Градизьк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
смт Градизьк
Gradizsk.gif
Герб
Градизьк
Градизьк на карті Глобинського району
Градизьк на карті Глобинського району
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Рада Градизька селищна рада
Код КОАТУУ: 5320655400
Основні дані
Засноване 865[1]
Статус з 1957 року
Площа 20,87 км²
Населення 6412 (01.01.2017)[2]
Густота 383,370 осіб/км²
Поштовий індекс 39072
Телефонний код +380 5365
Географічні координати 49°13′47″ пн. ш. 33°07′53″ сх. д. / 49.22972° пн. ш. 33.13139° сх. д. / 49.22972; 33.13139Координати: 49°13′47″ пн. ш. 33°07′53″ сх. д. / 49.22972° пн. ш. 33.13139° сх. д. / 49.22972; 33.13139
Водойма Дніпро
Відстань
Найближча залізнична станція: Рублівка
До станції: 15 км
До райцентру:
 - автошляхами: 25 км
Селищна влада
Адреса 39072, Полтавська обл, Глобинський р-н, смт Градизьк, вул. Київська, 51
Карта
Градизьк. Карта розташування: Україна
Градизьк
Градизьк
Градизьк. Карта розташування: Полтавська область
Градизьк
Градизьк

Commons-logo.svg Градизьк у Вікісховищі

Гради́зьк (до 1789 року Городище) — селище міського типу Глобинського району Полтавської області України. Населення становить 6697 осіб (на 2013 рік)

Географічне розташування[ред.ред. код]

Селище міського типу Градизьк розташований на північно-східному узбережжі Кременчуцького водосховища (Дніпро), на схилі гори Пивиха. На відстані до 2-х км розташовані села Ганнівка, Лізки та Максимівка (Кременчуцький район). Селище розрізане великим лиманом на дві нерівні частини.

За 18 км від селища знаходиться залізнична станція, через селище проходить автомобільна дорога Н08.

Історія[ред.ред. код]

Микола Реріх, Прокіп Праведний за невідомих плавців молиться, 1914

Заснування[ред.ред. код]

  • У 16—17 ст. неподалік від цього міста (у Максимівці) згадується важлива переправа через річку Дніпро. Але для розбудови нового поселення головне значення мав Пивогірський (Пивський, Пивогородиський) монастир (філія Київського Микільського Пустинного монастиря) — близько 1629 р. його заклали на горі Пивиха. Біля нього і для його потреб і виникло Городище (чи існувало вже до того поселення Пива-Пиви чи це варіант уживання топоніму Пивиха неясно). Перша достеменна згадка поселення Городище відноситься до 30 червня 1639 року (привілей Станіславу Потоцькому на Максимівку і Городище[3]). З початком Козацької революції 1648 року монастир цілком відновив зверхність над Городищем та іншими своїми маєтностями (привілей Богдана Хмельницького з 1650 року).

Серед відомих (міфічних?) релігійних діячів Пивогірського монастиря — Прокіп Праведний, персонаж картин художника Миколи Реріха.

Козацька адміністрація спочатку зосередилася в Максимівці, де за реєстром 1649 року містився сотенний центр Чигиринського полку. Але за часів Руїни, Максимівка, надто відкрита для набігів з іншого берега Дніпра, підупадає і центр козацької сотні переходить до Городища (перша згадка Городиської сотні — 1686 рік). 1676 року під стінами Пивського монастиря склав булаву перед Г.Ромодановським і І.Самойловичем гетьман П.Дорошенко.

З занепадом Чигирина, після 1678 року, Городиська сотня підпорядковується Миргородському полку. У січні 1679 підтриманий Османською імперією Юрій Хмельницький з турецьким загоном і татарською ордою вдерся на Лівобережжя й захопив Городище.

1711—1713 років Городиська вона прийняла чимало вимушених емігрантів з Правобережжя під час Згону населення 1711—1712 рр., відтак навколо Городища з'являється чимало нових сіл. 1739 під Городище спрямували набіг татари, але були розбиті компанійським полковником Карпом Часником (небожем С.Палія).

1789 року, у зв'язку із катастрофічною повінню у Кременчуці, до Городища ненадовго перевели повітовий центр. Місто тоді перейшло під юрисдикцію Новоросії (з Київського до Катеринославського намісництва) та отримало «підправлену» назву — Градизьк (російською — Градижск).

Наприкінці XIX століття селище мало 8911 жителів, земську лікарню, училище, 17 малих промислових і ремісничих майстерень і вважалось «заштатним» у Кременчуцькому повіті Полтавської губернії.

1923 року стало адміністративним центром однойменного району.

Голодомор[ред.ред. код]

У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні вказано, що 75 жителів селища загинули від голоду.[4]

Друга світова[ред.ред. код]

За часів нацистської окупації входило до складу Кременчуцького гебіта. Радянські війська зайняли селище 27 вересня 1943 року.

Населення[ред.ред. код]

Графік зміни чисельності населення Градизька починаючи з 1897 року[5]

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

7 травня 2012 року у селищі був відкритий пам'ятник Олександру Білашу[6]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Зазначено таку дату на стенді біля селищної ради.
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. W. Majewski. Potocki Stanisław h. Pilawa (1607—1647) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116.— S. 153. (пол.)
  4. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
  5. Населення міст України
  6. Відкрили пам'ятник авторові «Двох кольорів»

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]