Гражданський шрифт
 | Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (лютий 2022) |
- Гражданка перенаправляється сюди. Для статті про село Гражданку див. Гражданка (село).
Гражданський шрифт (рос. Гражданский шрифт) — шрифт на основі антикви розробений у Венеції для кириличної абетки і використаний у 1682 році при друці книги О. Посиловича «Про духовну насолоду».[1] З 1704 року, з деякими корективами запроваджений у Московському царстві Петром I[2][3][4] для друку світських видань у часи першої реформи московитського (російського) письма.
За цією реформою з кириличного алфавіту усунуто як непотрібні літери ѡ («от», омега), Ѱ («псі»), Ѯ («ксі»), ѕ («зело»), ѵ («іжиця»), остаточно вилучено Ѫ («юс великий») і Ѧ («юс малий»), впроваджено літеру е замість ѥ, узаконено спорадично вживану раніше літеру я замість ıа тощо. Проте в алфавіті ще залишалися літери ѳ («фіта»), ѣ («ять»). Спрощено також друкований шрифт, що дістав назву «гражданська азбука».
Передумови виникнення[ред. | ред. код]
Процес оптимізації та спрощення кириличного шрифту був пов'язаний із вимогами переходу від рукописного до друкованого книговидання. Трансформація накреслення кириличних літер шляхом використання лише прямих та циркульних ліній вперше відбулась у друкарні Балабанів у місті Стрятин коло Рогатина. Вважається, що за зразок «балабанівського» шрифту було взято літери із Біблії Плантена, виданої у Антверпені в другій половині XVI століття. Про це свідчить подібність мініатюр, що прикрашали букви в обидвох виданнях[5]. Шрифт, застосований у «Служебнику», був майже повністю повторений у накресленні «гражданського шрифта»[6]. Після кількох років своєї діяльності Стратинська друкарня була викуплена Єлисеєм Плетенецьким та перемістилась до Києво-Печерської лаври. Зокрема «балабанівські» літери використовувались у «Часослові» (1617), «Анфологіоні» (1619), «Бесідах на чотирнадцать послань» (1623) та ряді інших книг. Крім Галичини, перші експерименти із переведенням кириличного візантійського півуставу на антикву відбувались також у Вільнюсі при друці видань Литовського статуту у типографії Мамоничів.[1]
Історія впровадження гражданського шрифту в Московському царстві[ред. | ред. код]
Поява граданського шрифта, пов'язана із знайомством московських послів Голіцина і Рєпніна із венеційнським кириличним типографічним шрифтом, який, як здавалось міг служити актуальній тоді меті надати московській книзі, котра до цього друкувалась півуставом, вигляду, характерного для європейської книги того часу.[1]
На початку 1701 року Петро I реорганізував Монастирський приказ, начальником якого призначив одного з найосвіченіших бояр того часу — Івана Олексійовича Мусіна-Пушкіна. Йому було доручено керувати всіма видавничими справами, друкарнями, зокрема, і Друкарським двором. Під його керівництвом також друкували московські книги в Амстердамі. Церковнослов'янський напівустав став архаїчним для нових видань світського та наукового змісту, і перед Петром I постала важлива проблема — створення нового «гражданського» (тобто світського, цивільного) друкарського шрифту.
Як зазначають дослідники, аналіз писемності кінця XVII — початку XVIII століття дає підставу стверджувати, що першоосновою московського гражданського шрифту стало певною мірою московське громадянське письмо початку XVIII століття, перероблене на основі латинської антикви. Особливості шрифту антиква — побудова букв на основі кола і квадрата, плавний контраст між основними та з'єднувальними штрихами, характер зарубок, все це також знайшло відображення в московському гражданському шрифті.[джерело?]
У січні 1707 Петро I власноруч намалював ескізи, за якими кресляр і малювальник Куленбах, що служив при штабі московської армії для креслення мап і диспозицій (в ті роки Московське царство воювало зі Шведською імперією), зробив малюнки 32 малих літер нової абетки, а також чотирьох великих літер «А», «Д», «Е» і «Т».[джерело?]
У червні 1707 Петро I отримав з Амстердама проби шрифту середнього розміру, а у вересні — відбитки пробного набору шрифтами великими й дрібними. Потім у Республіці Об'єднаних провінцій придбали друкарський верстат й інше друкарське обладнання, запрошено майстрів-друкарів для роботи в Московському царстві та навчання московських фахівців.
1 січня 1708 Петро підписав указ: «…тими азбуками надрукувати Геометрію російською мовою … та інші гражданськії книги друкувати тими ж новими азбуками…».
Перша московська книга, надрукована новим гражданськім шрифтом, вийшла в світ 17 березня 1708. Вона мала заголовок: «Геометріа славенскі землемѣріе» (підручник геометрії). Літери «я» Петро не передбачив, її функції виконувало сполучення літер — «і» десяткове і «а».
Але гражданська азбука ще не була остаточно вироблена. Протягом 1708—1710 років Петро I постійно вносив різні зміни. У листі до графа Мусіна-Пушкіна від 25 січня 1709 він писав: «Я тільки писав, щоби сили (наголос) ставили, а нині й сил ставити не кажи». А також зауважив, що «друк товстий перед колишнім — очікую від того, що слова вже стали тяжкі — чого треба дивитися і частіше переливати». Угледівши «кривизну» в новому друці, Петро I наказав графу Мусіну-Пушкіну (4 січня 1709 року): «літеру „буки“, також і „покой“ кажи переправити: зело погано зроблені». Він кілька разів вносив зміни в новий шрифт, намагаючись його вдосконалити. Щойно на початку 1710 виробили зразок, який влаштував Петра I.
Схвалений Петром I відбиток азбуки під заголовком «Зображення давніх і нових письмен слов'янських, друкованих та рукописних» надіслано 10 лютого 1710 до друкарні з власноручним приписом Петра: «Цими літерами друкувати історичні та мануфактурні книги, а які підчорнені, тих у вище написаних книгах не вживати». У зразковому відбитку він перекреслив усі великі та прописні слов'янські літери й абсолютно виключив літери «от», «омегу» та «псі».
29 січня 1710 Петро I «наказав за іменним своїм государевим указом в приказі книг друкарської справи надалі з вище писаного числа всякі історичні та рукописні [на берегах: „мануфактурні“] книги та які будуть надіслані переклади друкувати амстердамськими щойно виданими літерами».
Новий гражданський шрифт остаточно увійшов в ужиток у Російській імперії до середини XVIII століття, коли він став звичним для покоління, яке по ньому навчалося грамоти, і в незмінному вигляді проіснував аж до реформи 1918 року.
Старослов'янський шрифт, який до реформи використовували в офіційних виданнях і побуті, стали називати церковнослов'янським. У церковній практиці його використовують досі.
Гражданка в Україні[ред. | ред. код]
Першою гражданкою на українських землях стала друкувати 1764 року друкарня в Єлисаветграді.
У Західній Україні, яка з кінця 18 століття була в складі Габсбурзької монархії, гражданський шрифт вперше використала «Руська трійця» в літературному альманасі «Русалка Дністрова» (Будапешт, 1837). Проте цей почин згодом було забуто, і в Королівстві Галичини та Володимирії, у Герцогстві Буковина та Закарпатті тривалий час вживали півустав. Лише з 1870-х років гражданський шрифт стали використовувати «москвофіли», а згодом він поширився й в інших виданнях. Велике загальнокультурне значення мав вихід 1886 року «Малорусько-німецького словаря» Є. Желехівського, надрукований гражданським шрифтом на основі фонетичного принципу правопису, названого желехівкою. На кінець 19 століття кирилиця вийшла з видавничої практики в світській сфері, і «Руський правопис» (1895), виданий галицькою Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріпив гражданський шрифт і фонетичний правопис.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Петрушевичъ А. Сводная Галичско-Русская Лѣтопись съ 1700 до конці Августа 1772 года, Ч.1., Типографія Ставропигійского Института, Львів 1887, -С.11-12
- ↑ Гражданскія буквы [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Русский энциклопедический словарь / Главный редактор: профессор С.-Петербургского университета И. Н. Березин. — Санкт-Петербург: Тип. т-ва «Общественная польза», 1873—1879.
- ↑ Всероссийский «словарь-толкователь» / Под ред. В. В. Жукова. — 1-е изд. — СПб.: А. А. Каспари, 1893—1895. — Т. 1. — С. 445.
- ↑ В. Селезньов, Хто ви така, «гражданко»?. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 24 лютого 2020.
- ↑ Дудник Венеціанські джерела київських стародруків
- ↑ «Украинские книги кирилловской печати XVI—XVIII вв.», М.: 1976. с.159
Посилання[ред. | ред. код]
- Гражданка // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- История введения гражданского шрифта в России [Архівовано 17 листопада 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Ό Γραφεμοκλάσμος σκλαβηνικòς. Письменоборчество славянъ. Tractatus slavonicus [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
|
| ||||||||||||||||||||||