Греки Криму

Кримські греки
Регіон	Україна Автономна Республіка Крим):    2 795 (2001)
Кількість	2795
Раса	європеоїди
Походження	греки
Близькі до	уруми, румеї
Мова	грецька
Релігія	християнство, іслам (частина які асимілювалися із кримськими татарами)

Кримські греки або греки Криму (грец. Έλληνες της Κριμαίας) — етнічні представники грецької нації, які проживають на території сучасного Криму. Грецька колонізація має давні традиції, які розпочались в VI ст. до н. е. зі створенням Босфорського царства та Херсонеської республіки.

«Греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося.

Друга хвиля — це частково нащадки середньовічних ромеїв, візантійців, що знайшли притулок у Криму після падіння Візантійської імперії 1453 року та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів давнини. Саме греки другої хвилі відомі як кримські греки. Після османського завоювання південного узбережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, де тепер відомі як надазовські греки.

Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримські татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме нащадки репатріантів третьої хвилі.

Історія кримських греків

У другій половині VII ст. до н. е. розпочато грецьку колонізацію Північного Причорномор'я. Основним центром переселенців стало місто Мілет, яке не постраждало від нападів скіфів.

В кінці VII ст., на місці сучасного міста Керч, вихідцями з міста Мілет засновано місто Пантікапей. Причина заснування міста було вигідне економічне та промислове розташування. Проливом Боспор Кімерійський (сучасна Керченська протока) кожен рік відбувався рибний нерест в Азовське море, а з часом риба поверталась назад, через це місто стало один із найбільш основних експортерів риби та хлібу в античному світі. Особливо добрим за якістю продуктом солена риба, про яку написав поет Архестрат у IV ст. до н. е.

Давньогрецький історик Плутарх відзначав, що Катон Старший, завершуючи кожну доповідь в сенаті пасажем про знищення Карфагену, йому належить один з перших відомих податків на багатство, він був противником того, що римляни купували на суму, приблизно 130 грамів срібла, маленьку бочку солоної понтійської риби:

	Дивно, як ще стоїть місто, де за рибу платять дорожче, ніж за бика!
— Катон Старший

Згідно легенди, місце для будівництва Пантікапея обрано через те, що воно представлене царем Агаетом, сином колхідського царя Еета, в якого аргонавти викрали золоте руно. Захисником міста, згідно вірувань вважався Пан — бог лісів та рівнин, володар бджолярів, рибаків, мисливців, в той же час вождь всіх військових заходів бога війни Діоніса, його зброєносець та товариш на гуляннях, при цьому згідно вірувань володів музичним талантом, танцями та наукою волховання. Є відомості, що йому приписують винахід воєнного бойового порядку загалом та фаланги. Пан у вигляді чоловіка з козлиними рогами, копитами та бородою, саме це змушує ворогів панікувати.

За легендою, північніше Пантікапея, на березі Керченської бухти народився герой Троянської війни, син морської богині Тетіди та царя Пелея — Ахілл. Пізніше виникло місто Мірмекій.

В VI ст. мілетцями були засновані Керкінітида та Феодосія.

Кримські греки

У 422—421 роках до н. е. переселенцями з Гераклеі Понтійської та острова Делос, в ім'я Дельфійського оракула поруч сучасного міста Севастополя заснувалимісто Херсонес, яке недовгий час називався Мегарікою. Це останнє місто засноване греками в Криму. У 46 році до н. е. направлено прохання Юлію Цезарю про дарування незалежності Херсонесу. Пропозиція прийнята, проте не реалізована.

У 1299 році праправнук Чингісхана Ногай знищив Західний Крим, у 1399 році Херсонес був розграбований еміром Єдигеєм. При нашесті ординців, кримські греки були переможені біологічною зброєю. Хан Джанібек при осаді генузької фортеці Кафа, в якій серед генуезців, вірмен та тюрків проживали також і греки, застосував тактику кидання хворої людини з катапульти. Після евакуації мешканців у ряд міст Європи, хвороба поширилась великими на той час масштабами, а самих греків стало ще менше.

У Криму греки жили пліч-о-пліч із кримськими татарами, доки півострів не окупувала Російська імперія. У 1778-х, Катерина II ініціювала виселення греків на північне узбережжя Азовського моря.

Амазонська рота зустрічає імператрицю Катерину II в Криму

У 1769 році імператриця Катерина II видала маніфест до греків, які перебувають під турецькими переслідуваннями долучатись до служби в російську армію. Частково на маніфест відгукнулись кримські греки. Всі греки об'єднанні в так зване Грецьке військо у складі 8 батальйонів, які брали участь у Кримській війні, а після були залишені князем Григорієм Потьомкіним для охорони кримського узбережжя від території сучасного Севастополя до Феодосії. Їх заселення відбулось в Балаклаві у близьких один до одного селах (колоніях). При цьому вони увійшли в етнологічну історію як «балаклавські греки» або «арнаути».

Під час Першої світової війни греки з міста Трапезунде та Карської губернії переселялись на Кавказ, після цього 12-13 тисяч греків знайшли свою домівку в Криму. За соціальним складом населення це були селяни, ремісники та купці, при цьому більшість їх неписемна.

Основне заняття кримських греків баштанництво (розведення кавунів), городництво, виноградарство, як і в колоніальні часи, греки займались рибним продажем та взагалі торгівлею.

У 1921–1922 роках вони постраждали від голоду та різноманітних епідемій. У 1926 році загальна кількість греків в Криму складала 21 тисячу осіб. Проживання греків з погляду «місто-село» нерівномірне, Вони мешкали як у містах (переважно Ялта, Севастополь, Керч, Старий Крим, Сімферополь), так і у селах та поселеннях на зразок невеликих колоній. Селяни складали приблизно половину всього грецького населення Криму та жили у 398 селах та поселеннях. В колоніях жили вони компактніше або з малими етнографічними групами та націями у безконфліктному етнонаціональному середовищі.

У 1930 році в Криму існувало вісім грецьких національних сільських рад. На початку 1930-х років відбувається процес сталінських репресій, в якому знищено або вислано до трудових таборів велика кількість представників грецької нації, у тому числі кримських греків.

У 1944 році відбулась депортація грецького населення Криму разом з представниками інших народів. Загальна кількість депортованих склала приблизно 14 тисяч осіб. В 1956 році греки були викреслені з представників «зрадників Батьківщини» Радянського Союзу та їх права були частково відновлені. Велика кількість греків повернулась до Криму.

В 1970-ті роках більше двохсот родин повертаються із заслання та депортації. При цьому офіційні заборони ще діють. Масове повернення греків до Криму відбулось у часи «перебудови».

Станом на 2015 рік в Криму існує 15 грецьких національно-культурних товариств та релігійних громад. Найстаріше товариство «Понтос» створено у 1993 році в Старом Криму. Координацію греків Криму є Федерація греків Криму.

Греки в Кримській АРСР

Адміністративний поділ Кримської АРСР.

Після затвердження Кримської АРСР відбувалась економічне та політичне відновлення Криму після Громадянської війни. Кримські греки разом з представниками інших етносів Криму активно брали у цьому участь.

В 1921 році в Кримській АРСР мешкало 23868 греків, що складало 3,3 % від загального населення Автономної Республіки. При цьому 65 % греків мешкали в містах Криму. Греки, які могли писати становили 47,2 % від загальної кількості представників. Для поліпшення ситуації в сфері писемності серед греків, в місцях компактного проживання були відкриті школи з 7-м річним початковим навчанням. У місті Керч відкрита середня школа. Під час заснування колгоспів, на основі грецького населення засновується 3 грецьких ковгоспи: «Еврика» в. с. Клинівка, «Неа Зої» в. с. Лозове, «Неос Дромос» в. Красноліссі.

У 1925–1926 навчальному році в Криму налічувалося 25 грецьких шкіл I ступеня з 56 вчителями та 1500 учнями. У містах і селах Криму відкривалися грецькі культурні клуби, хати-читальні, так звані «червоні куточки». Греки до середини 30-х років мали можливість вивчення рідної для більшості її представників грецької мови.

Унікальним для грецького населення був 1930 рік, в якому серед п'яти грецьких національних сільських рад діловодство обумовлено використанням грецької мови. З Маріупольської округи міста Маріуполь розповсюджена періодика грецької мовою: «Комуністіс» та «Коллективістіс», журнали «Піонерос» та Махітіс". У цих же роках розпочато сталінські репресії, в яких ліквідовано школи, національні сільські ради, знищено ряд церков та відбувається арешт активістів і церковних діячів.

За даними ЦСУ, станом на 1 квітня 1930 року в кустарній промисловості задіяно 435 греків.

Більшість греків працювало у багатонаціональних ковгоспах, де жили кримські татари, росіяни, українці, німці тощо.

Релігія

Для більшості кримських греків як румеїв, так і урумів християнство було не просто віросповіданням, а стрижнем національної ідентичності. Крим історично став одним із найдавніших осередків християнства в Східній Європі. Навіть після падіння Візантійської імперії грецькі громади не розпалися, а згуртувалися навколо церковної ієрархії, де митрополити мали беззаперечний духовний та світський авторитет.

Головним духовним центром грецької громади протягом століть залишався Свято-Успенський скельний монастир неподалік Бахчисарая. Важливо зауважити, що навіть за часів Кримського ханства греки зуміли зберегти релігійну автономію. Влада ханства здебільшого виявляла прагматичну толерантність, дозволяючи християнським осередкам функціонувати як окремим адміністративним одиницям.

Для більшості кримських греків (румеїв та урумів) християнство було не просто вірою, а способом зберегти себе як народ. Крим був одним із найдавніших осередків християнства. Після падіння Візантії грецькі громади гуртувалися навколо митрополитів, які мали величезний авторитет.

Перехід частини грецького населення в іслам рідко був наслідком прямого примусу. Найчастіше це ставало наслідком соціально-економічного вибору та тривалого культурного сусідства. На південному березі Криму спостерігався поступовий перехід цілих селищ до ісламу. Внаслідок змішування з кримськими татарами формувалися унікальні субетноси. У таких громадах грецьке походження трактувалося лише за антропологічними рисами, специфічною топонімікою або окремими побутовими традиціями, що збереглися попри зміну віри.

Мова

Румеї (від самоназви Rhomeos — «римлянин», як називали себе візантійці) — це грекомовна група. Їхня мова походить від давньогрецької через візантійську (середньогрецьку). Це унікальний діалект, який розвивався в ізоляції від основної Греції. У ньому збереглися архаїчні форми, які зникли в сучасній грецькій мові, але водночас з'явилося багато запозичень з кримськотатарської, турецької та української мов.

Уруми (від тюркського слова Urum — «грек») — це тюркомовна група. Це греки, які в Криму повністю перейшли на мову, споріднену з кримськотатарською, але зберегли християнську віру та грецьку самосвідомість. Урумська мова належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Вона дуже близька до кримськотатарської, але має значний шар грецької лексики, особливо в релігійній та побутовій сферах.

Демографічна ситуація

Розселення греків в Криму за переписом 1926 рік

За даними перепису населення 1926 року грецьке населення домінувало у кількості в селах Аутка, Карачоль (c. Чернопілля Белогорського району), Аппак-Джанкой (с. Василькове Кіровський район), Джантора (с. Клинівка Сімферопольський район), Камара, Карань, Скеля (на території Севастопольскої міської ради).

Розселення греків у районах і містах Кримської АРСР за даними перепису 1939 року

Адміністративна одиниця	чисельність тис.	частка
Тельманський район	0,04	0,18 %
Біюк-Онлайрський район	0,03	0,16 %
Колайський район	2,9	17,3 %
Зуйський район	0,15	0,94 %
Лариндорфський район	0,02	0,17 %
Фрайдорфський район	0,01	0,09 %
Ак-Шейхський район	0,007	0,04 %
Ічкінський район	0,1	0,52 %
Сакський район	0,1	0,53 %
Джанкойський район	0,2	0,56 %
Кіровський район	1,1	5,1 %
Ленінський район	0,3	1,63 %
Старо-Кримський район	2,4	11,69 %
Євпаторія	0,78	1,67 %
Карасубазарський район	1,8	5,69 %
Ак-Мечетський район	0,02	0,17 %
Феодосія	1,2	2,7 %
Красноперекопський район	0,03	0,14 %
Сімферополь	1,9	1,36 %
Судацький район	0,1	0,91 %
Сейтлерський район	0,4	1,8 %
Бахчисарайський район	0,86	1,84 %
Керч	1,5	1,45 %
Ялтинська міськрада	2,4	6,56 %
Севастопольська міськрада	1,65	1,48 %
Алуштинський район	0,39	1,53 %
Ялтинський район	0,6	1,41 %
Куйбишевський район	0,1	0,76 %
Балаклавський район	0,95	4,08 %
Кримська АРСР	20,65	1,83 %

Див. також

• Греки в Україні
• Греки
• Уруми

Посилання

• Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел РСФСР. Крымская АРСР. Демоскоп. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
• Крымские греки. Старый Крым. Архів оригіналу за 22 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 29 серпня 2015? (довідка)
• Греки. Этнография Крыма. Архів оригіналу за 29 липня 2015. Процитовано 29 серпня 2015. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 29 липня 2014? (довідка)
• Герасимчук, Анатолий (28 травня 2008). Зачем из Крыма изгнали греков? Как донецкими стали греки крымские... Хай Вей. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
• Бабич, Александр. Греческие колонии в крыму. Идем в поход!. Архів оригіналу за 29 серпня 2015. Процитовано 29 серпня 2015.
• Греки (Эллины) в Крыму. Справочник по Украине. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 30 серпня 2015. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 29 липня 2014? (довідка)
• Грамота Катерини II. Греки України. Архів оригіналу за 15 травня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.
• Стародавня Греція. Греки України. Архів оригіналу за 7 березня 2013. Процитовано 30 серпня 2015.
• Одна из первых депортаций Российской империи. Как крымскими греками заселили Дикое Поле. Аргумент. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.
• Трегубов, Виктор (22 липня 2013). О малых народах замолвите слово. Zn,ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 30 серпня 2015.

Джерела

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. I. — Москва-Ленинград, 1955.
• Бруяко І. В. Северо-Западное Причерноморье в VII—V вв. до н. э. Начало колонизации Нижнего Поднестровья // АМА. Вып. 9. Саратов, 1993. С. 60-79
• Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наук, думка, 1989. — 240 с. [Архівовано 16 липня 2017 у Wayback Machine.] ISBN 5-12-001101-2
• Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312 с.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957;
• Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор'я: біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н. е. — перша половина VI ст. н. е.). Монографія. — Харків: Парус, 2006. — 352 с.
• Порівняльні життєписи / Плутарх; пер. з древньогрец.: Й. Кобов, Ю. Цимбалюк; передмова: Й. Кобов. — Київ: Дніпро, 1991. — 440 с. [Архівовано 25 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Плутарх. Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака [Архівовано 24 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.