Гоїв Іван Григорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гоїв.

Іван Гоїв
Гоїв Іван Григорович
Народився	1860  Куровичі, Золочівський район, Львівська область, Україна
Помер	1950  Снятин, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Поховання	Снятин
Громадянство	Австрійська імперія→ Австро-Угорщина→ ЗУНР→ Польща→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	громадсько-культурна
Галузь	хорове мистецтво
Знання мов	українська, польська, німецька, латина, церковнослов'янська
Суспільний стан	міщани
Конфесія	УГКЦ
Рід	Гоїви
У шлюбі з	Анна Семенівна Захаркевич
Діти	Ольга, Наталя, Юліан-Володимир, Євген-Роман, Омелян Александер, Зенон-Ярослав
Автограф

Іван Григорович Гоїв (1860, с. Куровичі, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 1950, Снятин, УРСР) — український громадсько-культурний і церковний діяч Покуття, хоровий диригент, педагог співу, багаторічний дяк церкви Чуда Святого Архистратига Михаїла у Снятині, один із організаторів і провідних діячів місцевого українського культурно-просвітницького руху.

Співзасновник снятинських осередків товариства «Просвіта», читальні «Скала» та товариства «Боян», активний учасник розвитку аматорського хорового мистецтва і громадського життя міста. Впродовж кількох десятиліть працював у місцевих громадських і кооперативних інституціях, зокрема в товаристві «Прут» і Товаристві взаємних обезпечень «Дністер», відіграючи помітну роль у формуванні українського середовища Снятина кінця XIX — першої половини XX століття. Батько старшин Легіону УСС Юліана та Євгена Гоївих, хорунжого УГА Омеляна Гоїва, а також підстаршини 14-ї добровольчої дивізії зброї СС «Галичина» Зенона Гоїва.

Життєпис

Ранні роки

Народився у 1860 році в Куровичах Перемишлянського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Львівський район Львівської області в Україні). В юному віці переїхав до Снятина, де навчався нотному співу в о. Теофіла Кобринського, українського греко-католицького священника і відомого організатора культурного життя Снятина. Після навчання почав у Снятині співацьку кар'єру. У 1880 році був піддячим нової дяківської школи, добре вивчив нотний спів та грав на скрипці. Кобринський готував Гоїва до диригування хором та передавав власні лекції для майбутнього міщанського хору.

Вже важкохворий на сухоти о. Кобринський навчав його диригувати хором та готував власні лекції для наступного хору на основі творів свого вчителя. У 1881 році, у Вербну неділю, разом зі своїм хором на Службі Божій виконав пісню «Буде ім'я Господнє», а на Великдень того ж року співав з хором вже протягом усієї служби Божої. Отець Кобринський наказав винести себе на двір, щоб послухати спів хору, організатором якого він був.

Хоровий диригент

Після смерті Кобринського 14 березня 1882 року, Гоїв самостійно провадив «Дяківський курс» для співаків із навколишніх сіл Снятинщини. Курс також відвідував Ілля Калитчук, що пізніше, як і Гоїв, став дяком у церкві Чуда Святого Архистратига Михаїла у Снятині. Іван Гоїв як дяк церкви Чуда Святого Архистратига Михаїла у Снятині навчав церковному та світському хоровому співу, був активним учасником релігійного життя громади.

Іван Гоїв був головою Української міщанської читальні у Снятині. Навчав церковному та світському хоровому співу. Працював скарбником у товаристві «Прут». Був представником Товариства взаємних обезпечень «Дністер» у Львові, працював у цих установах протягом сорока років.

Помер 1950 року в Снятині. Похований на міському кладовищі, де згодом була похована і його дружина.

Родина

Дружина Анна Захаркевич (1871—1953), донька мірника і війта у підміській частині Снятина Семена Захаркевича.

У шлюбі народилося восьмеро дітей. До дорослого віку дожило шестеро з них:

• Ольга Іванівна Грибовська (Гоїв), народилася 1888 року у Снятині, де закінчила Народну школу, вступила до Українського інституту для дівчат у Перемишлі. Після інституту навчала дітей у Народних школах Снятина: у школі Афтарчука, у школі поблизу Станкевича на Балках, де директором був Михайло Керницький. Після десяти років викладацької роботи, 19 вересня 1919 року її заарештувала польська поліція, пізніше вона була конфінована, хоча перебувала вже на волі. До 20 січня 1920 року перебувала в ув'язненні у Пороховнику, звільнена з роботи. Пізніше поновилася й працювала у школі до пенсії. Чоловік — інженер Іван Грибівський, мали доньку Олександру, яка закінчила факультет іноземних мов Львівського університету ім. Франка. Померла 5 березня 1978 року, у Львові, похована у Снятині;

  

  Церква Чуда Архистратига Михаїла у Снятині, де був дяком Іван Гоїв.

• Наталія Іванівна Олійник (Гоїв, 1896—1993) — вчителька;
• Юліан-Володимир Іванович Гоїв — найстарший з чотирьох синів подружжя, народився 1894 року у Снятині. Закінчив Снятинську реальну гімназію. У 1912 році вступив до Технічного університету у Брно, з другого курсу був мобілізований до австро-угорського війська. На початку Першої світової війни Юліан Гоїв вступає до легіону Українських січових стрільців, був десятником у курені Семена Горука. 4 травня 1915 року поранений в боях на горі Маківці і потрапив до російського полону, до початку 1918 року був у російському полоні в Чорному Ярі Астраханської губернії. У 1918 році в лавах УГА брав участь у битві за Хирів 1918 року та Чортківській офензиві 1919 року. Невдача останньої призвела до відступу УГА і злиття з Червоною армією на початку 1920 року, після якого отримала назву Червона українська галицька армія. У 1920—1937 роках служив в ЧУГА та РСЧА на різних посадах по лінії військової розвідки та бронетанкових військ. За проукраїнські погляди був репресований. Юліана Гоїва заарештували 22 вересня 1937 року, 10 грудня того ж року засудили до страти через розстріл. Вирок було виконано 10 грудня 1937 року у Харкові.

• Євген Роман Гоїв, народився 1899 року у Снятині, там же навчався у Народній школі, далі вступив до Реальної гімназії, 1915 року перервав навчання. Добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У 1916 році перейшов на військовий вишкіл у запасну сотню УСС у Варпалянці (колишня німецька колонія у замку «Паланок») у Мукачеві. Пройшов усі битви з УГА, був ад'ютантом полковника Андрія Мельника у Києві, де одержав звання сотника. Перехворів на тиф. По всіх військових анабазисах з рештками українського війська опинився у Чехословаччині в таборі інтернованих частин УГА в Йозефові. У 1920 році з Романом Симовичем, Августином Задоровичем, Андрієм Тофаном відновили українську студентську секцію у Снятині (попередньо діяла у 1911—1914 роках) як філію Студентського Союзу у Львові. Закінчив Чеський технічний університет і як інженер-хімік практикував в Оломоуці, повернувся до Снятина, але виїхав до Варшави, де у 1931 році пройшов процес нострифікації (визнання) диплому у Варшавському університеті, влаштувався на роботу до Державної лікерні «Аквавіт» у Познані. Завдяки послові до сейму Польщі Остапу Луцькому прийнятий на посаду фахівця-інженера на Ходорівську цукроварню, а згодом став директором підприємства. Тут він пропрацював до 1939 року. Під час німецької окупації одружився з Любою Любинецькою, донькою одного з керівників тої цукроварні. Тоді він працював також директором цукроварні, але спочатку у Березовиці поблизу Перемишля, потім — у Переворську. Від 1944 року на еміграції: спочатку у Брабенці (Австрія), а 1949 року разом з дружиною виїхав до США, де оселилися у Детройті. Був членом Головної Ради ветеранів УСС. У 1950 році був одним з засновників та у 1951—1952 роках керівником філії Товариства українських інженерів Америки у Детройті. Але пройдений важкий шлях, почав відбиватися на його здоров'ї і він важко захворів. Помер Євген Роман Гоїв 15 листопада 1953 року у Детройті.
• Омелян Александер Іванович Гоїв (27.03.1901, Снятин — 07.05.1989, Харків) — січовий стрілець (1916—1917), старшина 24-го Коломийського полку УГА (1919)Здобув фах лісничого інженера у Празі (1928), репресований в 1941 року за підозрою у приналежності до ОУН, реабілітований прижжитєво;
• Зенон Ярослав Іванович Гоїв, н. 23 травня 1906 року у Снятині. У 1930-х роках переслідувався польською поліцією в Снятині. Після складання гімназійної матури, Зенона мобілізовано до польського війська, де він закінчив підстаршинську школу і пішов до старшинської школи, яку закінчив у званні підхорунжого. Польський уряд не давав можливості українцям зростати у військовій кар'єрі, тож Зенон залишив військову службу і працював в українських установах. У липні 1943 року зголосився до 1-ї дивізії УНА, де проходив військові вишколи. У підстаршинському званні (старший десятник) бере участь у битві під Бродами, а опісля у Словаччині та Австрії. Нагороджений срібним штурмовим піхотним знаком I-го ступеня. Після війни був у американському таборі для полонених у Ауербасі (Баварія, Німеччина). Після звільнення недовго залишився в Німеччині, звідки емігрував до США, жив у Детройті. Там включився в українське громадське життя, став членом управи станиці Братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії УНА та станичним прапороносцем протягом багатьох років. Міг мати відношення до ОУН. Помер 28 листопада 1994 року та похований у Детройті.

Джерела

• Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — 260 с. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 7.)
• Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 107—111. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 8.)
• Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва). — Детройт, 1972. — С. 18–20. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 7.)
• Бойда А. Наслідки російського полону (1915—1918) в долях Ю. Гоїва та В. Порайка. — Україна крізь призму війни: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 27 травня 2024 р.); ІФКМ. — Івано-Франківськ : ФОП Бойчук А. Б, 2024. — С. 15—25.
• Бойда А. В. Реконструкція життєпису хорунжого УГА Омеляна Гоїва (1901–1989) // Пам’яткознавчі студії дослідників XXI ст.: збірка наукових статей з пам’яткоохоронної роботи. — Харків : Курсор, 2026. — Вип. X. — С. 363—371.
• Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921). — Галичина. Ч. 37. — Івано-Франківськ, 2024. — С. 140—149.
• Гоян Я. П. Присвята: Есе. — Київ : Веселка, 2001. — 645 с.
• Романюк Я. Повстанський рух на Снятинщині / Ярослав Романюк, Ольга Слободян, Володимир Карий. — Снятин; Чернівці : Друк Арт, 2016. — 440 с.
• Товариство Українських Інженерів Америки 1948—1978 / Редакція Надя Шевович, Олекса Солтисик, Юрій Гончаренко; редакційне оформлення Др. Володимир Душник. — Нью-Йорк; Чикаго : Головна Управа Товариства українських інженерів Америки, 1978. — 59 с.