Олексіївна. За освітою — бібліотекар, закінчила бібліотечний факультет Дубнівського державного училища культури.

ПШБ с. Городище обслуговує село Городище та Кругле. Розміщене в двох приміщеннях: при ФАПі — площа 30 м² та в школі — площа 25 кв.м.

Користувачами бібліотеки є 704 жителі села (за єдиним формуляром 521), в тому числі 230 дітей.

Загальний фонд бібліотеки складає 12365 примірників книг та 2060 підручників. Фонд розставлений згідно ББК. Має вільний доступ для користувачів.

Люди[ред. | ред. код]

Ветерани Другої Світової війни[ред. | ред. код]

Василь Гаврон

Гаврон Василь Максимович, народився в 1925 році в селі Городище Рівненського району Рівненської області. 14 березня 1944 року Олександрійським райвійськоматом був призваний в ряди Червоної Армії. Воював в 268 дивізії, 52 стрілецького полку, був розвідником. Неодноразово відправлявся в тил ворога з метою захоплення німецьких солдатів або офіцерів щоб добути від них оперативні відомості.

Гаврон В. М. мав звання молодшого сержанта, двічі отримував поранення та тричі контузії. За бойові заслуги в роки Великої Вітчизняної війни був нагороджений орденом «Слави ІІІ ступеня» і медалями «За відвагу» та «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Помер 26 червня 2000 року.

Пилип Чемериця

Чемериця Пилип Тарасович народився 10 жовтня 1917 року в селі Червоне Берчинського району .

Через десять днів після початку війни він пішов на фронт. У дні війни захищав Смоленськ, Калугу, Москву. Під час оборони Москви закінчив московське військово-інженерне училище. Став командиром. Коли почали наступ за взяття міст Малоярославль, Юхнов, Мединь був командиром. Потім воював на першому Українському фронті. Брав участь у визволенні міста рівне, Дубно, Броди, Львів. Визволяв і міста братньої Польщі — Горславу, Вітенберг. Одержав багато нагород. За форсування Вісли і штурм міста Сандомирка був нагороджений орденом «Червоної зірки». За штурм фортеці Шнайман — орденом «Червоного прапора», а за форсування Ельби — орденом «Вітчизняної війни» ІІ ступеня.

Примав участь у війні в складі штурмових військ. Пізніше в складі інженерно-саперних. Закічив війну в районі Праги 12 травня 1945 року.

Помер 03.03.1992 року. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. історія міст і сіл Української РСР. К., 1973.
  2. Свєшніков І. К. Нікольченко Ю. М., Довідки з археології України. Ровенська область К., 1982.
  3. Пура Я. О. Край наш у назвах. Рівне:1994.
  4. Матеріали зібрані учнями Городищенської загальноосвітньої школи.
  5. Архівні матеріали Городищенської виправної колонії (№ 96). 

Посилання[ред. | ред. код]