Готичний реформатський храм (Четфалва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква
Готичний реформатський храм
Церква в селі Четфалва
Церква в селі Четфалва
Країна Україна Україна
Місто Закарпатська область
Координати 48°07′27″ пн. ш. 22°47′28″ сх. д. / 48.1242500° пн. ш. 22.79111° сх. д. / 48.1242500; 22.79111Координати: 48°07′27″ пн. ш. 22°47′28″ сх. д. / 48.1242500° пн. ш. 22.79111° сх. д. / 48.1242500; 22.79111
Тип будівлі церква
Архітектурний стиль дерев'яна архітектура
Перша згадка 1645
Прибудови Дзвіниця
Реліквії і святині Орнаментальні композиції XVIII століття
Стан задовільний

Готичний реформатський храм — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Четфалва, Берегівського району, Закарпатської області.

Архітектура[ред.ред. код]

Кам'яний готичний костел XV століття, що складається з абсиди і нава, обривається високим трикутним фронтоном. [1] Храм побудований з каменю на вапняному розчині, зовні і зсередини обштукатурений і побілений. У плані пам'ятник являє однонавову базиліку з п'ятигранними хором, відокремленим від нави аркою стрілчастої форми. Південно-західний кут укріплений кам'яним контрфорсом, перекритий двосхилим дахом крутого ухилу. Хори розташовані у західній і північної стін на дубових різьблених стовпчиках. Дерев'яна стеля розбита на кесони. [2]

Впритул до західної стіни церкви прилягає дзвіниця, побудована в XVIII столітті. За своїм архітектурним формам дзвіниця нагадує оборонні вежі Чехії, Німеччини минулих століть. [1] Дерев'яна, квадратна в плані, каркасної конструкції, двох'ярусна. Перший ярус оточує опасання на стовпчиках з розкосами, обшите дошками. Перший ярус виконує роль вхідної брами. [3] Другий ярус виконаний у вигляді високої вежі з підсябиттям, прикрашеним по низу різьбленням і аркадою-голосниць вгорі. Нижній ярус вежі ширше верхнього і відокремлений від нього похилим дахом. У оборонних вежах такий дах мав функціональне призначення, від нього відскакували кидані на обложників крізь отвори в підлозі галереї різні предмети. У дзвіниці галерея-підсябиття і похилий дах мають вже суто декоративний характер. [1] Дзвіницю перекривають чотирьохскатний дах, що переростає в високий гранований шпиль, покритий лемешем. Висота шпиля майже дорівнює висоті вежі. [2]

Дзвіниця у Четфалві — шедевр теслярського мистецтва. Майже 30-метрова дзвіниця вважається чи не найвищою серед своїх посестер на Закарпатті. [3] Її каркасна конструкція не має собі рівних серед дерев'яних споруд подібного роду в Україні. Щоб у цьому переконатися, варто лише увійти під її покров і подивитися на її «скелет», що складається з шістнадцяти несучих опор і незліченних розкосів і зв'язків. Щоб звести таку будівлю, необхідно було мати не тільки великий досвід, але і величезну художню фантазію. Сучасні математичні обчислення довели, що інженерне рішення цієї дзвіниці, яке забезпечило її стійкість, бездоганно. Вежа стоїть прямо на землі, у неї немає ні вкопаних паль підстави, ні фундаментів. Замість них по периметру будівлі розташовано ряд каменів, а на них - обв'язка з колод, на яку поставлені несучі стовпи. Висота дзвіниці не перевищує 30-ти метрів. Вона має прості короткі пропорції (її вінчання і власне дзвіниця мають відношення 1:1), але в просторовому сприйнятті здається, ніби завершення нижче. Низ цієї споруди являє собою відкритий каркас, захищений від дощів широким опасанням. Над ним піднімається струнка вежа з декоративним підсябиттям, кінці дощок обшивки якого, мають фігурні вирізи, створюють візерунчастий малюнок. Над підсябиттям проходить аркатура з трилопатевих арок, шатрова покрівля якої за пружною кривої переходить в височенний шпиль гострого малюнка. У підстави шпиля дзвіниці розташовані чотири мініатюрні башточки з маленькими шпилями. Ці башточки створюють контраст, візуально збільшують масштаб центрального шпиля і надають вінчанню надзвичайну ошатність. [4]

Історія[ред.ред. код]

У 1645 році в місцевій хроніці йдеться про міцну реформатську громаду, якій належав простої форми храм XV сторіччя, що давніше був католицьким. Храм вимуровано з каменю, зовні й всередині стіни поштукатурено і побілено. Нав вкрито високим двосхилим дахом, п’ятигранне приміщення вівтаря значно менше і вужче, відділене від нави стрілчастою аркою. Південно-західний кут зміцнено контрфорсом. [5]

Кам'яний костел походить, за останніми даними, ще з XV століття, а дзвіницю поставили біля його фасаду у XVIII столітті.[3] Дзвіницю могли збудувати у 1753 році, коли відбулася значна перебудова храму. Вхід до церкви веде через нижній ярус дзвіниці, крізь закриту галерею, сполучену з входом на західному фасаді.[5]

Церкву й дзвіницю ідеально відреставровано у кінці 1990-х років: дзвіницю оббито новим ґонтом, стіни церкви побілено, а металеве покриття дахів замінено ґонтовим. [5]

Інтер'єр[ред.ред. код]

Кам'яний храм розташований посеред великого села з щільною забудовою. Поруч з ним стоїть дерев'яна дзвіниця у вигляді оборонної вежі. Однонавовий кам'яний храм XVIII століття має грановану абсиду. Найбільший інтерес представляє його інтер'єр, вірніше декоративні розписи його стелі. Бо сам він скромний: білі стіни, в наві — лавки, у вівтарі — звичайний стіл замість престолу. Північні стіни нави й святилища не мають вікон, південні стіни прорізано вузькими готичними вікнами. [5] Розписи перекриття храму — одне з чудових творів народного мистецтва. Стелі дерев'яні. Майстер Шандор Ференц виконав теслярські роботи, а безіменний майстер — мальовничі. Ці розписи становлять великий інтерес не тільки як унікальний пам'ятник монументального декоративного живопису, але і як свідчення творчих зв'язків українського та угорського мистецтва. [4]

Мурований готичний костел ховає у своїх стінах справжнє диво, яке, знову таки, не має аналогів в Україні. Дерев'яна стеля нави розділена на дещо нерівні за розмірами і формою квадрати, по 10-ть штук у довжину та 6-ть — в ширину. Всі ці 60 кесонів заповнені яскравими орнаментальними композиціями, з яких повторюються лише дві. [3]

Як свідчить дата в одному з кесонів, стелю оздоблено у 1753 році. Теслярські роботи виконав майстер Шандор Ференц, розмалював стелю або він, або інший, невідомий майстер. Квадратні щити із дощок, прикрашені живописом, вже в готовому вигляді без певного порядку змонтовані на стелі. Ймовірно, роботи велися таким чином, спочатку все поле щита зафарбовувати білою або вохристо-коричневою або чорною фарбою. Потім, залежно від кольору тла, майстер виконував на ньому орнамент у певній гамі: на темному тлі — світлих тонів, а на світлому — яскравих і інтенсивних. [4] Стеля в абсиді розписана на 20-ть років пізніше і відрізняється за орнаментами і колоритом. Ця розписна стеля — неповторний витвір народного декоративного мистецтва. [3]

Стеля

Кесони трохи відрізняються розмірами один від іншого, завдяки чому в розбивці відсутня сухість і шаблон. Всі шістдесят кесонів заповнені декоративними орнаментальними композиціями. В одному з них поміщена дата — 1753 рік, а в іншому — зроблено напис, в якій повідомляється ім'я жертводавця і виконавця — Шандора Ференца і зображений теслярський інструмент — рубанок. [4]

Рослинна орнаментація в кожному кесоні являє собою абсолютно самостійну композицію. Одні з них — їх вісім — побудовані по двох осях симетрії, інші — їх дев'ятнадцять — по одній, нарешті, одна композиція абсолютно не має осей симетрії. Розпис стелі в цілому справляє враження величезної української плахти, в якій за малюнком в шашку компонуються окремі квадрати. [4] Оригінальне перекриття нави сприймається як строкатий килим, витканий руками народних умільців. [2]

Особливу красу розпису надає матова поверхня живопису, а також фони квадратів: білий, глибокий оксамитовий, чорний і вохристо-коричневий. Червоні, білі, жовті, зелені, охристо-рожеві, сіро-блакитні і ніжно-жовті орнаменти вражають своєю різноманітністю і неповторністю. Їх малюнки мають аналогії не тільки з мотивами прикрас Євангелія XVII століття з Негровця, але і з розписами українських хат, а також мисників, скринь, посуду і інших предметів ужитку. Це вказує на джерела, якими користувався і якими надихався прекрасний художник-декоратор, який оформив стелю храму в Четфалві. [4]

Розписи стелі у вівтарі виконані по світлому тлу і не мають того монументального характеру, як розписи нава, вони сухіші і свідчать про те, що декоративне мистецтво у XVIII столітті починає занепадати. [4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Поп И. И., Поп Д. И. В горах и долинах Закарпатья. — М.: Искусство, 1971. — С.71
  2. а б в Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — С.172-173
  3. а б в г д Дерев'яні храми України
  4. а б в г д е ж Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М.: Искусство. — 1973. — С.122-126
  5. а б в г М. Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008.


Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав. — 1956.
  • Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — 336с.
  • Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М.: Искусство. — 1973.
  • Сирохман М. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008. — 88с.