Григорій VII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій VII
Gregor7 g.jpg


У миру Гільдебранд
Народився бл. 1020 або 1025, Сована, Італія, Сована, Папська держава
Початок понтифікату 22 квітня 1073
Кінець понтифікату 25 травня 1085
Попередник Олександр II
Наступник Віктор III
Антипапи Климент III (антипапа)
Портали: Католицтво

Григо́рій VII (лат. Gregorius VII; біля 102125 травня 1085) — Папа Римський (10731085). Народився у Совані, Тосканська марка, Священна Римська імперія. В миру — Гільденбра́нд Сова́нський (італ. Ildebrando da Soana). Один із найуспішніших пап-реформаторів. Найбільш відомий через боротьбу за інвеституру з німецькими імепатором Генріхом IV, внаслідок якої було затверджено первинність папської влади і встановлено новий канон у справі обрання папи Колегією кардиналів. У працях сучасників-опонентів, а також подальшій антикатолицькій, протестантській історіографії зображувався вкрай негативно. Тричі відлучав від церкви імператора Генріха IV, через що той призначив антипапою Климента III. Був поборником целібату, який остаточно затвердив у Католицькій церкві; виступав палким противником симонії. Наприкінці життя помер у вигнанні, в Салерно, графстві Апулії і Калабрії. Святий Католицької церкви (беатифікований 1584 року папою Григорієм XIII; канонізований 24 травня 1782 року папою Бенедиктом XIII). День поминання — 25 травня. Патрон Сованської діоцезії.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Гільдебранд народився у Тоскані в знатній родині Альдобрандескі. Його послали до Рима, де його дядько був настоятелем монастиря св. Марії.

Коли Генріх III змістив папу Григорія VI, Гільдебранд супроводжував останнього у вигнанні до Німеччини. Спочатку він не мав жодного бажання перетинати Альпи, проте проживання в Німеччині було дуже важливим для освіти Гільдебранда. Він навчався у Кельні до самого свого повернення до Рима разом із папою Левом IX. Під його керівництвом Гільдебранд розпочав своє служіння церкві.

Після смерті Лева IX Гільдебранд, як посланець Рима, прибув до двору імператора, де підтримав кандидатуру папи Віктора II, який відрядив його легатом до Франції. Коли папу Стефан IX (X) було обрано 1057 року без згоди імперського двору, Гільдебранда відрядили до Німеччини для отримання такої згоди, яку він зміг одержати. Проте, Стефан IX (X) помер до повернення Гільдебранда.

Він відіграв значну роль у зміщенні антипапи Бенедикта X та обранні папою Миколая II 1059 року.

Понтифікат[ред.ред. код]

Обрання[ред.ред. код]

Генріх IV в Каноссі

Після смерті Олександра II Гільдебранд став папою. Однак, його обрання не було проведено відповідно до декрету, прийнятого за його ж ініціативою в 1059. Римляни, які зібрались у Латеранській церкві св. Іоанна зняли крик, вигукуючи "Нехай Гільдебранд буде нашим єпископом!"

Після обрання Григорія пожвавлюється рух за церковні реформи, починається боротьба проти церковників, які купують у світських князів духовні званні і приймають від них не лише інвеституру на бенефіції, але й церковну інвеституру посохом і перстнем. Григорій зосередив свою увагу на стосунках з Німеччиною. Після смерті Генріха III його наступник імператор Генріх IV зіткнувся із суттєвими внутрішніми проблемами.

Конфлікт з імператором[ред.ред. код]

Мав конфлікти із імператором Священної Римської Імперії Генріхом IV. Причина - небажання Генріха підкорятись Папі, вільна інвеститура. Виникали збройні конфлікти.

Каносса - зимова резиденція Папи. Коли Генріх вирішив просити пробачення через уже сюзерено-васальні конфлікти. Тоді Папа після трьохденного обдумування прийняв рішення - пробачить за умови, якщо Генріх у одязі жебрака пройде через усю резиденію до самого Папи. Генріх ці принизливі умови виконав. Відтоді є вислів - "Ходити в Каноссу", тобто світському політику визнавати неправоту перед духівництвом.

Відносини з Руссю[ред.ред. код]

Ярополк і святий Петро (Молитовник Гертруди).

1073 року великий князь київський Ізяслав Ярославич, разом зі своїм сином Ярополком, був прийнятий Григорієм VII.

У листі Григорія VII від 17 квітня 1075 року до Ізяслава, до якого папа звертається за хрещеним іменем як до «Дмитра, короля Русі» (Demetrio regi Ruscorum), він повідомляв, що коронував Ізяславового сина Ярополка королем[1], і надав йому його королівство як лен Святого Престолу[2][3]. За три дні, у папському листі від 20 квітня 1075 року до польського князя Болеслава ІІ (Bolezlao duci Poloniorum), Григорій VII сповіщав, що надішле папських легатів для організації церкви в Польщі, і закликав Болеслава допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві[4]; він також картав польського князя за пограбування Ізяслава.

У листі Григорія VII від 4 жовтня 1079 року до лицаря Вецеліна (Wezelino nobili militi) папа заборонив йому битися проти руського короля Ізяслава[5].

Про коронацію Ярополка свідчить зображення на мініатюрах з «Молитовника Гертруди». На одній з них зображено апостола Петра з ключами, справа від нього чоловік і жінка, в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою фігурою руський напис: «Ярополк», а жінка не названа по імені. Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі, з написом: «мати Ярополка»[6][7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Registrum II, 74; 2,1: Das Register Gregors VII. Teil 1. Registrum II, 74 // Epistolae saeculi XIII e regestis pontificum Romanorum selectae (Epp. saec. XIII). Berlin: Weidmann, 1883. — Liber II, S. 236-237. (Monumenta Germaniae Historica)
  2. Войтович Л.В. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів, 2000.
  3. Рапов О.М., Ткаченко Н. Г. Документы о взаимоотношениях папской курии с великим киевским князем Изяславом Ярославичем и польским князем Болеславом II Смелым в 1075 г. // Вестник Московского государственного университета. — Серия 9. — № 5. — С.84-87
  4. Registrum II, 732,1: Das Register Gregors VII. Teil 1. Registrum II, 73 // Epistolae saeculi XIII e regestis pontificum Romanorum selectae (Epp. saec. XIII). Berlin: Weidmann, 1883. — Liber II, S. 233-235. (Monumenta Germaniae Historica)
  5. Registrum VII, 4; 2,2: Das Register Gregors VII. Teil 2. Registrum VII, 4 // Epistolae saeculi XIII e regestis pontificum Romanorum selectae (Epp. saec. XIII). Berlin: Weidmann, 1883. — Liber VII, S. 463—464. (Monumenta Germaniae Historica)
  6. Кондаков Н.П. Изображение русской княжеской семьи на миниатюрах XI века. — СПб., 1906. — с. 84.
  7. Янин В. Л. Русская княгиня Олисава-Гертруда и ее сын Ярополк // Нумизматика и Эпиграфика. — 1963. — № 4. — С.140-145.

Джерела[ред.ред. код]

  • Mathew, A. H. The Life and Times of Hildebrand, Pope Gregory VII. St. Gabriel Theological Press, 1910.
  • Macdonald, A.J. Hildebrand: A Life of Gregory VII. London: Methuen, 1932.
  • Struve T. Gregor VII // Lexikon des Mittelalters (LexMA). Band 4, Artemis & Winkler, München/Zürich 1989, ISBN 3-7608-8904-2, Sp. 1669–1671.
  • Cowdrey, H.E. Pope Gregory VII, 1073-1085. Oxford: Clarendon Press, 1998.
  • Capitani, O. Gregorio VII, santo // Enciclopedia dei Papi. Roma: Istituto della Enciclopedia italiana, 2000.
  • Blumenthal U.R. Gregor VII. Papst zwischen Canossa und Kirchenreform. Primus, Darmstadt 2001, ISBN 3-89678-198-7
  • Cowdrey, H.E. The Register of Pope Gregory VII, 1073–1085. An English translation. Oxford University Press, Oxford 2002,
  • Capitani, O. VII, papa, santo. // Mario Caravale. Dizionario Biografico degli Italiani (DBI). 59 (Graziano–Grossi Gondi). Roma: Istituto della Enciclopedia Italiana, 2002.
  • Capitani, O. Gregorio VII : il papa epitome della chiesa di Roma. Spoleto : Centro Italiano di Studi sull'Alto Medioevo, 2015.
  •  Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер знаходиться у суспільному надбанніChisholm, Hugh, ред. (1911) «Gregory (Popes)/Gregory VII» Encyclopædia Britannica (11th вид.) Cambridge University Press  (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Григорій VII