Городок (Рівненський район)
| село Городок | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район | Рівненський район | ||||
| Тер. громада | Городоцька сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA56060150010031251 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1463 (563 роки) | ||||
| Населення | 2719 осіб | ||||
| Площа | 1,72 км² | ||||
| Густота населення | 1580,81 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 35331 | ||||
| Телефонний код | +380 362 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°40′59″ пн. ш. 26°11′33″ сх. д. / 50.68306° пн. ш. 26.19250° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
178 м | ||||
| Водойми | р. Устя | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 35331, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Городок, вул. Т. Шевченка, 6 | ||||
| Карта | |||||
  Городок | |||||
 Городок | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Городо́к — село в Україні, адміністративний центр Городоцької сільської громади Рівненському районі Рівненської області. Населення — 2719 осіб.
Розкопано 10 наземних жител городоцького етапу Городоцько-здовбицької культури бронзової доби. Тип жител — каркасно-стовповий із двосхилим дахом. Навколо жител розміщувалися господарчі ями та майстерні з обробки кременю. На окраїні Городка знайдено яму, де видобувався кремінь, а також скупчення жовен із слідами первинної обробки. Виявлено декілька поховань під могилами у скорченому стані.
Перша письмова згадка про Городок належить до 9 липня 1463 року. Згідно з актом про поділ майна між синами князя Василя Збаразького Городок з селами й присілками Караєвичами, Обаровим, Тинним став володінням князя Солтана.
Процитований документ зберігається в архіві князів Любартовичів Сангушків у Славуті (Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. T. 1 1366-1506. S. 53).
Після смерті Солтана Городком з 1475 року володів його брат. Тоді тут був замок, побудований на острові. Наприкінці XV століття Городок переходив від одного власника до іншого, а 1516 року княгиня Анастасія Гольшанська подарувала Городок разом з маєтками Києво-Печерській лаврі. В селі було засновано православний монастир, як філіал лаври. З початку XVI ст. Городок став резиденцією єпископів, митрополитів і архімандритів.
З 1569 року село перебувало у складі Луцького повіту Волинського воєводства Польщі.
На початку XVII століття Городок був уже порівняно великим селом. 1629 року тут зареєстровано 123 дими з населенням понад 700 чоловік. У першій половині XVII століття відбувався інтенсивний процес покріпачення селянства. На той час панщина становила 2—3 дні на тиждень. Крім того, населення Городка терпіло і від частих нападів кримських татар, від міжусобиць, які точились між монастирем і сусідніми феодалами. В 1634 році архімандрит лаври Петро Могила звернувся до Луцького гродського суду з заявою, у якій писав, що Чапличі в Городку загарбали церковні землі. У цьому ж році на селян Городка, що вийшли косити монастирське сіно, напали слуги Чапличів, внаслідок чого було багато жертв.
Боротьба між монастирем та шляхтичами за право володіння Городком тривала десятки років. У 1664 році монастир уклав угоду на передачу в оренду городоцьких маєтків київському підчашому Яну Сущанському з тим, що останній сплачуватиме з Городка лаврі щорічно по 820 злотих і по 40 корців зерна.
У другій половині XVII — початку XVIII століття Городок декілька разів переходив від одних власників до інших. 1730 року ним заволодів греко-католицький митрополит Анастасій Шептицький, при якому у 1740 році було збудовано церкву, а у 1772 році —дерев'яну дзвіницю-ворота, які збереглись до наших днів.
У 1794 році монастир у Городку було ліквідовано, а його маєтності Катерина II подарувала емігранту з Угорщини графу В. Естергазі.
У 1798 році в селі налічувалося 133 подвір'їв та мешкало 896 жителів.
За даними 10-го перепису, у селі налічувався 81 двір, з них тяглових було 76, городників — 5. Селян у Городку налічувалося 301. За землю селяни мали платити поміщику щорічно по 862 крб. протягом 49 років. На кожен селянський двір припадало по 9 десятин орної землі й десятина сінокосної. Викупна ціна землі набагато перевищувала ринкову. Поміщик Естергазі виявився особливо жорстоким при здійсненні реформи— з своїх колишніх кріпаків він намагався стягнути якнайбільше грошей. Навіть Ровенський мировий суд зробив висновок, що за такі ж по якості землі у сусідніх селах селяни платили вдвоє менше. За уставною грамотою селяни не мали права ловити рибу у ставу та річці, полювати, збирати лісові ягоди, гриби тощо. У лісі заборонялось пасти селянську худобу. Не дозволялося різати в ставку тростину, бо це «продукт води», яка належить панові. Ніхто, крім поміщика, не мав права на території Городка займатися винокурінням, виробленням пива і медоварінням, а також держати корчми. Поміщику належав весь доход і від млина. Тих селян, які не дотримувалися уставної грамоти, жорстоко карали. Так, проти жителя села Тимофія Пилипчука було порушено судову справу лише за те, що він вирубав кілька жердин у панському лісі.
У пореформений період Городок поступово зростав. З 1866 року він став волосним центром, де проживало 973 особи. 1899 року тут налічувалося 120 хат, у яких мешкало 1065 осіб.
З 1867 року в Городку працювала початкова школа, а роком згодом — парафіяльна, на базі якої 1873 року заснували сільське однокласне початкове народне училище. Більшу частину витрат на його утримання — 289 крб. 50 коп. перекладено на плечі громади. У 1896—1897 навчальному році школу відвідували 39 хлопчиків і 9 дівчаток. У вересні 1898 року в селі відкрилося двокласне народне училище.
Численні знахідки давніх часів на території села привертали увагу вчених. У 1896 році археолог і етнограф Микола Біляшівський створив тут музей, який мав відділи: природознавства, географічний, антропологічний, археологічний, етнографічний. При музеї відкрили бібліотеку, де зберігалися рукописи й старовинні книжки. Було в музеї багато предметів, знайдених під час розкопок на території села. Частина експонатів з Городоцького музею зберігається наразі у Рівненському краєзнавчому музеї.
У червні 1915 року, коли наблизився фронт, через Городок рушили біженці. Серед біженців і місцевих жителів спалахнула епідемія холери. В Городку захворіло 39 жителів, з них 10 померло.
Під час Визвольних змагань влада в селі переходила з рук в руки багато разів. Врешті у вересні 1920 року село захопила Польща.
У селі, де проживало 1460 осіб, крім млина і молочарні, не було підприємств. Дещо виручав місцевий поміщик — у 1921 року в його маєтку працювало понад 130 наймитів. У пошуках засобів існування інші жителі села займались кустарними промислами: столярством, кошикарством, шевством. Свої вироби вони продавали на базарах Рівного.
Хоч у селі було два лікарі, селяни далеко не завжди могли звертатися до них через високу плату за послуги. Лише за пораду хворому доводилося платити лікареві 5 злотих, за укол — 3 злотих. Відвідування хворого, враховуючи час на дорогу, не могло тривати довше як 50 хвилин, після чого кожні наступні півгодини оплачувались вдень — 2 злотих, вночі — 4 злотих. Працювала в Городку одна змішана початкова школа, у ній викладало 6 учителів польською та українською мовами.
У вересні 1939 року СРСР окупував Західну Україну.
У 1940 року відкрито туберкульозний санаторій. 378 дітей шкільного віку сіли за парти семирічної школи. їх навчали 12 учителів.
В ході Другої світової війни 76 жителів Городка загинуло у боях.
По закінченню війни у Городку відкрилася семирічна школа, на базі якої 1949 року створили середню. Тоді її відвідували 475 учнів.
6 січня 2026 року, вперше за 6 років, відбулася технічна поїздка тролейбуса з Рівного до Городка, з метою перевірки контактної мережі на маршруті руху, з подальшим у текстовому режимі вивчення пасажиропотоку та кількості пільгових категорій пасажирів. Після врегулювання організаційних заходів передбачено відкриття регулярного тролейбусного сполучення з обласним центром, яке було припинено з 18 березня 2020 року[1].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 2672 | 98,27 % |
| російська | 46 | 1,69 % |
| румунська | 1 | 0,04 % |
| Всього | 2719 | 100 % |
Городок є потужним промисловим центром. Далеко за межами держави відомий „Городоцький завод «Технопривід»“, який є провідним не тільки в Україні, а й в інших країнах. У галузі будівництва функціонує на території села ВАТ «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій». А одним з найбільших заводів хімічної промисловості України є гігант «Рівнеазот» — підприємство, що має досить велике стратегічне значення для безпеки економіки держави.
Заплановано будівництво нового деревообробного заводу міжнародної компанії «Kronospan» на місці зруйнованого ливарного заводу та РЗТА. Компанія «Kronospan» є «відомою» у всьому світі за порушення екологічних норм і численних екологічних штрафів, зокрема в місті Чірк, яке виствітлило авторитетне інформ агентство [3]. Це будівництво нанесе непоправної шкоди як населенню Городка, ботанічному заказнику загальнодержавного значення «Вишнева гора», так і прилеглим населеним пунктам. Реконструкції як її називають представники «Kronospan» зіткнулося з численними протестами місцевого населення.
- Неподалік від села розташована пам'ятка природи «Острів».
- Свято-Миколаївський Городоцький жіночий УПЦ монастир — пам'ятка архітектури, діючий жіночий монастир Української Православної Церкви зі статусом лаври, знаходиться у селі Городок Рівненського району Рівненської області. Всього насельниць — 120. З них: ігумень — 1, схимонахинь — 2, монахинь — 28, інокинь — 84, послушниць — 5[4].
Публічно-шкільна бібліотека-філіал с. Городок входить в Рівненську районну централізовану систему публічно — шкільних бібліотек та була заснована 1972 року. Адреса книгозбірні: с. Городок, вул. Богдана Хмельницького, 3. Загальна площа приміщення бібліотеки 20 м². Станом на 01.01.15 бібліотечний фонд становить 15 035 документів. Загальна кількість користувачів — 525. Комп'ютерна техніка у бібліотеці відсутня.
Головною метою Городоцької публічно-шкільної бібліотеки-філіалу є надання допомоги учням і педагогам у забезпеченні їхніх інформаційних потреб. У тісній співпраці з педагогічним колективом бібліотека бере активну участь у навчально-виховному процесі школярів. Інформаційне обслуговування педагогів спрямоване на підвищення їх методичної та педагогічної майстерності.
У 1895 на березі річки в центрі села, під керівництвом майстра Шульца на кошти барона Федора Штейнгеля, будувалось двокласне училище з шестирічним навчанням. Добудоване у 1972 році воно діє і по нині. Перший рік навчання розпочався 1 жовтня 1897 р, навчалося — 162 учні. Навчання в школі проводилося російською мовою. Тут вивчали загальноосвітні предмети: російська мова, географія, арифметика, природознавство, початки геометрії. Школа мала сільськогосподарський напрямок, тому і вивчались поглиблено: городництво, садівництво, бджільництво, столярна справа. Першим завідувачем школи був Анікін Степан Васильович уродженець Саратова.
Під час німецько-радянської війни школа не працювала, діти ходили по домівках вчителів, оскільки в шкільному приміщенні знаходились німецькі склади. Після звільнення Рівненщини (у лютому 1944 р.) навчання відновилося. З 1949 року школа реорганізована в середню.
- Городоцька бібліотека
-
-
- Федір Рудольфович Штейнгель — український громадсько-політичний і культурний діяч. Закінчив Київський університет, У 1902 році заснував у Городку музей з цінними археологічними, історичними і етнографічними збірками з Волині, розкопував могильники княжої доби у Студинці на Рівенщині.
- Оскілко Володимир Пантелеймонович (нар. 1892, с. Городок Рівненського району — пом. 19 червня 1926 року, там само) — військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії, командувач Північно-Західного протибільшовицького фронту.
- Євген Кульчинський — зробив значний внесок у духовний розвиток села. Створив у Городку церковні та світські хори. Він був природжений диригент. Отець Євген організував у Городку осередок Просвіти, очолив громадський кооператив, хату-читальню, драматичний гурток, усіляко сприяв становленню та розвитку сільської школи[5].
- Дідух Яків Петрович — український геоботанік і еколог, академік Національної академії наук України.
- Прончук Тарас Вікторович (1997—2017) — молодший сержант Збройних сил України, морській піхотинець, учасник російсько-української війни[6].
- ↑ Тролейбус за маршрутом Рівне — Городок запустили у тестовому режимі вперше за шість років. Суспільне Рівне. 6 січня 2026.
- ↑ Де «Kronospan», там і проблеми, які загрози несе Рівненщині завод.
- ↑ Рівненщина православна. Свято-Миколаївський Городоцький жіночий монастир упц мп. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2015.
- ↑ Столярець М. П. Слово про Городок / М. П. Столярець. — Рівне: Азалія,2002. — 31 с.
- ↑ Прончук Тарас Вікторович («Людоїд») - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 18 липня 2024.
- Gródek (10) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 818. (пол.).— S. 818 (пол.)
- Городок
- Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. — T. 1. — 1366-1506. — S.53
- Володимир РОЖКО В. Темні хмари над Устєм. Манастир чи манастирський маєток? [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Наша Віра, № 5 (193), 2004.
- сайт «Історична Волинь» [Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Інтернет спільнота жителів села Городок [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Городок [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- http://ua-travels.livejournal.com/2019849.html [Архівовано 29 червня 2013 у Wayback Machine.]
