Григоренко Петро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Григорович Григоренко
Народився 16 жовтня 1907(1907-10-16)
Борисівка, — нині Запорізька область
Помер 21 лютого 1987(1987-02-21) (79 років)
Нью-Йорк, США
Поховання Цвинтар Саут-Баунд-Брук
Громадянство СРСР СРСР
Flag of the United States.svg США
Національність українець
Діяльність Правозахисник і письменник
Відомий дисидент і правозахисник, один із засновників Української Гельсінської групи
Alma mater Харківський технологічний інститут
Академія Генерального штабу
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди

Нагороди України:

Орден «За мужність» І ступеня

Нагороди СРСР:

Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Петро́ Григо́рович Григоре́нко (нар. 16 жовтня 1907, Борисівка, Запорізька область — пом. 21 лютого 1987, Нью-Йорк) — радянський генерал-майор, українець, правозахисник.
Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З 1977 р. проживав у США. Помер у Нью-Йорку, спочиває на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі.

Біографія[ред.ред. код]

Петро Григорович Григоренко народився в селі Борисівці (тепер Запорізька область). Навчався в Харківському технологічному інституті, Московській військово-технічній академії (1931—1934), Академії Генерального штабу (1937—1939). Служив у Червоній армії на Далекому Сході, в 1942—1945 рр. командував дивізією. Учасник боїв на річці Халхин-Гол (1939), брав участь у радянсько-німецькій війні у 1941—1945 роках. У 1945—1961 рр. — викладач Військової академії імені Фрунзе (Москва). Генерал-майор.

У 1938 році домігся прийому у генерального прокурора А. Я. Вишинського, на якому розповів про зловживання представників органів НКВС в Запоріжжі — інформацію йому надав брат Іван, якого було заарештовано за політичними звинуваченнями, але потім звільнено. Після цієї розмови низку організаторів репресій в Запоріжжі самих було заарештовано. Пізніше Григоренко писав:

Тільки через багато років я зрозумів, що справа кінчилася, на моє повне задоволення, тільки завдяки тому, що моя заява за часом збіглося зі зміною верховної влади в НКВС. Це вже діяла берієвська мітла. І мела вона в першу чергу тих, хто «нечисто» працював, хто допустив розголошення внутрішніх таємниць НКВС. Я не розумів також того, що сам ходив в цей час по вістрю ножа.

У 1961 виступив із критикою сталінізму та політики М. Хрущова. 1963 створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що 1964 року був позбавлений звання, нагород та пенсії. У 1964—1965 і 1969—1974 роках зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, був позбавлений роботи. У травні 1976 року став членом-засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи.

Першою постаттю у дисидентському русі середини 1970-х років у Москві був академік, автор водневої бомби Андрєй Сахаров. Влада не сміла його арештувати і терпіти не могла, тому десь 1973 року вивезла з Москви до Нижнього Новгорода під нагляд КДБ.

У цей час генерал Григоренко стає центром дисидентства Радянського Союзу, координатором діяльності Української та Московської гельсінських груп. Оскільки радянська влада не була зацікавлена у виконанні нею гуманітарної частини Заключного акту Гельсінської наради, розпочалися репресії стосовно членів гельсінських груп.

Григоренка у листопаді 1977 року спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР. Помер Петро Григорович на вигнанні у США 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення України незалежною державою.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1997 р. Президентом РФ Борисом Єльциним був підписаний указ «Про увіковічнення пам'яті Григоренка П. Г.», а також було видано указ про (посмертне) нагородження генерала Петра Григоренка орденом «За мужність» І ступеня. Цим указом його було також визнано політв'язнем, скасовано неправдивий діагноз «психопатія», поставлений радянською каральною психіатрією, а також поновлено його генеральське звання, усі регалії та нагороди.

Ювілейна монета на честь Петра Григоренка

У Львові на честь Петра Григоровича була названа площа, а в Києві — проспект. Також вулиця Петра Григоренка існує в Кодимі. В Сімферополі на Радянській площі в травні 1999 року було урочисто відкрито пам'ятник безкомпромісному «бунтівному» радянському генералу-правозахиснику.

У спогадах писав про себе:

Я прожив довге і складне життя, пережив часи смутні, бурхливі і страхітливі, заглядав смерті в очі. Був свідком руйнувань і пробудження; стрічався я з безліччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав, жив серед людей і для людей, покладався на їхню допомогу, послуговувався їхніми добрими порадами й повчаннями, багато з яких дуже позначилися на моєму житті, вплинули на формування його. І ця книга переважно про них, цих людей.

Нагороди[ред.ред. код]

Творчий спадок[ред.ред. код]

Автор спогадів «В підпіллі можна зустріти тільки щурів», що вийшли французькою, англійською, російською та українською мовами.

  • Генерал Петро Григоренко: Спогади, статті, матеріали / Упоряд. та передм. О. Обертаса. — К.: Смолоскип, 2008. — 832 с.
  • Григоренко П. Спогади. — К.: Україна, 2007. — 664 с.

Література та джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1155/97 «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом "За мужність"»


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.