Григоришин Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Васильович Григоришин
 Солдат
Загальна інформація
Народження 28 квітня 1990(1990-04-28)
с. Панівці, Борщівський район, Тернопільська область, УРСР
Смерть 31 січня 2015(2015-01-31) (24 роки)
с. Чорнухине, Попаснянський район, Луганська область, Україна
Alma Mater ЧНУ імені Юрія Федьковича
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Гірська піхота
Формування
 15 ОГПБ
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
 128 ОГПБр
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Почесний громадянин Тернопільської області
Почесний громадянин Тернопільської області
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Григоришин.

Михайло Васильович Григоришин (28 квітня 1990, с. Панівці Борщівського району Тернопільської області — 31 січня 2015, с. Чорнухине, Попаснянський район, Луганська область, Україна) — український військовик, солдат 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Панівецьку загальноосвітню школу I—II ступенів. Навчався на юриста у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, який закінчив з відзнакою.

У 2012 році пішов служити в десантні війська, планував працювати в міліції. З початком війни на Сході служив у 51-ій, у жовтні його перевели в 128-у бригаду. 25 листопада бригаду перекинули під Чорнухине (Попаснянський район, Луганська область).

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

31 січня 2015 співслужбовці бачили, як під час обстрілу поблизу Чорнухиного, Михайло впав, але до нього не можна було дістатися через бойові дії. Тоді ж загинули лейтенант Олег Довгий та старший солдат Сергій Матусевич. Рідні довгий час сподівалися, що він живий, але 13 квітня їм повідомили, що результати ДНК-експертизи підтвердили смерть Михайла. Тіло перебувало в Дніпропетровському морзі.

Поховання[ред. | ред. код]

У побратимів Михайла Григоришина були проблеми з транспортуванням тіла додому. І лише у середині березня 2015 року його тіло доправили з Луганська у дніпропетровський морг. 17 квітня кортеж із домовиною загиблого зустріли тернополяни на Збаразькому КПП.[1]

Поховали героя 20 квітня у рідних Панівцях. Залишилися батьки Василь Михайлович і Ганна Василівна, 15-річна сестра Аліна.

Вшанування[ред. | ред. код]

17, 18, 19 та 20 квітня на Борщівщині оголошені Днями жалоби за Михайлом Григоришиним.[2]

Наприкінці листопада 2015 року в Панівцях відкрили меморіальну дошку на честь Михайла Григоришина.

На початку травня 2016 меморіальну дошку відкрили на фасаді Панівецької школи, де він навчався.[3]

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 31 січня[4][5].

Відзнаки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ У Тернополі зустріли кортеж з домовиною загиблого в АТО Михайла Григоришина [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.] // ZIK. — 2015. — 17 квітня.
     Тернопільщина прощається із загиблим бійцем Михайлом Григоришиним на YouTube // ТСН. — 2015. — 17 квітня.
     Тернопільщина зустріла бійця, який загинув ще в січні на YouTube // Телеканал ІНТБ, 17 квітня 2015
     Тернопільщина попрощалася з Михайлом Григоришиним на YouTube // ТТБ. — 2015. — 17 квітня.
  2. ↑ Єва Юркова. У Борщівському краї — чотириденна жалоба за Михайлом Григоришиним [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Терен. — 2015. — 17 квітня.
  3. ↑  Меморіальну дошку загиблому в АТО Михайлу Грогоришину встановили у Панівцях Борщівського району на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 5 травня.
  4. ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 31 січня 2022. 
  5. ↑  Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 31 січня на YouTube
  6. ↑ Указ Президента України від 26 лютого 2015 року № 108/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. ↑ 4 бійцям з Тернопільщини присвоєно орден «За мужність» III ступеня [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] // Сайт Тернопільської ОДА. — 2015. — 8 травня.
  8. ↑ Рішення Тернопільської обласної ради від 26 серпня 2022 року № 495 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Тернопільської області» уродженцю Тернопільської області Григоришину Михайлу Васильовичу (посмертно)».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Добрянська, Н. Ти, дорого дальня, приведи до мами… / Надія Добрянська // Вільне життя плюс. — 2014. — № 74 (12 вер.). — С. 1 — (Наші захисники).
  • Кошіль, І. «Синку, зателефонуй, щоб я хоч почула твій голос…» Михайло Григоришин загинув, прикривши собою побратимів / Ірина Кошіль // Нова Тернопільська газета. — 2015. — № 14 (22-28 квіт.). — С. 7.

Посилання[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до Тернопільської області України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Григоришин_Михайло_Васильович&oldid=38017122