Горська Алла Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Горська Алла Олександрівна
Горська Алла Олександрівна
Горська Алла.jpg
Алла Горська в Одесі, кінець 1940-х років
Дата народження 18 вересня 1929(1929-09-18)
Місце народження Ялта, Кримська АСРР, Російська РФСР, СРСР СРСР
Дата смерті 28 листопада 1970(1970-11-28) (41 рік)
Місце смерті Васильків, Київська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Жанр монументальні твори, мозаїка, графіка, живопис
Навчання Київський художній інститут
Роки творчості 1953—1969
Твори монументальні твори, мозаїка, графіка, живопис

А́лла Олекса́ндрівна Го́рська (* 18 вересня 1929, Ялта— † 28 листопада 1970, Васильків)— українська художниця-шістдесятниця і відомий діяч правозахисного руху 1960-х років в Україні. Дружина художника Віктора Зарецького.

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки[ред.ред. код]

Алла Горська з батьком. Ялта, 1930 р.

Батько, Олександр Валентинович Горський, був одним з організаторів радянського кіновиробництва: після демобілізації він деякий час працював у державних установах, а з 1931 року став директором Ялтинської кіностудії. Через рік, 1932 року, Олександр Валентинович з сім'єю переїжджає до Москви, де обіймає посаду начальника виробництва тресту «Востокфильм». Але Олександр Горський не любив Москву, тому дуже зрадів, коли 1933 року видалася нагода переїхати до Ленінграда, де спочатку був заступником директора, а потім— директором ленінградської кіностудії.

Мати Алли Олександрівни— Олена, ніколи, на відміну від чоловіка, кар'єри не робила. В Ялті вона працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді художником костюмів, надалі це стало її постійною роботою.

З вересня 1939-го року по квітень 1940 року батько Алли був на фінській війні, а незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав керівником групи до Монголії на зйомки фільму «Його звуть Сухе-Батор». То ж війна застала у Ленінграді 11-річну Аллу разом з матір'ю та старшим на 10 років братом Арсеном (він був сином Аллиної матері від першого чоловіка, який загинув у війнах в Україні 1918—1919 рр.). Арсен улітку 1941-го року вступив до народного ополчення, потім воював у складі диверсійно-партизанської частини, яка діяла на Ленінградському фронті, і у квітні 1943 року загинув у піхотному бою. Алла ж із мамою, переживши дві блокадні ленінградські зими, влітку 1943-го евакуювалися до Алма-Ати, де уже працював на об'єднаній кіностудії Олександр Валентинович. Проте в Алма-Аті родина була недовго і наприкінці 1943 року переїхала до Києва, де Олександр Горський обійняв посаду директора кіностудії.

Навчання[ред.ред. код]

Алла Горська в дитячому віці
Алла Горська. «Козак Мамай». Картон, олія. 1960-ті

З 1946 року навчалася у Київській художній середній школі імені Шевченка, яку закінчила 1948 р. із золотою медаллю. Викладачем з фаху був Володимир Бондаренко. У подальшому виборі вагань не було: Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту (майстерня Сергія Григор'єва). Влітку 1952 року одружилася зі студентом цього ж вузу Віктором Зарецьким, а через два роки, закінчивши інститут, працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Її твори експонувалися на виставках, 1959 року за роботами шахтарського циклу її прийняли до Спілки художників. Деякий час викладала малюнок в Республіканській художній школі. На двох із чоловіком мала художню майстерню в Києві на вулиці Філатова.

Суспільно-політична діяльність[ред.ред. код]

В 1961—1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві. У цей же час свідомо перейшла на українську мову. Вихована у російськомовній сім'ї, в школі українську мову не вивчала. Тому їй довелося починати вивчення мови у Надії Світличної з алфавіту[1].

Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят. Плідно займалася мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт. За її активної участю відбулося 22 травня 1963 року покладання квітів до пам'ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів»[2].

Разом із В. Симоненком і Л. Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук'янівському і Васильківському кладовищах (1962—1963), про що вони заявили в Київську міськраду («Меморандум № 2»).

1964р. у співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук, та Г. Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж був знищений адміністрацією університету за вказівкою партійного керівництва. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. А. Горську і Л. Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

1965 року було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору. 16 грудня 1965 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.

Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.

Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, систематично— з Опанасом Заливахою, відвідувала його у в'язниці. У квітні 1966 подала клопотання на його захист. Їздила на судові процеси своїх однодумців, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів[2]. Правозахисники, які поверталися з ув'язнення, зверталися до неї за допомогою і отримували її.

Належачи до групи «шістдесятників», брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965—1968 роках брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками— Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. Певним захистом було те, що вона у групі митців виконувала монументальні художні роботи у Донецьку та Краснодоні, які вважались важливими та мали ідеологічний ухил. Зокрема, панно у меморіальному комплексі «Молода гвардія».

У квітні 1968 року поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Почалися адміністративні репресії проти «підписантів», кагебістський тиск, Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську.

За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого В. Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

Загибель[ред.ред. код]

Могила Алли Горської

28 листопада 1970 року Аллу Горську було вбито в помешканні її свекра у місті Василькові Київської області. Похорон Горської 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився на мітинг протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні.

В Україні поширювалися жахливі чутки про цю смерть, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Горської й обставини її загибелі присікалися владою. Це вбивство за деякими версіями приписують КДБ, який мстив Горській ще за оприлюднення разом з Лесем Танюком та Василем Симоненком фактів масових розстрілів киян у Биківнянському лісі (скоріш за все, саме це стало причиною побиття міліціонерами у м. Смілі Симоненка, внаслідок чого він і помер у лікарні через кілька місяців).

У січні 1972, здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту.

Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України, ігноруючи вимоги громадськості, не оприлюднили жодної інформації про загибель Горської. Відкрито лише слідчу справу. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, суперечливим, велося з порушеннями процесуальних норм, тобто було сфабриковане. Простежуються також спільні риси вбивства Горської з іншими політичними вбивствами в СРСР.

У 2008—2009 роках у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ) було розсекречено Фонд 16 (доповідні, повідомлення, довідки голови КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ), де містяться документи, що безпосередньо стосуються Алли Горської та її вбивства. У 2010 році вони були опрацьовані та опубліковані О.Зарецьким. Справи-формуляри було майже всі утилізовано 1990 р.

Зіставлення слідчої справи і доповідних голови КДБ дає аргументовану доказову базу спланованого замаху.

Міліція міста Василькова офіційно виявила тіло 2 грудня 1970 р., і у неї не було жодних підстав терміново звітувати до КДБ щодо імовірно побутового злочину. А за наступні два тижні, у період з 3 по 18 грудня, КДБ надіслало до ЦК п'ять спецповідомлень, які безпосередньо стосувались Алли Горської, і два опосередковано. КДБ повідомив ЦК про смерть 3 грудня — наступного дня після виявлення тіла — і день у день з початком слідства, яке було розпочато 3 грудня постановою прокурора Васильківського району. 5 грудня було вже наступне спецповідомлення, коли вирішувалось питання про вибір кладовища та організацію поховання. Це спецповідомлення містить прямий доказ організованого замаху — у ньому мотивація вбивці, загальна картина злочину вказані раніше, аніж до таких самих висновків дійшло слідство. Вбивство ніби скоїв свекор А. Горської І. Зарецький на ґрунті особистої неприязні, а наступного дня наклав на себе руки. Це повідомлено за два дні до того, як справу було передано з підпорядкування Васильківського району до прокуратури Київської області постановою від 7 грудня. Тобто слідча група більш високого рівня ще й не починала роботу. 8 грудня — чергове спецповідомлення на наступний день після поховання 7 грудня.

11 і 18 грудня повідомляли про реагування її оточення на смерть, яке прискіпливо і ретельно відстежувалося. Така оперативність була можлива лише у випадку постійного контролю КДБ, визначеного секретним невідомим нам наказом (напевно усним). Інформація могла бути отримана лише з оперативних секретних джерел — повідомлень агентів та матеріалів технічного прослуховування. Доводиться визнати, що фіксація настроїв розгубленості, пригніченості та дезорієнтації людей була у цей період чи не найважливішим завданням комуністичної влади та держбезпеки. Оперативність, з якою ці заходи проводились, не викликає сумніву, що до них готувалися заздалегідь — до вбивства та поховання.

Результат слідства, закритого 23 січня 1971 р., був такий самий, як заздалегідь було вказано у спецповідомленнях.

Безпідставними є припущення, що в кадебістських архівах Києва чи Москви можна відшукати наказ про таємне політичне вбивство, звіти виконавців тощо. Таких документів не існувало взагалі, а окремі непрямі свідчення давно знищено.

На могилі Алли Горської на Міському (Берковецькому) кладовищі 1999 року встановлено новий пам'ятник; автор— Володимир Прядка.

Мистецька творчість[ред.ред. код]

Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність А. Горської та трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, який представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість митця ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. Авторка численних художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960), «Портрет батька» (1960), «Абетка» (1960), «Біля річки» (1962—1963), «Портрет В. Симоненка» (1963) та ін.

Художниця розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою І.Драча, «Отак загинув Гуска» М.Куліша, «Правда і кривда» М.Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, було заборонено.

А. Горська зі своїм чоловіком В. Зарецьким, художниками-однодумцями — Г. Синицею, Г. Марченком, Б. Плаксієм, В. Смірновим створили низку монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні, позначених впливами Г. Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму.

Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо.

Виставки[ред.ред. код]

1954

3-тя Всесоюзна виставка дипломів художніх вузів. Москва.

1957

Виставка творів молодих художників Радянського Союза до VI Всесвітнього фестивалю молоді й студентів. Москва.

Виставка молодих художників, присвячена фестивалю молоді Української РСР. Київ.

Всесоюзна художня виставка, присвячена 40-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Москва.

Ювілейна республіканська художня виставка, присвячена 40-річчю Жовтня. Київ.

1958

Республіканська виставка, присвячена 40-річчю ВЛКСМ. Київ.

1960

Виставка «Радянська Україна». Київ.

Всесоюзна молодіжна художня виставка. Москва.

1962

Виставка творів художників Києва. Київ.

1969

Республіканська виставка монументального мистецтва. Київ

Творчість та ім'я під забороною

1990

Виставка творів Алли Горської та Віктора Зарецького. Київ (Будинок письменників).

Виставка «Пам'яті Алли Горської». Київ (Будинок художника, листопад — грудень).

1992

Виставка творів Алли Горської. Київ (Музей літератури).

Виставка творів Алли Горської. Київ (Будинок актора).

1995

Виставка творів Алли Горської. Київ (Національний художній музей, листопад — грудень).

1997

Виставка творів Алли Горської «В свічаді пам'яті жива…» Львів (Національний музей ім. А.Шептицького, листопад — грудень).

Виставка творів Алли Горської «Скажи, що правда оживе». Тернопіль (Тернопільський краєзнавчий музей, грудень — січень).

1998

Виставка творів Алли Горської. Івано-Франківськ (Івано-Франківський художній музей, лютий — березень).

Виставка пам'яті Алли Горської «Видатні художниці України». Київ (Київська міська галерея «Лавра», травень — червень).

2000

Виставка «Алла Горська (1929—1970) та Віктор Зарецький (1925—1990)». Канів (Тарасова гора. Музей Тараса Шевченка, жовтень — листопад).

2003

Виставка творів Алли Горської та Віктора Зарецького. Київ (галерея ARTEast, лютий).

2009

Виставка «Алла Горська у колі шістдесятників». Київ (Національний музей літератури, вересень — жовтень).

2010 — 11

Виставка «А ми тую червону калину підіймемо», що відкрила проект «Мистецькі родини в духовному просторі України». На ній були представлені твори Алли Горської та Віктора Зарецького. Київ (Національний музей літератури, грудень-січень)[3].

2012

Виставка творів Алли Горської. Київ (Національний музей літератури, серпень — вересень).

Виставка «Алла Горська. Віктор Зарецький». Донецьк (Арт-Донбас, березень — квітень).

Вибрані твори[ред.ред. код]

меморіальна дошка у Києві
меморіальна дошка у Василькові
  • «Санкомісія», дипломна картина
  • «Автопортрет», малюнок, 1960-і рр.
  • «Автопортрет з сином»
  • Портрет шахтаря Василя Кривинця, кін. 1950-х
  • «Пісня про Донбас», 1957
  • Портрет батька, 1960 р.
  • картина в пам'ять померлої матері «Діти (Ганя, Михайло, Петро)»
  • «Абетка», 1962 р.
  • «Прип'ять. Паром», 1962—1963 рр.
  • «Дума» (Т.Шевченко), 1963 р.
  • Портрет Олександра Довженка, графіка (ліногравюра ?), 1960-і рр.
  • Портрет театрального режисера Леся Танюка, малюнок, поч. 1960-х
  • Портрет Б.Антоненко-Давидовича, малюнок, поч. 1960-х
  • «Соняшник. Портрет сина», малюнок, поч. 1960-х
  • «Мати біля печі», (ліногравюра ?), поч. 1960-х
  • «Мати-Україна в кайданах», поч. 1960-х
  • «Скажи, що правда оживе», 1963 р.
  • Портрет В.Симоненка, 1963 р.
  • Портрет І.Світличного, 1963 р.
  • Портрет Є.Сверстюка, 1963 р.
  • «Біля річки», декоративна композиція, 1964 р.
  • Композиція (чоловіча фігура у профіль), 1963—1964 рр.

Приклади монументально-декоративних робіт[ред.ред. код]

Школа у Донецьку: [2] [3] [4] [5] [6]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Провулок Алли Горської в Києві.
  • Вулиця у Львові.[4]
  • Вулиця і провулок Алли Горської у Василькові.
  • Меморіальна дошка на будинку по вул Рєпіна 25 (нині Терещенківська) у Києві, де мешкала Алла Горська. Скульптор Б.Довгань, архітектор Ф. Юр'єв.
  • Меморіальна дошка на будинку у Василькові, де було знайдено тіло Алли Горської. Автор М. Денисенко.

Фільми про Аллу Горську[ред.ред. код]

  • «Усім нам смерть судилася зарання…» Реж. С. Дудка, опер. Є. Сологуб, Укртелефільм, 1991 р.
  • «Алла Горська». Режисер-постановник Олена Левченко, Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, Українська студія хронікально-документальних фільмів, 58 хв., 2001 р


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гунько Олександр Алла Горська перейшла на українську мову у зрілому віці // Gazeta.ua — 17 вересня 2009
  2. а б Авер'янова Н. Мистецька еліта України: Алла Горська в когорті шістдесятників / Н. Авер'янова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. — 2014. — Вип. 1. — С. 57-59.
  3. Шраменко Наталя Гілка калини для Алли Горської // Газета «День» — № 4, (2011)
  4. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie.— Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s.— mapa. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті / Ред. та упор. О.Зарецького, М.Маричевського. — Київ, Спалах. — 1996. — 240 с.
  • Квітка на вулкані /Ред. О.Зарецький, упор. Л.Огнєва— Донецьк: Товариство ім. Олекси Тихого. Норд Комп'ютер. 2010.— 320 с.
  • Алла Горська. Життєпис мовою листів. / Упорядник Л.Огнєва.— Донецьк: Норд Комп'ютер. 2009.— 204 с.
  • Світлична Н. О. Погром з продовженням // Світличний І. О. Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів / Упоряд. Коцюбинська Н., Неживий О..- К.: Грамота, 2008,- с. 443—446 ISBN 978-966-349-128-8
  • Плеяда нескорених: Алла Горська. Опанас Заливаха. Віктор Зарецький. Галина Севрук. Людмила Семикіна: біобібліогр. нарис / авт. нарису Л. Б. Тарнашинська ; бібліограф-упоряд. М. А. Лук'яненко ; наук. ред. В. О. Кононенко ; М-во культури України, ДЗ «Нац. парлам. б-ка України». — К., 2011. — 200 с. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 13.)
  • Зарецький О. Алла Горська і початки Клубу Творчої Молоді «Сучасник» // Лесь Танюк. Твори. Щоденники без купюр. — Т.ХХХ. Довідковий. — Київ. — Альтерпрес. — 2014. — С.18 — 37.