Готель кохання
«Готель кохання» (англ. love hotel) — прийнята в багатьох країнах евфемістична назва готелів нетривалого перебування, де пари можуть усамітнитися для сексуальних стосунків. Термін з'явився завдяки готелю «Hotel Love» в Осаці (Японія), збудованому 1968 року[1].
Характерні особливості[ред. | ред. код]
«Готелі кохання» можуть бути позначатися на вході символами сердець і пропозицією «відпочинку» (англ. rest, яп. 休憩, «кюкей»), причому як на термін 1-4 годин, так і на цілу ніч[2]. Розцінки у денний час зазвичай дешевші. Бронювання місць не передбачено, тимчасово залишати найнятий номер теж не дозволено. Ці місця можуть також використовуватися повіями для побачень з клієнтом, а також як звичайні готельні номери.
Входи до готелів розташовані у непримітних місцях, спілкування клієнтів з персоналом зведене до мінімуму. Вибір номерів часто автоматизований: за допомогою кнопок на спеціальній панелі, а рахунок відправляють пневмопоштою чи в електронному вигляді з автоматичним друком (співробітник готелю може також розміщатися за напівпрозорим склом). Паркувальні ділянки для машин теж часто приховують. Вікон у таких готелях небагато: теж з причини приватності[3].
Готелі кохання можуть бути кількох класів. Дешевші з них скромно обставлені, готелі вищого класу можуть бути вбрані зображеннями персонажів аніме, споряджені обертовими ліжками, дзеркальними стелями, обладнанням для караоке[4], незвичайним освітленням тощо. Можлива стилізація номерів під середньовічні замки та інший фентезійний антураж. Присутнє там і S&M-приладдя[5].
Розташовані такі заклади, як правило, у районах поблизу вокзалів, біля автомагістралей на міських окраїнах, а також у промислових районах. Вони можуть відрізнятися нарочито кричущою архітектурою, бути оформлені у вигляді замків, кораблів чи літаючих тарілок і ілюміновані неоновим освітленням[2]. Втім, більшість мають цілком пересічний, непоказний вигляд, з маленькими прихованими вікнами або навіть взагалі без вікон[6].
У країнах світу[ред. | ред. код]
Японія[ред. | ред. код]
Історія «готелів кохання» (яп. ラブホテル, rabu hoteru, «рабу хотеру»[7]) у Японії починається напочатку доби Едо: офіційно це були постоялі двори чи чайні будинки, куди можна було потрапити непомітно для сторонніх очей (іноді їх навіть споряджали підземними ходами). Такі заклади існували в Едо і в Кіото. Сучасні «готелі кохання» походять від «чайних кімнат» (яп. 茶屋, «чая»), що використовували як повії з клієнтами, так і пари коханців. Після Другої Світової війни щодо них поширився термін «цурекомі ядо» (連れ込み宿, буквально — «принеси притулок з собою»), що первісно означав прості домашні готелі з кількома кімнатами. Ці установи поперше з'явилися в околицях Токіо (багато у чому через попит з боку окупаційних американських військ) і зазнали справжнього буму після 1958 року — коли легальна проституція опинилася під забороною.
Річний прибуток від японської індустрії «готелів кохання» оцінюють понад 40 млрд доларів США[8], що у два рази більше, ніж прибутки від індустрії аніме.
За статистикою, щороку відбувається 500 млн відвідувань 37 000 японських «готелів кохання»[9]. Таким чином, щодня їх відвідують 1,4 млн пар[9], тобто 2 % від населення Японії.
Південна Корея[ред. | ред. код]
У Південній Кореї «готелі кохання» (кор. 러브호텔), які також відомі там як «мотелі кохання», уперше з'явилися у середині 1980-х. Первісно вони називались словом «Parktel» (кор. 박텔). Бурний розвиток цієї індустрії пов'язується з Олімпіадою-1988 у Сеулі.
Таїланд[ред. | ред. код]
У Таїланді подібні установи існують з 1935 року. Налічують близько 100 «готелів кохання» у Бангкоку, переважно зосереджених у районі Ратчадафішек-Роуд. Уряд більше не дає дозволень на цей бізнес, але закони успішно обходять. Окрім любовних пар, цими готелями користуються не надто заможні туристи[10].
В інших країнах[ред. | ред. код]
Аналогічні заклади існують також в інших країнах Східної Азії — Сингапурі[11][12], Тайвані, Гонконгу.
Ідея «готелів кохання» використовується і в Центральній та Південній Америці. Там вони називаються по-іншому: у Гватемалі — autohotel («автоготель»)[13]; у Чилі — hotel parejero («готель для пар»); у Домініканській Республіці — cabaña («буда»), motele («мотель») або estadero («шинкар»); в Аргентині та в Уругваю — albergue transitorio («нетривалий притулок») або скорочено telo; у Мексиці, Бразилії, Пуерто-Рико — просто motels, «мотелі».
У Нігерії «готелі кохання» називаються short-time («короткий час»): часто це непоказні будови в густонаселених районах. Деякі готелі пропонують подібні послуги неофіційно.
У Сполучених Штатах і Канаді функції «готелів кохання» часто виконують деякі мотелі, розташовані у непрестижних районах. Відомі під простомовною назвою «no-tell motels» («мовчазні мотелі»), вони тепер певною мірою занепадають, оскільки місцеві закони дедалі вимагають від власників мотелів обов'язкового надання інформації про клієнтів правоохоронним органам[14][15].
В Океанії (Нова Зеландія) перший готель кохання відкрили в травні 2011 року[16], в Австралії — у серпні того ж року[17].
Економічні аспекти[ред. | ред. код]
Останніми роками індустрія готелів кохання вдається до структурованого фінансування[9]. У готелях, де грошові потоки сек'юритизовані, можна проводити деякі фінансові операції[4][18].
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Готель кохання |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Slavin, Erik (25 березня 2007). My months in a love hotel. Stars and Stripes. Архів оригіналу за 9 січня 2012. Процитовано 27 червня 2011.
- ↑ а б Basil, Michael (June 2007). Japanese love hotels: A photo essay. Consumption, Markets, and Culture. 10 (2): 203—221. doi:10.1080/10253860701256315. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 26 жовтня 2016.
- ↑ Ikkyon, Kim (6 червня 2013). Japan’s Affection for Love Hotels. Nippon.com. Nippon Communications Foundation. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 10 липня 2015.
- ↑ а б Wakao, Aiko (9 червня 2007). Developing a passion for love hotels. New Zealand Herald. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 23 січня 2008.
- ↑ Haggart, Blayne (16 жовтня 2002). A night in a Japanese love hotel. The Globe and Mail. Toronto. Архів оригіналу за 14 квітня 2006. Процитовано 23 січня 2008.
- ↑ Chaplin, Sarah (2007). Japanese Love Hotels: A Cultural History. London: Routledge. с. 149. ISBN 0-415-41585-3, ISBN 0-415-48754-4.
- ↑ Японська адаптація англ. love hotel)
- ↑ Neill, Morgan (2 липня 2009). Love hotel business zooms despite downturn. CNN. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 13 травня 2014.
- ↑ а б в Kelly, Tim (6 травня 2006). Love for Sale. Forbes. Архів оригіналу за 21 листопада 2007. Процитовано 15 червня 2007.
- ↑ Wechsler, Maxmilian (2 травня 2010). The seedy side of Bangkok's love motels. Bangkok Post. Процитовано 27 червня 2011.
- ↑ The Insider: Love hotels. Time Out Singapore. 19 січня 2009. Архів оригіналу за 30 листопада 2011. Процитовано 5 грудня 2011.
- ↑ Richie, Donald (26 серпня 2007). It's ladies first now in Japanese love hotels. The Japan Times. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 5 грудня 2011. Review of Japanese Love Hotels: A Cultural History.
- ↑ Greenspan, Eliot (2007). Guatemala: Tips on Accommodations. Frommer's Guatemala (вид. 1st). Frommer's. ISBN 978-0-470-04730-9. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 14 жовтня 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ NZ's first love motel set to open doors. TVNZ. 11 травня 2011. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 27 червня 2011.
- ↑ Love shack where mini-breaks last just an hour. SMH. 13 серпня 2011. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 10 січня 2014.
- ↑ Schreiber, Mark (18 July 2004). 'Love hotels' juggle bedsheets and balance sheets. The Japan Times. Архів оригіналу за 17 жовтня 2007. Процитовано 16 February 2007.