Гоїв Євген Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гоїв.

Євген Гоїв Євген-Роман Іванович Гоїв
Сотник
Загальна інформація
Народження	13 лютого 1899(1899-02-13) Снятин, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть	15 листопада 1953(1953-11-15) (54 роки) Детройт, Мічиган, США (хвороба)
Громадянство	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польща  США
Національність	українець
Alma Mater	Чеський технічний університет
Військова служба
Роки служби	1915—1920
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УГА  Армія УНР ЧУГА
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	УСС
Війни / битви	Перша світова війна Східний фронт Брусиловський прорив Бої за гору Лисоня Наступ Керенського Битва під Конюхами Польсько-українська війна (1918—1919) Чортківська офензива Чотирикутник смерті Радянсько-українська війна Українсько-білогвардійське збройне протистояння
Автограф

Євге́н-Рома́н Іва́нович Го́їв (нар. 13 лютого 1899, Снятин, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — пом. 15 листопада 1953, Детройт, Мічиган, США) — український військовий, громадський діяч та інженер-хімік. Сотник Української галицької армії, хорунжий Легіону Українських січових стрільців, ад'ютант полковника Андрія Мельника в часи перебування військ УНР у Києві.

Учасник визвольних змагань 1914–1921 років, пройшов бойовий шлях від добровольця УСС до сотника УГА та Дієвої армії УНР, брав участь у ключових битвах за незалежність України. У міжвоєнний період був активним організатором українського студентського руху в Галичині та Чехословаччині. В 1920 — 1921 роках був одним із відновлювачів роботи Снятинської секції Українського студентського союзу.

Здобувши вищу технічну освіту у Празі, став знаним фахівцем у галузі харчової промисловості, очолював стратегічно важливу Ходорівську цукроварню. На еміграції в США продовжив громадську та наукову діяльність, будучи одним із фундаторів Товариства українських інженерів Америки (ТУІА) у Детройті та членом Головної ради ветеранів УСС.

Життєпис

Військовий період

Народився 13 лютого 1899 року у Снятині, після закінчення місцевої народної школи вступив до реальної гімназії, 1915 року перервав навчання. Добровольцем вступив до лав легіону Українських січових стрільців у вересні 1914 року . 1916 року перейшов на військовий вишкіл у запасній сотні УСС, яка базувалася у Варпалянці — колишній німецькій колонії у замку Паланок, що у Мукачеві на Закарпатті. Звідти отримав чотиритижневу відпустку на складання матури у Дрогобицькій гімназії і по якій повернувся в бойову частину.

Брав участь в усіх битвах Української галицької армії, обіймав посаду ад'ютанта полковника Андрія Мельника у Києві, де одержав військове звання сотника та ледь не помер від тифу. Небажаючи залишатись в складі ЧУГА, підтримав виступ Юліана Головінського 23 квітня 1920 року. У серпні 1920 року в складі групи генерала Кравса перейшов польсько-чехо-словацький кордон на стику Прикарпаття та Закарпаття. Згодом із рештками українського війська опинився у Чехословаччині в таборі інтернованих частин УГА в празькому районі Йозефов.

Міжвоєнний період

У 1920 році разом з Романом Симовичем, Августином Задоровичем та Андрієм Тофаном відновив українську студентську секцію у Снятині, яка діяла протягом 1910—1914 років, як філію Студентського союзу у Львові. За сприяння Євгена Гоїва та інших активних учасників відновленої секції, її діяльність продовжилась з листопада 1920 по середину 1924 років.

У березні 1923 року з молодшим братом Омеляном Гоївим взяв участь у демонстрації українців у Празі, в голові якої височів плакат «Геть польську окупацію з української землі!», покликаній бойкотувати рішення амбасадорів Ліги Націй від 15 березня щодо передачі прав на управління анексованої Галичини полякам.

На початку листопада 1926 року Євген Гоїв здобув диплом інженера хімічної технології на Празькій політехніці. Євген Гоїв належав до групи українських студентів родом із Галичини, які завершили студії впродовж попереднього академічного року. Після отримання фахової освіти частина випускників повернулася на батьківщину, тоді як інші залишилися працювати на промислових підприємствах у Чехословаччині.

Як інженер-хімік практикував в Оломоуці. Згодом повернувся до Снятина й певний час не працював. З часом виїхав до Варшави, де у 1931 році пройшов процес нострифікації — визнання свого диплому у Варшавському університеті, після чого влаштувався на роботу до державної лікарні «Аквавіт» у Познані. Завдяки послові до сейму Польщі Остапу Луцькому був прийнятий на фахівцем-інженером на Ходорівську цукроварню, а згодом став директором підприємства, де працював до 1939 року та продовжив у 1941 році, після вигнання більшовиків.

Еміграція

Під час німецької окупації одружився з Любою Любинецькою, донькою керівника Ходорівської цукроварні. працював директором цукроварні. У період німецької окупації Галичини, після відступу радянських військ у 1941 році, Євген Гоїв очолив роботу з відновлення стратегічних об'єктів харчової промисловості Тернопільщини. Маючи репутацію досвідченого адміністратора та фахового інженера-хіміка, здобуту на Ходорівській цукроварні, він був призначений директором цукрового заводу у Великій Березовиці поблизу Тернополя. Під керівництвом Євгена Гоїва підприємство пройшло через швидкий етап технічної реанімації. Він організував ремонт пошкоджених виробничих ліній та налагодив логістику постачання сировини від навколишніх сільських господарств. Завдяки його зусиллям завод, що перебував у занедбаному стані, зумів розпочати повноцінний сезон переробки цукрових буряків, що було критично важливим для економічного виживання регіону в умовах війни.

Через наближення радянських військ у регіон, з середини 1944 року Гоїв працював на аналогічній посаді у Переворську. З 1944 року на еміграції: спочатку у Брандберзі в Австрії, а 1949 року з дружиною виїхав до США, де оселилися у Детройті. Був членом Головної ради ветеранів Українських січових стрільців. У 1950 році став одним з засновників філії Товариства українських інженерів Америки у Детройті, яку очолював протягом 1951—1952 років. Помер після важкої хвороби 15 листопада 1953 року у Детройті.

Родина

• Батьки:
  • Гоїв Іван Григорович — батько. Громадський і церковний діяч на Покутті.
  • Гоїв Анна Семенівна — мати.
• Брати та сестри:
  • Гоїв Юліан Іванович — старший брат. Український військовий і громадський діяч, поручник УСС.
  • Гоїв Омелян Іванович — молодший брат, хорунжий УГА.
  • Гоїв Зенон Іванович — молодший брат. Український військовий та громадсько-культурний діяч, член ОУН.
  • Гоїв Ольга Іванівна — старша сестра.
  • Гоїв Наталія Іванівна — старша сестра.
• Дружина:
  • Любов Любинецька — донька керівника Цукроварні в Ходорові.

Джерела

• Бажанський М. Евген Гоїв. — Снятин. — 1970. — С. 13–15.
• Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва). — Бібліотека видавництва «Снятин». — Детройт : Снятин, 1972. — С. 18–20.
• Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт : Снятин, 1983. — С. 260. — (Бібліотека видавництва «Снятин»)
• Бажанський М. Вічно житимуть... Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт : Снятин, 1984. — С. 107–111. — (Бібліотека видавництва «Снятин»)
• Бойда А. Родина Гоїв у суспільно-політичних процесах в Україні наприкінці XIX – в першій половині XX ст. // Володимир Грабовецький – історик України: колективна монографія / за ред. І. Цепенди, І. Райківського, О. Єгрешія. — Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2025. — С. 196–208.
• Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921) // Галичина. — 2024. — Число 37. — С. 140—149.
• Нові українські інжиніри хемії // Діло. — 1926. — № 253. — С. 3.
• Сіреджук П. Січові стрільці і старшини Снятинщини і Заболотівщини. Бібліографічний довідник. — Львів : Галич-Прес, 2024. — 208 с.