Гоян Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Гоян
Народився 1922(1922)
Снятин
Громадянство Австралія
Національність поляк
Проживання Аделаїда
Діяльність громадський діяч меценат
Дружина Марія Гоян
Нагороди премія імені Євгена Чикаленка

Михайло Гоян (1922 р.) — український патріот, громадський діяч, науковець, відомий меценат. Разом з дружиною заснували родинний Фонд Марії і Михайла Гоянів «Українську книжку — українським дітям».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Михайло Гоян у 1922 році в Снятині, що недалеко від Станіслава (нині Івано-Франківськ). Середню освіту здобував у польській гімназії, навчання перервав вступ у Західну Україну радянських військ. Від репатріації в СРСР хлопця врятувало лише те, що був громадянином Польщі. Під час Другої світової війни переховувався від переслідувань гестапівців у лісах, тут вступив до лав Української повстанської армії.[1] Про ці часи згадував:

« Два вар’яти, Сталін і Гітлер, прийшли на нашу землю й створили пекло для мільйонів людей. Воювали, знаючи, що перемога неможлива... Гаслом юнаків із Галичини стали слова: «Ліпше загинути за свою державу, ніж потрапити до Сибіру».[1] »

Пробув у лавах УПА два роки, перед небезпекою бути заарештованим радянськими властями, вирушив до Австрії, де довелось вступити до дивізії «СС - Галичина»,присягнувши на вірність Україні. Обставини змусили брати участь у боях на Західному фронті. Під час боїв у 1944 році потрапив у полон до американців, де вивчив англійську мову. З Австрії його шлях пролягав до Англії, куди дібрався без взуття: його вкрали у потязі. Працював у вугільній шахті, добуваючи антрацит. Перед тим як влаштуватись на роботу, вивчав на курсах англійську мову. За власні гроші наймав приватного вчителя, який давав йому знання. Допомогло те, що колись у гімназій вивчав латину. Згодом довелось змінити роботу, тому що почав втрачати зір влаштуватися перекладачем у суді, на той час знав російську, німецьку, польську, частково англійську мову. Працюючи в суді, вивчив ще й сербську мову. До цього спонукав суддя-генерал, який був сербом і казав, що знаючи сербську, тебе розумітиме весь світ. Михайло запам’ятав цей приклад патріотизму. «От би ми, українці, так!..» - говорить він.[1] Під час одного з візитів до Німеччини познайомився з дівчиною з Буковини — Марією: збулась його мрія одружитись з українкою. Після одруження Марія навчалась в Оксфордському коледжі, а Михайло - у вечірній час, вдень він працював. В родині народилось троє дітей — дві доньки Анна-Марія та Мирослава-Оксана-Олександра й син Михайло-Орест-Тарас, яких виховували в українських традиціях. Відкрили домашній бізнес, створивши у Лондоні три дитячих садочки на сто шістдесят дітей. Михайло Гоян починає хворіти, далась взнаки робота у шахті і вологий лондонський клімат, в якому провів 27 років. [1] Це стало причиною переїзду до Австралії. В Аделаїді організували, постільки мали педагогічну освіту, дитячий садок на двадцять місць, де працювали і їхні діти. Дитячий садок користується авторитетом і колишні вихованці приводять сюди вже своїх внуків. В дитячому закладі виховання базується на православних традиціях, шанується українська кухня, зокрема борщ. В групі знаходяться діти різних національностей, які часто чують розповіді про Україну та читають книги київського видавництва «Веселка». В родині постійно розмовляють українською мовою, дотримуються здорового способу життя: не вживають солі, цукру.[1] Михайло Гоян - відомий в Австралії нумізмат. У 1988 році разом з дружиною за власний кошт виготовив на австралійському монетному дворі 400 срібних і 50 золотих медалей з нагоди 1000-річчя Хрещення Русі-України. Ці медалі зроблені за світовими зразками і не мають аналогів серед нумізматичних об’єктів. Екземпляри зберігаються у музеях Великої Британії, Австралії і США.[2]

Меценатство в Україні[ред. | ред. код]

Михайло Гоян із 1992 року разом з громадянами США, колишнім головним інженером бази ВМС США в Норфолку інженером Василем Мацьківом та Омеляном Мельником, є шефами Українського флоту.[3] Родина Гоянів спонсорувала ряд важливих українських видань. Вони є спонсорами дитячого видавництва «Веселка».[4]

Діяльність Фонду «Українську книжку — українським дітям»[ред. | ред. код]

Через любов до української книги, під час першого приїзду до України в 1991 році, Марія й Михайло Гояни створили родинний фонд «Українську книжку — українським дітям», стали членами Ліги українських меценатів, заснували декілька премій для переможців Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Так під час четвертого конкурсу у 2004 році на Львівщині Марія і Михайло Гояни виділили на його проведення 780 дол.. Також ними, разом з Фундацією ім.І.Багряного (США), від Родинної фундації Марії та Михайла Гоянів «Українська книжка – українським дітям» було подаровано сотні книжок призерам конкурсу.[5]

« Ми з дружиною раді, що прилучилися до цього важливого дійства, що сотні дітей, які одержали від нас премії в ході цього турніру в різних кінцях України, написали нам листи, в яких запевняють: ми не будемо національними безбатченками, ми – українці, а мова українська – це найперший наш скарб. Тому не мають рації ті, хто нарікає: от, мовляв, краще б на щось інше надали меценати свої кошти. Наші кошти – наше право вирішувати, куди їх давати. У цьому ж разі ми, як правильно вважав світлої пам’яті Петро Яцик, інвестуємо у майбутнє. До чого й усіх інших закликаємо.[6] »

Щорічно Михайло Гоян в рамках діяльності Фонду «Українську книжку — українським дітям» купляє на 500 тис. австрійських доларів книги і розвозить по містах України в бібліотеки та школи. Наніс візити в Крим, Карпати, Донецьк, Івано-Франківськ, Одесу, Чернігів, Львів. Такі книги отримали і сирітські будинкам з різних областей України.[1] У 2001 році родині Михайла і Марія Гоян Лігою українських меценатів було вручено премію імені Євгена Чикаленка за самовіддану благодійну діяльність, яка сприяє національному відродженню України.[7] У 2005 році Михайло Гоян був присутній на відкритті XIII Канадсько-Українського Бібліотечного Центру, спонсором проекту є д-р Марія Фішер-Слиж (Канада), при Херсонській Обласній Універсальній Науковій Бібліотеці імені Олеся Гончара. Бібліотеці від мецената було подаровано книги.[8] В цьому ж році 9 листопада, у День української писемності і мови, Національна радіокомпанія України проводила свято рідної мови на Українському радіо. В рамках свята було прочитано радіодиктант, спонсором якого став Михайло Гоян.[9]

У жовтні 2010 року Михайло Гоян побував у Тернопільській області, де зустрівся із владикою Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ Василем Семенюком у Зарваницькому духовному центрі і подарував місцевому храму церковну чашу із срібла з позолотою, а музею кардинала Йосипа Сліпого було подаровано срібну ювілейну медаль до тисячоліття християнства в Україні, виготовлену за кошти мецената.[10]

Діяльність Гояна, як колекціонера[ред. | ред. код]

Під час відвідин України Михайло Гоян передає медалі з своєї колекції відомим музейним установам. Дві карбовані медалі із зображеннями святих Ольги і Володимира та сценою хрещення на Дніпрі пан Гоян подарував Національному банку України, ще дві — Національному музею історії України, є медалі і у Львівському та Тернопільському музеях. У 2005 році стався інцидент під час перевезення на Україну 44 екземплярів срібних медалей вагою 28,38 грамів для передачі в музеї та для нагородження відомих діячів України. Ці подарунки були затримані на митниці в Борисполі. Крім медалей було привезено срібну тарілку з позолотою та срібно-золоту чашу, прикрашену хрестами з дорогоцінними каменями для Національного банку України або Національного музею.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • М. Слабошпицький Українські меценати: Нариси з історії української культури/ 2-ге вид., допов. – К.: Вид-во М.П.Коць; Ярославів Вал, 2006. – 416 с.: іл.
  • Україна молода
  • Хрещатик