Григорівка (Бахмацький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Григорівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький район
Рада/громада Григорівська сільська рада
Код КОАТУУ 7420383501
Основні дані
Засноване 1650
Населення 1227
Площа 0,011 км²
Поштовий індекс 16561
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°02′08″ пн. ш. 32°51′13″ сх. д. / 51.03556° пн. ш. 32.85361° сх. д. / 51.03556; 32.85361Координати: 51°02′08″ пн. ш. 32°51′13″ сх. д. / 51.03556° пн. ш. 32.85361° сх. д. / 51.03556; 32.85361
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Місцева влада
Адреса ради 16561, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с.Григорівка, вул.Шкільна,35 , тел. 47-4-86
Карта
Григорівка. Карта розташування: Україна (1991-2014)
Григорівка
Григорівка
Григорівка. Карта розташування: Чернігівська область
Григорівка
Григорівка

Григорі́вка — село в Україні, Чернігівській області, Бахмацькому районі.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.

Географія[ред.ред. код]

Розташовано за 22 км від районного центру. У селі — однойменна залізнична станція на лінії «Бахмач — Ромодан». Сільраді підлягає селище Веселе.

Історія[ред.ред. код]

Село засновано 1700 на землях Прилуцького полку Гетьманщини. Гайворонський козак Корній Салогуб купив у Германа Черниша обійстя, загатив греблю і побудував млин, створив хутір, який із усіма угіддями за гетьманування Іоанна Мазепи продав канцеляристу Григорію Григор'єву. Цей хутір і дістав назву Григорівка.

1730 Михайло Скоропадський, дідич григорівський, ініціював спорудження першої церкви у селі, про що отримав дозвіл з Київської митрополії. А вже 1737 Свято-Михайлівська церква була збудована і була отримана митрополича грамота на спорудження у ній іконостаса, про що знайдені відповідні документи в одному з київських архівів джерелознавцем Романом Захарченком.

Після 1775 року переважає кріпацьке населення — на відміну від довколишніх козацьких сіл, які зберегли свою станову свободу аж до 1920-тих років.

1838 тут зупинявся московський композитор М. Глинка, а 1843 — поет Т. Шевченко. У цей час село належало нащадку гетьманського роду — П. Скоропадському. На честь перебування Шевченка в селі 1959 встановлено пам'ятний знак, а 1964 — пам'ятник.

1866 в селі 272 двори з населенням 2651 жителів, а 1897—461 двір з населенням 3428. У XIX столітті в селі працювало два винокурні заводи, продукція яких продавалася в шинках та ярмарках. Щороку в селі відбувалося три ярмарки, на які привозилося товарів на суму 3200 карбованців. 1800 збудовано муровану Михайлівську церкву, а 1871 — земську школу. Близько 1905 року в селі побудовано нове приміщення школи, в якому й зараз знаходиться загальноосвітня школа.

Про село згадка у довіднику «Малоросія»:

Наступна станція Лібаво-Роменської залізниці – Григорівка – у 12 верстах від попередньої [від Дмитрівки]. Станція відвантажує 1,4 мільйона пудів вантажу, а отримує не більше 0,8 мільйона пудів. У двох верстах на північний схід від станції лежить село Григорівка Конотопського повіту, яке й дало свою назву станції. У ньому близько 1800 мешканців, церква й три ярмарки на рік. У селі знаходиться економія М.О. Шереметєва “Григорівська” у 900 десятин; сівообіг прийнятий трипільний з посівом на паровому полі 25 десятин кормового буряку. Є завод [тут мається на увазі племінна станція] верхових коней; приплод йде у армійський ремонт [тобто запас коней]. Розплоджується велика рогата худоба сімментальскої породи”
.

1917 — у складі УНР. В селі налічувалося 856 дворів з населенням 3007 жителів. 1920 у селі страчено представника комуністичної влади І. Ярмошенка, який розпалював ворожнечу між мешканцями села та провокував майнові конфлікти. Проте 1921 окупаційна влада російських комуністів закріпилася, але не ризикувала втручалася у традиційний спосіб життя селян. Тільки 1928 почалося насильницьке затягування селян до так званих комун, першою з яких була «Зміна». Підкоривши сільських лідерів та паралізувавши самостійні господарства григорівців, влада на селі перейшла до терору голодом.

Голодомор[ред.ред. код]

Село постраждало внаслідок геноциду українців 1932-33. 1932 у селі почалися бунти проти влади та її агентів-комсомольців, які грабували і старих, і багатодітних. З огляду на дружній опір незаконній конфіскації продуктів село, за поданням Бахмацького райкому КПУ, село піддано тортурам чорною дошкою — одне з двох на весь Дмитрівський район (тепер частина Бахмацького).

За програмою Чернігівської ОДА опитано мешканців села 1920—1928 років народження, які дали, зокрема, й такі свідчення про перебіг терору голодом: «Люди дуже страждали, не було що їсти. Їли жом, макуху і цвіт кліверу, пухли від голоду. В ті часи померли дід і баба, тобто батькові мати і батько. Але не було за що ховати, то викопали яму і в одну поховали.» Опитуваний — Ольшаник Олександра Петрівна, 1923 р.н.; «Коли розпочалась голодовка, мені було 10 років. Не було чого їсти. Їли буряки та бур'ян. Люди, що помирали від голоду, валялися і під забором. У кого що було з продуктів, усе забирали. Від голоду померла старша сестра, а також Бідний Микола Тимофійович. Радянська влада все забрала, насилали „поляків“, щоб усе забирали, щоб люди від голоду помирали.» Опитуваний — Кравець Павло Федотович, 1923 р.н.

Комуністична влада розвалила Михайлівську церкву села Григорівка, ведучи пропаганду безбожництва та українофобії.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Після укладення сталінсько-гітлерівського союзу 1939, комуністична влада готувала молодь села до інтервенції в Європу. Проте на початку вересня 1941 сама тікала з Григорівки, не спромігшись організувати жодного дієвого підпілля. 1943, вдершись до села, сталіністи провели повторну мобілізацію чоловіків Григорівки. Так що всього у сутичках на німецько-радянській війні брало участь 508 мешканців села — практично кожен другий дорослий мешканець Григорівки.

Сталінська влада довела до смерті на фронтах 374 григорівця — понад 60 % від насильно мобілізованих. До 1957 сталіністи відмовлялися вшановувати ці жертви, аж поки за часів Хрущова не почали централізовано встановлювати пам'ятники загиблим. Щоправда, під комуністичною символікою — для ідеологічного терору проти нового покоління селян.

Демографія[ред.ред. код]

На початку 1970-их замешкувало 1,866 осіб. З сер. 1960-их має тенденцію до зменшення, аж до ознак демографічної кризи. Ця криза спровокована акцією Голодомору в Україні 1932—1933, масовою мобілізацією чоловіків репродуктивного віку до сталінського війська у 1943 та вимиванням працездатного населення на некваліфіковані роботи до міста — 1960-ті роки.

Сучасний стан[ред.ред. код]

У селі будується нова цегляна церква, коштом громади села. Православна парафія у липні 2017 року, одностайним рішенням зборів, перейшла від УПЦ (МП) до УПЦ (КП)[1].

Старовинна церква с. Григорівка, як і більшість церков Бахмацького району, знищена комуністичною владою у 1930-их роках.

Відомі особистості[ред.ред. код]

В поселенні народився:

Також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Погода в селі Історія села Григорівка

Группа в контакте


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.