Грабар Андрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грабар Андрій Миколайович
Грабар Андрей Николаевич
Andrey.Grabar1.jpg
Народився 8 серпня 1896(1896-08-08)
Київ, Flag of Russia.svg Російська імперіяУкраїна Україна
Помер 5 жовтня 1990(1990-10-05) (94 роки)
Париж, Франція Франція
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція[1]
Діяльність мистецтвознавець, професор, візантолог
Alma mater Страсбурзький університет
Сфера інтересів історія мистецтва
Заклад Колеж де Франс, Гарвардський університет
Посада професор
Науковий керівник Кондаков Никодим Павлович
Відомі учні Tania Velmansd
Член Болгарська академія наук, Академія надписів та красного письменства, Американська академія мистецтв і наук і Medieval Academy of Americad
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)

Андрій Миколайович Грабар (фр. André Grabar, рос. Андрей Николаевич Грабар; 8 серпня 1896, Київ — 5 жовтня (або 3 жовтня[2]) 1990, Париж) — історик середньовічного і візантійського мистецтва.

Народився в Україні і отримав освіту в тодішній Російській імперії, більшу частину свого життя провів у Франції і США, всі його праці написані французькою мовою. Грабар вважається одним з основоположників вивчення візантійського мистецтва та ікон XII століття. Член Академії написів і красного письменства Франції (1955), Болгарської академії наук (1969) і ряду інших академій. Його син Олег Грабар також відомий історик, фахівець з історії середньовічного ісламського мистецтва.

Біографія[ред. | ред. код]

Андрій Грабар народився 26 липня (8 серпня) 1896 року в родині юриста і сенатора Миколи Степановича Грабара. Його мати, Єлизавета Іванівна, походила з родини баронів Прітвіц, одним з її предків був фельдмаршал Іван Дибич. Після закінчення в 1914 році київської гімназії Грабар відправився добровольцем на фронт у Галичину, проте незабаром внаслідок хвороби був демобілізований. Вступив до Київського університету на історично-філологічний факультет, через рік перевівся до університету в Петрограді, куди сім'я переїхала після того, як батько отримав нове призначення. Там він приєднався до школи Никодима Кондакова, брав участь у семінарі його старшого учня Дмитра Айналова. Після Лютневої революції Грабар покинув Петроград. Спочатку повернувся до Києва, а потім відправився до Одеси, де в той час викладав Кондаков і там закінчив курс. У січні 1920 він залишив місто і разом з матір'ю вирушив у Варну (Болгарія).

У Болгарії Грабар працював в Археологічному музеї в Софії, керівники якого, Андрій Протич і Богдан Філов допомагали йому з поїздками по країні. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Юлією Івановою. У жовтні 1922 переїхав до Страсбурга, де йому було запропоновано посаду викладача російської мови в місцевому університеті; там він захистив докторську дисертацію. У 1928 році родина отримала французьке громадянство, а в 1929 і 1933 роках народилися сини Олег і Микола. В цей час була написана його книга «Імператор у візантійському мистецтві», яка вийшла в 1936 році. Книга справила велике враження на наукову громадськість. Незабаром автор отримав від патріарха французької візантиністики Габріеля Мілле пропозицію зайняти його місце в фр. École pratique des hautes études.

У 1938 році Грабар переїхав до Парижа, де плідно займався дослідженнями. Протягом багатьох років він пропрацював професором візантійської археології в Колеж де Франс, а в 1958 році переїхав до США, де став однією з центральних фігур Думбартон-Окс Інституту Гарвардського університету, де був професором в 1950—1964 роках. В 1961 році проводив лекції в Національній галереї мистецтва у Вашингтоні. Став членом Американської академії мистецтв і наук.

Помер в Парижі 5 жовтня 1990 року.

Праці[ред. | ред. код]

  • La peinture religieuse en Bulgarie, Paris: P. Geuthner, 1928
  • L'Empereur dans l'art byzantin (1936)
  • Martyrium (1943)
  • L'Iconoclasme byzantin (1957)
  • L'Age d'Or de Justinien (1966) Univers des Formes (Gallimard)
  • Le Premier Art Chrétien (1967)
  • Les Voies de la création en iconographie chrétienne (1978)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. LIBRIS — 2018.
  2. Gilbert DAGRON. André GRABAR // college-de-france.fr

Джерела[ред. | ред. код]