Гранулоцитарний анаплазмоз людини
| Гранулоцитарний анаплазмоз людини | |
|---|---|
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Причини | інфекція |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | A79.8 |
| DiseasesDB | 31663 |
Гранулоцитарний анапламоз / ерліхіоз людини (англ. Human granulocytic ehrlichiosis / anaplasmosis) — інфекційна хвороба з групи ерліхіозів, яку переносять кліщі. Причиною хвороби є Anaplasma phagocytophilum / Ehrlichia phagocytophilum / E. equi та E. microti.
Бактерії уражають нейтрофіли, спричиняючи зміни в експресії генів, які регулюють тривалість життя цих кров'яних клітин.
Етіологія[ред. | ред. код]
Види Anaplasma є грамнегативними бактеріями, мають діаметр від 0,5 до 2 мм і ведуть обов'язкове внутрішньоклітинне існування всередині цитоплазматичних вакуолей, де вони діляться шляхом подвійного поділу, утворюючи скупчення бактерій, які називають морулами.
Багато видів Anaplasma проводять частину свого нормального життєвого циклу в організмі-хазяїні з членистоногих, найчастіше у кліщів із твердим панциром. Трансоваріальна передача видів Anaplasma виявляється неефективною у кліщів, і тому вважається, що ссавці-хазяї відіграють важливу роль у підтримці та розмноженні видів Ehrlichia у природі.
Інфекції людини мікроорганізмами цієї родини вперше були виявлені та визнані в 1953 році, при цьому рід спочатку класифікувався як Neorickettsia, з 1986 року — Ehrlichia, а з 1990 року — Anaplasma.
Багато основних поверхневих білків містяться в Anaplasma, а ті, які взаємодіють, в основному можна знайти в A. marginale та A. phagocytophilum. Існує багато різних фенотипових ознак, які пов'язані з певними білками, оскільки кожен може інфікувати певних тварин лише за певних умов. A. phagocytophilum уражає найширший набір живих істот, включаючи людей, і в усьому світі. A. marginale еволюціонував, щоб бути більш специфічним щодо зараження тварин, таких як олені та велика рогата худоба в субтропіках і тропіках. Основна відмінність між цими двома полягає в тому, що клітиною-хазяїном для A. phagocytophilum є гранулоцити, тоді як клітиною-хазяїном для A. marginale є еритроцити. Цілком імовірно, що вони спільно еволюціонували.
Anaplasma можуть інфікувати співпрацювати не тільки хребетних, але й безхребетних, завдяки чому ці фенотипи еволюціонують швидше за інших, оскільки на них діє багато селективних сил.
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Основним резервуаром для A. phagocytophilum у східній частині США є білоногі миші Peromyscus leucopus. Ерліхіози є зоонозами, коли уражаються собаки, вівці, кози, велика рогата худоба та коні.
Переносниками хвороби є кліщі комплексу видів Ixodes ricinus, включаючи Ixodes scapularis та Ixodes pacificus у Північній Америці. Ці кліщі також є переносниками хвороби Лайма, кліщового енцефаліту, бабезіозу, енцефаліту Повассан тощо. Окрім Північної Америки, повідомлялося про лабораторно підтверджені випадки хвороби у пацієнтів зі Словенії, Нідерландів і Швеції.
Сероепідеміологічні дослідження показали, що у більшості пацієнтів, які інфікуються збудником, розвивається легка або навіть субклінічна хвороба, яка зникає спонтанно без специфічної антибіотикотерапії. Приблизно у 50% інфікованих пацієнтів зберігаються підвищені титри антитіл до збудника протягом 3-х років після інфікування. Таким чином, цілком імовірно, що пацієнти, у яких розвиваються та зберігаються високі сироваткові титри антитіл до збудників протягом тижнів або місяців після хвороби, можуть бути захищені від повторного зараження.
Патогенез[ред. | ред. код]
Переважними клітинами-хазяїнами є гранулоцитарні лейкоцити, але негематологічні клітинні лінії також можуть інфікуватися пошкоджуватися при тяжкому перебігу захворювання.
Наразі немає клінічних доказів того, що нелікований гранулоцитарний анаплазмо може перерости в хронічне захворювання. Таким чином, стійко підвищені титри антитіл слід інтерпретувати як доказ перенесеної хвороби, а не тривалого не закінченого інфекційного процесу. Довгостроковий прогноз видається сприятливим, і слід очікувати повного одужання інфікованих пацієнтів.
Клінічні прояви[ред. | ред. код]
Досить часто можливий безсимптомний перебіг, про що свідчать спостереження в зонах підвищеного ризику. У симптомних випадках інкубаційний період становить 7–10 днів, і у інфікованих пацієнтів хвороба починається гостро, характеризується гарячкою (температура тіла >39 °C), ознобом, міалгіями, сильним головним болем і нездужанням. Багато пацієнтів також скаржаться на анорексію, артралгії, нудоту та непродуктивний кашель. Прояви з боку шлунково-кишкового тракту виникають менш ніж у половини пацієнтів, а висип на шкірі спостерігається у менш ніж 10 % пацієнтів. Незважаючи на те, що люди будь-якого віку можуть заразитися, хвороба зазвичай тяжче перебігає у старіючих людей або тих, хто має ослаблений імунітет. Деякі тяжкі ускладнення можуть включати дихальну і ниркову недостатність, вторинні інфекції
Діагностика[ред. | ред. код]
Асоціація КПДО (CAFÉ) (Консенсусний підхід до ерліхіозів), яка складається з епідеміологів, інфекціоністів, мікробіологів і патологів, визначила випадки можливого, ймовірного та підтвердженого гранулоцитарного анапламозу людини. Діагноз можливої хвороби ґрунтується на комбінації факту кусу кліща, клінічних проявів, що включають задокументовану гарячку, а також зміни в результатах рутинних лабораторних аналізів крові. Пацієнти, які відповідають епідеміологічним, клінічним і лабораторним критеріям, повинні розпочати специфічне лікування антибіотиками та пройти подальші лабораторні дослідження для ретроспективного підтвердження клінічного діагнозу.
У середньотяжких і тяжких випадках спостерігається тромбоцитопенія, лейкопенія, підвищення активності амінотрансфераз у сироватці крові. Клінічно хвороба практично не відрізняється від моноцитарного ерліхіозу людини, інфекції, спричиненої Ehrlichia chaffeensis, та інших кліщових захворювань, таких як хвороба Лайма. Оскільки серологічні дослідження можуть бути негативними в гострому періоді, полімеразна ланцюгова реакція дуже корисна для діагностики.
Лікування[ред. | ред. код]
Культивування вірусу in vitro проводиться лише в кількох лабораторіях охорони здоров'я та дослідницьких лабораторіях. Тому рекомендації щодо лікування антибіотиками були емпірично засновані на клінічному досвіді застосування препаратів, які добре діють in vivo. Тетрациклін і доксициклін продемонстрували помітну активність проти цього вірусу in vitro, а також in vivo, хоча останній був переважним через кращий фармакокінетичний профіль і кращу переносимість пацієнтами.
Профілактика[ред. | ред. код]
Інсектицидні спреї для шкіри та обробка одягу репелентами від кліщів є важливими засобами для зниження ризику прикріплення їх після контакту. Передача збудника від кліща до людини-хазяїна вимагає мінімального періоду прикріплення принаймні 24 години. Таким чином, ризик передачі збудника від кліща-переносника до людини-хазяїна можна істотно знизити, виконуючи щоденні огляди всіх ділянок шкіри та швидко видаляючи прикріплених кліщів.
Джерела[ред. | ред. код]
- Johan S. Bakken, J. Stephen Dumler Human Granulocytic Ehrlichiosis. Clinical Infectious Diseases, Volume 31, Issue 2, August 2000, Pages 554—560, [1] [Архівовано 26 січня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
- Bakken JS, Dumler JS, Chen SM, VanEtta LL, Eckman MR, Walker DH. Human granulocytic ehrlichiosis in the United States: a new species emerging?, JAMA, 1994, vol. 272 pg. 212-8 (англ.)
- Dumler JS, Madigan JE, Pusterla N, Bakken JS (July 2007). «Ehrlichioses in humans: epidemiology, clinical presentation, diagnosis, and treatment». Clinical Infectious Diseases. 45 (Suppl 1): S45–51. doi:10.1086/518146. PMID 17582569. [2] [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
- de la Fuente, José; Kocan, Katherine M.; Blouin, Edmour F.; Zivkovic, Zorica; Naranjo, Victoria; Almazán, Consuelo; Esteves, Eliane; Jongejan, Frans; Daffre, Sirlei (2010-02-10). «Functional genomics and evolution of tick–Anaplasma interactions and vaccine development». Veterinary Parasitology. Ticks and Tick-borne Pathogens. 167 (2–4): 175—186. doi:10.1016/j.vetpar.2009.09.019. hdl:10261/144221. PMID 19819630 (англ.)
- Hongtao Jin, Feng Wei, Quan Liu, Jun Qian Epidemiology and Control of Human Granulocytic Anaplasmosis: A Systematic Review Vector-Borne and Zoonotic DiseasesVol. 12, No. 4. [3] [Архівовано 26 травня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
|
