Готтардбан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Готтард (залізничний тунель, 1882) на мапі

Готтардбан (нім. Gotthardbahn; італ. Ferrovia del Gottardo) — трансальпійська залізниця, кантон Тічино, Швейцарія. Лінія є важливою ланкою міжнародного залізничного сполучення між північною Європою, зокрема Німеччиною, і Італією. Залізнична компанія Готтард (нім. Gotthardbahn-Gesellschaft) — історична приватна залізнична компанія, інвестор будівництва і перший експлуататор лінії.

Мережа Готтардбан складається з таких ліній: Люцерн — Кюснахт — Іммензеє — Гольдау (25,6 км), Цуг — С.-Адрган — Гольдау (16,9 км), Гольдау — Флюелен — Біаска — Белінзона (142,2 км), Белінзона — Лугано — Чіассо (55,3 км), Джубіаско — Магадіна — Італійський кордон до Луїно (21,8 км), гілка Каденаццо — Локарно (12,4 км), всього 274,2 км.

Історія

[ред. | ред. код]

Передмова

[ред. | ред. код]

До початку роки 1870-их років на півночі Швейцарії існувала значна мережа залізниць, що мала з'єднання з залізницями Німеччини та Франції. На заході, лінія досягла Бригу, у верхів'ях долини Рони, з Лозанни. У центрі півночі, лінії з'єднували Ольтен, Люцерн, Цуг і Цюрих. Але жодна лінія не перетинала Альпи до південної частини Швейцарії до кордону з Італією, і щоб перевезти залізницею пасажирів або вантаж доводилось прямувати через захід або схід Швейцарії, через Мон-Сенісбан, Земмерінгбан або Бреннербан.[1]

Маршрут з півночі на південь через Швейцарію було пропоновано ще в 1848 році, і міжнародна конференція у Берні, 1869 вирішила, що найкращий шлях буде через долини річок Ройс і Тічино, що мають бути пов'язані між собою тунелем під Готтардом, Цим маршрутом користувалися з ХІІІ століття.[1][2]

На будівництво залізниці італійський уряд надав £2,25 мільйона, а німецький і швейцарський по £1,25 мільйона[1]

Будівництво та відкриття

[ред. | ред. код]

Будівництво Готтардбану почалася в 1872 році, а перші дистанції від Біаска до Локарно і Лугано до К'яссо були відкриті у 1874.

Залізниця встала до експлуатації 1 червня 1882. На той час тунель Готтард завдовжки 15003 м був найдовшим у світі залізничним тунелем (цей статус отримав тунель Симплон у 1906 році). Незабаром після будівництва, вздовж залізниці були побудовані фортифікаційні споруди (наприклад біля Айроло і Біаска) і також розроблені способи блокування тунелю в разі вторгнення (у тому числі штучний зсув, щоб блокувати південний портал тунелю).

У той же час Ааргауйше Зюдбан (Aargauische Südbahn[de]) відкрило дистанцію Риш — Іммензе. На 1887, було прокладено дистанції Люцерн — Іммензе, і Цуг — Арт-Гольдау.

Швейцарські федеральні залізниці

[ред. | ред. код]

Gotthard Railway Company керувала Готтардбаном до 1909 року, коли вона увійшла до складу Швейцарські федеральні залізниці. Це відбулося сім років по створенню цієї державної мережі залізниць, Готтаррдбан був останньою великою залізницею, що увійшла у її склад. У 1922 році вся лінія була електрифікована 15 kV, 16.7 Hz[1]

Гірський рельєф місцевості яким прокладено Готтардбан завжди обмежував швидкість і об'єм перевезень на цій важливій міжнародній трасі, тому у 1996 році було вирішено побудувати новий маршрут по осі Готтард в рамках АльпТранзит проекту, цей проект знаходиться в стадії будівництва[3][4]

Операції

[ред. | ред. код]

Послуги

[ред. | ред. код]

Готтардбаном прямують вантажні та міжміські пасажирські потяги по всій довжині лінії. Пасажирські поїзди на довгі дистанції включають EuroCity — потяги між Цюрихом і Міланом, ICN і ІК потяги між низкою міст на півночі Швейцарії та деякими станціями в Тічино. Пасажирські потяги, що прямували Готтардбаном в минулому — Trans Europ Express потяги Готтардо, Роланд і Тічино.

Регіональні приміські потяги прямують північними та південними ділянками Готтардбану. На півночі, лінія S2 Stadtbahn Zug діє погодинно між Цугом, Арт-Гольдау і Ерстфельдом, в той час як лінія S3 на S-Bahn Luzern діє погодинно між Люцерном, Арт-Гольдау і Брунненом.

На півдні, Готтардбан обслуговується потягами на лінії S10 оператора Treni Regionali Ticino Lombardia (TILO), що курсують щопівгодини між Беллінцона, Лугано і К'яссо. Потяги по лініям S20 і S30 того же оператора курсують залізницею Готтардбан в області Беллінцона, також потяги мережі S30 прямують до міланського аеропорту Мальпенса.

Крім потягів Швейцарських федеральних залізниць, Готтардбаном з 2001, прямують вантажні потяги Deutsche Bahn AG, по маршруту Німеччина — Італія.

Рухомий склад

[ред. | ред. код]

Більшість швейцарських локомотивів були спочатку побудовані для Готтардбану, тому багато з них були іменовані «Gotthardlokomotiven», наприклад, SBB-CFF-FFS C 5/6 «Elephant», Ce 6/8 й Be 6/8 «Krokodil», SBB-CFF-FFS Ae 8/14 («Landilok»), SBB-CFF-FFS Ae 6/6, SBB-CFF-FFS Re 620

На середину 2010-х, для пасажирських перевезень використовуються локомотиви SBB-CFF-FFS Re 420 та SBB-CFF-FFS Re 460. Для вантажних перевезень — SBB-CFF-FFS Re 620 та SBB-CFF-FFS Re 420. До 1300 тонн використовують комбінацію Re 6/6 з Re 4/4 III (цю комбінацію іноді називають Re 10/10). Якщо потяг важче, то використовують локомотив-штовхач.

Планований розвиток

[ред. | ред. код]

Існуючий маршрут, з його довгими підйомами і спіральними маршрутами, як і раніше обмежує швидкість і об'єми перевезень на цій важливій міжнародній трасі. Тому у 1996 році було вирішено побудувати новий маршрут по осі Готтард в рамках АльпТранзит проекту, цей проект знаходиться в стадії будівництва[3][4]

На 2020 збудовані:

По відкриттю цих двох тунелів дистанція існуючим маршрутом збережена для місцевих пасажирських перевезень[5]

Крім того, в рамках осі Готтард проекту АльпТранзит заплановано новий головним чином тунельний маршрут від Арт-Гольдау до Ерстфельду і розширення існуючого Циммерберг (базисний тунель) на дистанції між Цюрихом і Цугом, але обидва проекти на 2015, в стадії розробки.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Allen, Cecil J. (1958). Switzerland's Amazing Railways. London: Thomas Nelson and Sons. с. 4—6.
  2. Allen, Cecil J. (1958). Switzerland's Amazing Railways. London: Thomas Nelson and Sons. с. 31.
  3. а б The Project. AlpTransit Gotthard AG. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 21 August 2012.
  4. а б History. AlpTransit Gotthard AG. Архів оригіналу за 2 січня 2013. Процитовано 21 August 2012.
  5. Gotthard Base Tunnel, Switzerland. railway-technology.com. SPG Media Limited. Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 28 August 2012.

Література

[ред. | ред. код]
  • Schueler, Judith (2008). Materialising identity: The co-construction of the Gotthard Railway and Swiss national identity. Technology and European History Series, no. 1. Amsterdam: Aksant. ISBN 9789052603025.

Посилання

[ред. | ред. код]