Греки в Туреччині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Греки на території сучасної Туреччини є нечисленною, але історично значущою меншиною. На момент становлення сучасної турецької держави в 1920-х роках у країні проживало близько 2,3 млн греків, що були переважно нащадками грецького і еллінізованого населення Візантійської імперії, економічне і політичне ядро якої в середньовіччі становили південь Балканського півострова, де нині розташована Греція, і Мала Азія й Фракія, які практично повністю контролює сучасна Туреччина. У Стамбулі, одному з небагатьох місць у Туреччині, де грецькій меншині гарантовано право проживання після обміну 1924 року, за даними за 2006 рік проживало менш як 3000 православних греків[1]. Кількість дітей у грецьких школах Стамбула до 2014 року скоротилася до 250 осіб, багато з яких вже слабко володіють грецькою мовою[2].

Історія[ред. | ред. код]

Грецьке населення Малої Азії, яке колись становило основну частину населення Візантії, неухильно скорочувалася від початку тюркських вторгнень у кінці XI століття. Поступова ісламізація і тюркізація охопила цей регіон досить швидко. Після 1189 року більшість латинських текстів із Західної Європи починають уживати топонім «Туреччина» (Turchia)[3]. Османська імперія з одного боку гарантувала грекам номінальну свободу віросповідання, але з іншого всіляко заохочувала їх поступову ісламізацію різними економічними і політичними методами тиску[4]. Через відсутність гарантій права власності на землю та майно, більшість соціально мобільних греків у османський період воліли займатися торгівлею. Грецька революція 1830 року відтворила незалежну Грецію на півдні Балканського півострова. Однак на її території проживало менш як 1 млн греків з близько 5 млн, налічуваних у межах Османської імперії. За даними останнього османського перепису населення 1914 року на її зменшуваній території проживали 1 792 206 православних греків, які становили 8,54 % населення імперії.

Грецьке населення Константинополя-Стамбула[ред. | ред. код]

Погром грецького населення в Стамбулі і на островах Принців 1955 року

Після 1924 року етнічним православним грекам на території Туреччини фактично дозволялося проживати тільки в старих межах міста Константинополя (включно з Принцевими островами), а також на островах Імброс і Тенедос в Егейському морі. Але тиск влади, введення «податку для меншин» і масові погроми 1950-х років призвели до того, що до початку XXI століття число греків у Туреччині скоротилося до рекордно низької позначки 2000—3000 осіб, переважно це грекоправославні священники і їхні родини в Стамбулі, де центром грецького життя залишається квартал Фенер з його патріархатом (див. фанаріоти)[5]. До кінця 1950-х років важливим центром економічного життя греків та інших православних жителів Стамбула був також і квартал Бейоглу[1]. Як наслідок, уже до кінця ХХ століття турецька громада в регіонах Греції, виведених за рамки обміну населенням, виявилося у багато разів більшою від грецької громади в Туреччині, хоча за задумом ініціаторів обміну населенням ці дві громади мали врівноважувати одна одну.

Динаміка грецького населення Стамбула[ред. | ред. код]

Православні греки 1919, перепис 1927, перепис 1955, оцінка 1965, оцінка 1978, перепис 2006, оцінка
Чисельність 350 000 119 822 65 108 49 081 7 000 3 000
% 31,0 12,5 5,0 2,5 0,3 0,1

XXI століття[ред. | ред. код]

В перші два десятиліття XXI століття соціальний і культурний обмін між двома країнами зріс: число громадян Греції, які відвідують Туреччину з діловими і культурними поїздками, які купують там нерухомість і навіть залишаються на постійне місце проживання різко збільшилося завдяки динамічному розвитку економіки Туреччини[6]. Греки складають значну частину населення ілів: Чанаккале, Ізмір, Мугла, Едірне, Бурса, Киркларелі і Айдин, тоді, як грецьке населення Стамбула скорочується — в жовтні 2014 року, після 90 років роботи, припинила свою діяльність остання стамбульська щотижнева грецькомовна газета «Апоевматіні»(Вечір)[2]. Разом з тим і громадяни Туреччини стали активніше відвідувати Грецію, де зберігається значна турецька громада[7].

Етнографія[ред. | ред. код]

Етнографічно поняття грек в історії Туреччини, а до цього в Османській імперії та інших тюркських політичних утвореннях Малої Азії і Балкан, мало своєрідне значення і безліч нюансів. Так, турки-сельджуки здавна ділили греків на недружніх «юнанів» (мешканців Іонічних островів і всіх православних грецькомовних мешканців Балкан) і більш покірних «ромеїв» або «урумів», які легше піддаються асиміляції[8] і територію яких досить рано включено до складу Румського султанату. Останні досить рано стали на шлях тюркізації. Аналіз як османо-турецької мови, так і сучасних турецьких діалектів Малої Азії виявляє в них дуже мало слідів минулого домінування тут грецької мови, що ще раз підтверджує теорію прогресування багатовікової асиміляції здебільшого грекомовного населення регіону: греки Малої Азії поетапно і поглиблено освоювали тюркську мову, поступово занурюючись також і в ісламську культуру[9]. Становлення змішаного суржику, подібного до спонтанно виниклого в романо-слов'янській Дакії, тут не відбулося. Винятком став лише регіон Понта, підкорений 1461 року, в якому відносно нечисленне тюркське населення зазнало на впливу грецької мови. В цілому, до початку XX століття численне грекомовне православне населення Малої Азії зберігалося лише в прибережних регіонах півострова. При цьому, в умовах поділу на міллети, греками тепер вважалися і тюркомовні православні жителі.

Досить численних грекомовних мусульман Османської імперії, а потім і Туреччини, виведено за рамки поняття «етнічні греки». Чисельність цієї етнокультурної групи в середині XX століття досягала 700 000 осіб, проте до кінця XX століття грецьку мову як рідну або мову родинного спілкування зберігали лише небагато людей похилого віку[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Vanishing Istanbul: Time called on bohemian backstreets — CNN.com. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 29 квітня 2021. 
  2. а б Turkey: old Greek daily closes office due to money problems — General news — ANSAMed.it. Архів оригіналу за 22 червня 2019. Процитовано 29 квітня 2021. 
  3. The Spread of Islam Throughout the World — Google Books. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  4. The decline of medieval Hellenism in Asia Minor: and the process of … — Speros Vryonis — Google Книги. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  5. Греки в Турции. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  6. Греки спасаются от кризиса в Турции — BBC Russian. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 29 квітня 2021. 
  7. The Average Turkish Tourist in Greece | GreekReporter.com. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 29 квітня 2021. 
  8. Turkey's Dying Greek Press. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 29 квітня 2021. 
  10. Византийское наследство: Исламизированные греки Турции. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]