Грета Герман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Грета Герман
нім. Grete Hermann
Народилася 2 березня 1901(1901-03-02)[1][2]
Бремен, Німецька імперія
Померла 15 лютого 1984(1984-02-15)[1] (82 роки)
Бремен, ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність математик, філософ, фізик, викладачка університету
Alma mater Геттінгенський університет
Сфера інтересів Символьні обчислення, Алгебра, Абстрактна алгебра і квантова механіка
Заклад Леонард Нельсон і Q1249070?
Вчителі Еммі Нетер і Едмунд Ландау

Грета Герман (нім. Grete Hermann, 2 березня 1901, Бремен — 15 квітня 1984, Бремен) — німецька математик і філософ, відома своїми роботами в галузі математики, фізики, філософії та освіти. Особливо відомі її ранні філософські роботи з основ квантової механіки і спростування теореми фон Неймана про відсутність теорії прихованих параметрів, тобто детерміністичної теорії, яка узгоджується зі статистичними прогнозами квантової механіки.

Математичні роботи[ред. | ред. код]

Грета Герман вивчала математику в Геттінгенському університеті під керівництвом Еммі Нетер. У 1926 році вона захистила докторську дисертацію (Die Frage der endlich vielen Schritte in der Theorie der Polynomideale), яка була опублікована в Mathematische Annalen і стала однією з основоположних робіт для комп'ютерної алгебри. Герман описала алгоритми вирішення багатьох завдань загальної алгебри, таких як перевірка належності елемента кільця многочленів цього ідеалу, і дала оцінки складності цих алгоритмів. Її алгоритм примарного розкладу ідеалу використовується до цих пір.

Асистент Нельсона[ред. | ред. код]

З 1925 по 1927 рік Грета Герман працювала асистентом Леонарда Нельсона.[3] Разом з Міною Шпехт вони опублікували посмертну роботу Нельсона System der philosophischen und Ethik Pädagogik.

Квантова механіка[ред. | ред. код]

У своїх філософських роботах Герман особливо цікавилася основами фізики. У 1934 році вона переїхала до Лейпцига «в зв'язку з необхідністю узгодження неокантіанської концепції причинності і сучасної квантової механіки».[4] У Лейпцигу відбувся інтенсивний обмін думками за цією темою між Гретою Герман, Карлом фон Вайцзеккером і Вернером Гейзенбергом. У власних роботах того часу Герман приділяла особливу увагу відмінностям між прогнозованістю і причинністю. Пізніше вона опублікувала роботу The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature, яку Гейзенберг назвав «одним з кращих ранніх філософських досліджень нової квантової механіки».[5] У цій роботі Герман приходить до наступного висновку:

Квантова механіка змушує нас […] відкинути припущення абсолютності наших знань про природу і розглядати закон причинності незалежно від цього припущення. Таким чином, квантова механіка зовсім не заперечує закон причинності, але прояснює і відокремлює його від принципів, не обов'язково з ним пов'язанихГрета Герман, The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature[6]

У 1935 році Грета Герман опублікувала статтю, що вказує на явну помилку в доказі фон Неймана, яка претендувала на те, щоб довести неможливість теорії прихованих параметрів для квантової механіки. Ця стаття довгий час залишалась не поміченою фізиками: помилка в доказі була знову знайдена Джоном Беллом в 1966 році, а на пріоритет Грети Герман вказав Макс Джеммер в 1974 році. Дехто з науковців стверджували, що якби критика Герман не залишалася невідомою в ці десятиліття, вона б зробила великий вплив на розвиток квантової механіки; зокрема, вона поставила б під питання прийняття копенгагенської інтерпретації квантової механіки.[7]

Еміграція та пізні роки[ред. | ред. код]

У 1936 році Герман емігрувала в Данію, а пізніше до Франції і Великої Британії. Після закінчення Другої світової війни вона повернулася до Західної Німеччини. Вона була призначена професором філософії та фізики у Педагогічній Вищій школі Бремена. З 1961 по 1978 роки вона очолювала Філософсько-політичну академію — організацію, засновану Нельсоном в 1922 році.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. FemBio
  3. C. L. Herzenberg: Grete Hermann: An early contributor to quantum theory, arXiv:0812.3986
  4. Guido Bacciagaluppi, Elise Crull: Heisenberg (and Schrödinger, and Pauli) on hidden variables, On The History Of The Quantum — The HQ2 Special Issue, Studies In History and Philosophy of Science Part B: Studies In History and Philosophy of Modern Physics, vol. 40, no. 4, December 2009, pp. 374—382, 2009, (abstract), p. 10
  5. Elise Crull, Guido Bacciagaluppi: Translation of: W. Heisenberg, Ist eine deterministische Ergänzung der Quantenmechanik möglich?, preprint of May 2, 2011 (to be included in a planned book for CUP with the title «The Einstein Paradox»: The debate on nonlocality and incompleteness in 1935), PhilSci archive (abstract, fulltext), footnote 5, p. 3
  6. Grete Hermann: The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature. Англійський переклад з німецької мови, The Harvard Review of Philosophy VII 1999,
  7. Див. Michel Bitbol, Pierre Kerszberg, Jean Petitot: Constituting Objectivity: Transcendental Perspectives on Modern Physics, Springer, 2009, ISBN 978-1-4020-9509-2, p. 331 ff.

Посилання[ред. | ред. код]