Городові козаки

Українське козацтво
Остафій Дашкевич, ідеолог запровадження реєстрового козацтва
Війська Запорозьке Городове Низове Реєстрове
Старшина Козацькі гетьмани Генеральна старшина Полкова старшина Сотенна старшина Полковник Отаман Сотник
Клейноди Булава Бунчук Гармати Герб Значок Каламар Корогва Литаври Печатка Пірнач Сурми
Визначні кампанії Хотинська битва Смоленська війна Польсько-козацькі війни Конотопська битва Війна Священної ліги Північна війна
Одяг Запорозький стрій Вільчура Жупан Кафтан Кунтуш Черкеска Шаровари
Зброя Мушкет Рогатина Самопал Шабля
Інше Запорозька Січ
Категорія • Портал

Городові козаки або Військо запорозьке Городове — найчисленніша група служилого стану Гетьманщини з середини XIV до 80-х рр. XVIII ст., неоднорідна в соціально-економічному та правовому відношеннях. Як правило назва застосовувалася в офіційних документах у тих випадках, коли потрібно було козаків (приписаних до городу), які мешкали на «волості», тобто в містах і селах, відрізнити від запорожців. Остаточне проголошення відмінності перших від других, з подальшою перманентною конфронтацією між ними, задекларовано від часів Куруковського договору.

Загальні данні

Найвідомішими гетьманами городових козаків були черкаський староста Остап Дашкевич (Остафій Дашкович), хмельницький староста Предслав Лянцкоронський, шляхтич Самійло Зборовський, князі Дмитро Вишневецький і Богдан Ружинський, Яків Шах, Іван Свірговський, Венжик Хмельницький і барський староста Бернард Претвич , Семен (Сенько) Полозович. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорізькими козаками. У 1572 значну частину городових козаків було взято на державну службу і внесено до реєстру.

• Офіційна назва козацького стану, яка вживалась в Україні з середини 17 ст. — до 1780-х років. До городового козацтва зараховували осіб, що були внесені до козацьких компутів. Внаслідок укладення Березневих статей 1654 їхня кількість була встановлена у 60 тис. На городових козаків поширювались усі привілеї козацтва. Основною їх повинністю була військова служба, від виконання інших повинностей і сплати податків вони були звільнені. Залежно від майнового стану поділялися на кінних, піших і тяглих. Кінні брали участь у військових походах, піші несли гарнізонну та сторожову службу, а тяглі віддавали повинності старшині.

Після Андрусівського перемир'я 1667 і ліквідації козацтва на українських землях, що залишилися під владою Речі Посполитої, збереглися лише на Гетьманщині. Внаслідок реформи 1735 права і привілеї городових козаків надалі поширювались лише на виборних козаків, значну частину решти перевели в категорію підпомічників. У 1783 виборні козаки також були позбавлені своїх прав і прирівняні до державних селян, одержавши назву «малоросійські козаки».

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Косенко Л. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. м Харків: ВД «Школа», 2007. — 576 с.
• Історія української культури. Додаток 2. — Том 2
• Плохій, Сергій (2006). Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. Видання друге — К.: Критика, 495 с. ISBN 966-7679-86-1.