Городківка (Бердичівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Городківка
Церква святої Клари
Церква святої Клари
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Бердичівський район
Громада Андрушівська міська громада
Код КАТОТТГ UA18020010090022417
Основні дані
Колишня назва Китайгородок
Великі Жерделі
Скоргородок
Городок
Халаїмгородок
Населення 1095
Площа 48,768 км²
Густота населення 22,45 осіб/км²
Поштовий індекс 13450
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 49°54′35″ пн. ш. 28°59′39″ сх. д. / 49.90972° пн. ш. 28.99417° сх. д. / 49.90972; 28.99417Координати: 49°54′35″ пн. ш. 28°59′39″ сх. д. / 49.90972° пн. ш. 28.99417° сх. д. / 49.90972; 28.99417
Середня висота
над рівнем моря
239 м
Водойми річка Гуйва
Місцева влада
Адреса ради вул. Радянська, 1, с. Городківка, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13450
Карта
Городківка. Карта розташування: Україна
Городківка
Городківка
Городківка. Карта розташування: Житомирська область
Городківка
Городківка
Мапа

CMNS: Городківка у Вікісховищі

Городкі́вка (до 1946 р. — Халаї́мгородок[1]) — село в Україні, в Андрушівській міській громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 1095 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Гуйва.

Історія[ред. | ред. код]

За одним із переказів, село існувало в добу Київської Русі і мало назву Китайгородок. Городище було обкопане ровом, сліди якого збереглися до нашого часу. Стіни з частоколу обплітали лозою, яку тут називали китою. Звідси й назва — Китайгородок. Мабуть, у другій половині XIX століття цей переказ чув і Л.Похилевич, якому назва стала відомою «по преданию местных жителей».

Перші історичні відомості про Жерденів, Великі Жерделі за часів литовського панування на українських землях подав Е.Руліковський (1825—1900 р. р.). Він стверджує, що село називалося так сотні літ. Першими відомими його власниками стала родина Лозовіцьких з Брестського повіту Литви, де володіла родовими Лозовицями. За «криваві вислуги», тобто за бойові заслуги, Лозовицькі одержали від великого литовського князя простір землі вздовж річки Гуйви, межуючий, з одного боку, з Гальчином, а з другого — з Білопіллям. На цій території знаходилося шість сіл, серед них були Велика Звиняча і Мала Звиняча, Малі Жерделі (тепер с. Жерделі) та Великі Жерделі, які стали резиденцією землевласників.

У 1545 році проводилася ревізія Житомирського замку. Ревізори біскуп Хвальчевський і Лев Потей (Потій) викликали всіх землевласників, які межували за стіною житомирського уряду, щоби ті вказали межі своїх земель. Багато поміщиків не з'явилися на цей виклик, у їх числі був і Лукаш Лозовіцький, який тоді був на господарській закордонній службі. Тож ревізори розсудили, що ці землевласники або ж загинули від татар, або вмерли, не залишивши нащадків. Власність їх, як не успадковану спадщину, записали до реєстру Житомирського замку. Повернувшись до краю з-за кордону, ображений Лукаш подав скаргу про захоплення своїх земель королеві Сигізмунду ІІ Августу, і той у 1547 році наказав повернути «шість порожніх селищ» Лозовіцькому.

Син Лукаша Лозовіцького, Андрій, виконував особливі доручення польського короля Стефана Баторія. Іноді він звертався за допомогою до запорозьких козаків. Ставши спадкоємцем Великих Жерделів, він пустив їх за правом застави за 30 кіп литовських грошей Ф.Тишкевичу. З новим власником села багато літ ворогував сусідній князь з Котельні Кирик Ружинський. Він силоміць захопив усю територію шести пустих сіл і на посаді давніх Великих Жерделів побудував містечко, посадивши там кілька десятків своїх підданих. У невеликій новій колонії він збудував маленький замок і забезпечив охорону жителів. Містечко володар назвав — Скоргородком. Згодом Ф.Тишкевич також силою відібрав власні володіння, населення розігнав, а замок знищив.

Олександр Лозовіцький, син Андрія, у 1608 році продав спадщину Іванові Бжозовському. Невдовзі вона була перепродана Єжему Завіши, а той у 1610 році продав її за 12 тисяч золотих княгині Софії Ружинській, дружині Романа Ружинського. У 1610 році, овдовівши, Софія Ружинська пустила Скоргородок правом застави Ельжбеті Халаїмовій. 20 січня 1611 року, вона віддає в посесію на 3 роки і село Жерделі (колишні Малі Жерделі).

На території колишнього Скоргородка піддані селяни по-новому забудовувалися, по-новому розробляли ниви. І назвали село Городком. Цікаво, що так і донині називається центральна частина Городківки.

У судовій справі від 1 січня 1611 року пані К. Вільжина позивається до Е. Халаїмової за те, що за наказом останньої урядник Ст. Крюковський, зі слугами і жителями Городка, наїхав на ґрунти й сіножаті К. Вільжиної в с. Гальчин. Урядник зібрав кількасот (!) возів у Городку, на яких селяни перевезли до села награбованого сіна гальчинської власниці та її підданих у загальній кількості 580 возів. Ця судова справа є унікальним історичним документом — документальною писемною згадкою про сучасну Городківку.

Протестація (скарга) до Житомирського гродського суду за 6 лютого 1635 року пана Яна Замойського, власника містечка Вчорайшого і села Лебединці, який скаржиться на «урожоних» братів Валер'яна і Марка Халаїмів, які «мають право на добро» (тобто на власність) села Халаїмгородок від княгині Софії Ходкевич (таке прізвище мала С.Ружинська після повторного шлюбу). Він скаржиться на них за те, що ті «ґвалтівним способом» привласнили ґрунти, луки, сіножаті й ліси, що належать Вчорайшому й Лебедицям, переступаючи окреслені халаїмгородські границі.

Незабаром княгиня С.Ружинська продала село київському воєводі Т.Замойському.

Під час національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького околиця Халаїмгородку була шляхом, де воюючі сторони кілька разів вели наступ. Так, у травні 1649 року тут проходило стотисячне військо Б.Хмельницького і його союзників татар у напрямі на Бердичів, а потім на Старокостянтинів.

Під час Хмельниччини село не раз зазнавало грабунків підрозділів польської армії, каральних набігів шляхетських загонів. Багато мешканців Халаїмгородка було знищено, ті ж, хто залишилися живими, розбіглися, покинувши рідні домівки. Село стало порожнім і здичавілим. Е.Руліковський зауважує, що в запису за 1683 рік стверджується, що, поряд з Халаїмгородком, такою була доля всіх сіл біля Ружина і Паволочі.

В 1946 році було перейменоване в Городківку.

За свідченнями очевидців, від Голодомору 1932—1933 рр. у селі загинуло 133 людини[2].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі є костел святої Клари, пам'ятник воїнам — односельчанам, загиблим у роки ВВВ, братська могила радянських воїнів де поховано 13 чоловік, пам'ятник жертвам голодомору та репресованим, місце (землянка), де жили партизани — підпільники диверсійної групи під командуванням Богорада І. Д., а також млин водяний.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

  • Євстафій Івановський — польський письменник-мемуарист.
  • Стаднічук Іван Якович (1913—2000) — радянський художник.
  • Зелінська Наталія Борисівна (1960) - Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор
  • Зелінський Борис Олексійович (1932-1999, м. Вінниця) - доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки, організатор і завідувач першої в СРСР кафедри ендокринологіі (Вінницький медичний інститут ім. М.І. Пирогова).
  • Зелінський Олександр Олексійович (1944-2019, м.Одеса)- доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки, завідувач кафедри акушерства і гінекології Одеського медичного університету їм. М.І. Пирогова

Померли[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  2. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — стор. 223

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]