Грималюк (Могур) Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Іванович Грималюк (Могур) — народний музикант
Василь Могур так майстерно грав на скрипці, що люди вірили у його потойбічну силу

Грималюк (Мóґур) Васи́ль Іва́нович

10 березня 1920 року, село Зелене, Верховинський район — 3 лютого 1998 року, село Ковалівка, Коломийщина.

Василь Іванович Грималюк (Могур) — народний музикант, видатний творець автентичного музичного мистецтва Гуцульщини.

Організатор гуцульських народних музичних капел. Упорядкував кілька сотень гуцульських музичних варіацій[1]. Створив свої авторські гуцульські мелодії, зокрема, «Могурова гуцулка до данцу», «Гуцулка по-порєдку», що складається з 32 мелодій (колін). За це Могура у мистецьких колах і серед громадськості називали «Музикант від Бога», «Король гуцульської музики», «Гуцульський Паганіні», «Чарівник скрипки».

Школу Могура пройшло багато відомих музикантів Гуцульщини, які продовжують справу свого вчителя. Тому-то й склали співанку про гуцульського маестро: «Єк зайграє Могур в скрипку — чудуютси люде, Та говорі, шо ни скоро другий Могур буде».

На вшанування пам'яті цього видатного митця Гуцульщини на Верховинщині, починаючи з 2007 року, проведено чотири регіональні Фестивалі автентичної гуцульської музики імені Василя Грималюка (Могура)[2].

«Фестиваль гуцульських троїстих музик імені Могура» став важливим мистецьким дійством, покликаним відкрити всім любителям гуцульської автентичної музики прекрасний пласт народного мистецтва Гуцульщини[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Знаменитий гуцульський музикант В. Грималюк (Могур) народився 10 березня 1920 року в селі Зелене на Верховинщині. Його батьками були корінні жителі села Зеленого: Іван Грималюк (Кидичуків) і Ївдоня Зеленчук (Їлинчукова).

Під час зустрічі з Іваном Зеленчуком Василь Грималюк (Моґур) згадує про те, звідки дістав своє знамените прізвисько «Моґур»: «Маленькою дитиною я чуть ни умер, утратив зір на одно око, набідувався доста. Мене викутали і виростили чужі люде: Дмитро Могорук (Моґур) из жінкою Катериною. Вони дітей не мали та й узяли мене за свого. Мені було добре у приймах. Я навіть свою місцеву назву „Моґур“ дістав від опікуна».

Але скоро щастя скінчилося. Прийомний батько помер, і у 13 років Василь мусив повертатися до мами, у село Зелене, на присілок Розтіцька. Мама вважала, що «З музиканта ґазди ни буде…». Але Василь все одно назбирав на скрипку і грав потайки. Одного разу мама застала його за цим заняттям та й поламала на ньому скрипку. Тоді хлопець знову втік.

Він прийшов у село Зелене. «Комендант постерунку (поляк) Ягільніцкий вислухав мене уважно, а відтак виніс з другої хати скрипку і сказав играти. Я грав, а вин мене слухав, слухав тай каже: „З тебе буде файний музикант. Дарую тобі цю скрипку, грай на здоров'я. Лиш абес ніколи в житті не крав та й не брехав“. Пізніше я взнав, що то була скрипка його покійного сина. Я подякував за такий дорогий подарунок, заплакав та й пішов із Зеленого у світ за очі…» — згадує Василь Грималюк (Могур).

Майбутній маестро вчився грати на скрипці у місцевих музикантів Гавиця та Шкап'юка. Згодом став заробляти музикою на життя: його запрошували грати на гуцульські хрестини та весілля. Потім створив власну музичну капелу.

«Моя капела була добра, хлопці дуже любили музику, файно играли, стримувалиси від горілки. За 30 років ми відіграли дуже багато гуцульских весіль у селах Верховинського району».

Особисте життя[ред. | ред. код]

Женився у 35 років «старим парубком» на Василині Мартищук. Жінка була родом з Верхнього Ясенова, з-під Писаного Каменя. Прожили разом 11 років, дітей не було. Друга жінка – Анна Калиняк з села Кривоброди. Спочатку подружжя жило у цьому селі, потім, після пограбування їхньої хати, перебралися жити до села Ковалівка, Коломийського району.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

Василь Грималюк (Могур), Іван Зеленчук
Музикант Василь Грималюк (Могур), краєзнавець та науковець Іван Зеленчук із дочкою і сином у Криворівні

За півстоліття творчої діяльності Могур створив цілий ряд автентичних музичних творів та заслужив велику народну любов і шану на всій Гуцульщині.

Все своє життя видатний народний митець проживав і творив прекрасну гуцульську музику на рідному Прикарпатті: у Зеленому, Верховині, Кривобродах і Ковалівці. Починаючи з 1945 року, більше 50-ти років, В. Грималюк (Могур) майстерно виконував гуцульські мелодії на скрипці на поважних республіканських і всесоюзних музичних конкурсах, фестивалях та численних гуцульських весіллях, храмових святах, хрестинах, іменинах, входинах і толоках у місцевих жителів Гуцульщини й залишив прекрасні спогади про свою музику в народній пам'яті краю.

Найвище світове визнання прийшло до Могура 1971 року, коли він, у віці 50 років, виконав авторський музичний твір «Ранок на полонині» і одержав блискучу перемогу на «Міжнародному музичному конгресі» в Москві.

Всесоюзна фірма «Мелодія» 1977 року випустила комплект із 4-х грамплатівок «Українська троїста музика». На грамплатівці-№ 2 було записано соло на скрипці «Народна імпровізація про Довбуша» у виконнані Моґура. У 1987 році в Києві на відомому українському радіоконкурсі «Золоті ключі» Могур переконливо зайняв перше місце в Україні.

За дослідженням професора Ігоря Мацієвського: «Саме в мистецтві гри на скрипці виявився творчий геній найвидатніших художніх індивідуальностей, класиків гуцульської музики Івана Курилюка (Гавиця), Василя Грималюка (Могура) та Спиридона Прилипчана».

Легенди та згадки про Моґура[ред. | ред. код]

Ще з-за життя Могура називали «гуцульським Паганіні», про його музичний дар складали народні легенди, а це є найвищим народним визнанням талановитої особистості за її майстерність, а не за чин.

«Ми, діти, знали, що цей чоловік так грає у скрипку, що люди, як він починав грати, любу роботу лишали, а йшли його слухати. А уже як казали, що на весіллю буде Могур грати, то людина аби як не мала грошей — бо в нас, або піти на весілля, то треба потратитись, — то позичить, але піде на те весілля, бо там грає Могур».

Іван Зеленчук, завідувач Відділення «Гуцульщина» НДІУ, краєзнавець та науковець, дослідник творчості Івана Могура.

http://gazeta.ua/articles/history/_guculki-ne-vihodili-zamizh-za-cholovika-yakij-ne-vmiv-grati-na-sopilci/560776?mobile=true


"Навколо постаті Могура існує багато легенд[4]. Є зовсім міфічні перекази про його магічну силу: ніби при змаганнях музикантів на весіллі чи в «переграх» на забавах рвалися струни, коли без погодження пребрав весілля, то воно «не йшло» ні музикантам, ні молодим. Є і приватні свідчення деяких знайомих музикантів: Могур міг так запанувати над музикантом, що в того рвався баян і він непритомнів. Деякі з його учнів, хоч вже пройшли всю музичну науку, ще довго ходили за ним по весіллях, виконуючи другорядну роль, щоб перебрати такі невидимі вміння, — Остап Костюк, лідер гуцульської капели «Бай».

На запрошення видатного кінорежисера Сергія Параджанова, гуцульська музична капела Могура 1964 року брала участь в озвученні кінофільму «Тіні забутих предків» у Київській кіностудії ім. Олександра Довженка.

"Коли поїхали у Київ на кіностудію Довженка для озвучення[5], то музикантів карали більше тижня, аби вони грали. Параджанов усе казав: «Вы не играете то, что надо. Мне не нужна эта музыка, мне надо что-то такое, чтобы я душой почувствовал, что это очень давнее». Вони все переграли, а Параджанов затявся: «Это не то». Хлопці вже обіжені, завтра треба вертатися у Верховину. Вони між собою порадились: «Може, ми йому зіграємо ту музику, з якої всі сміються? Вона вже така давня, що як її заграти серед людей, то з неї починають насміхатися». То була музика, яку Могур знав від дядька. Коли заграли, Параджанов каже: «Вот это мне и надо!» Саме ця мелодія та інші старовинні гуцульські мелодії звучать у геніальному кінофільмі «Тіні забутих предків».

Учні[ред. | ред. код]

Народний митець і філософ В. Грималюк (Могур) ввійшов у історію етномузичного мистецтва Гуцульщини і України не тільки як знаменитий народний музикант, але і як мудрий порадник талановитих народних майстрів саморобних гуцульських скрипок, цимбалів і флояр та найкращий випробувач новостворених музичних інструментів. Нині в гуцульському селі Ковалівка на Івано-Франківщині, живе і творить талановитий народний майстер класичних і гуцульських скрипок Василь Мартищук, що був близьким другом і учнем В. Грималюка (Могура).

Працюючи, В. Грималюк переконався, що досягнути високоякісного звучання гуцульських народних мелодій можна тільки на дуже досконалій саморобній скрипці. В своєму селі Ковалівка на Коломийщині він знайшов талановитого скрипкового майстра Василя Мартищука, 1943 р. н., який протягом 13 років виготовляв досконалі класичні скрипки на замовлення Московської експериментальної скрипкової фабрики.

Два видатні гуцульські митці В. Грималюк і В. Мартищук поставили перед собою складне творче завдання: створити досконалу саморобну скрипку, на якій можна найкраще виконувати традиційні гуцульські мелодії. Протягом тривалого часу талановитий скрипковий майстер наполегливо удосконалював свою модель гуцульської скрипки, а видатний гуцульський скрипаль В. Грималюк випробовував якість їх звучання. В результаті багаторічних творчих пошуків двох видатних народних митців Гуцульщини було створено досконалу модель гуцульської скрипки, котра в середовищі місцевих музикантів одержала назву «Гуцульська скрипка Мартищука».

Вона користується великим попитом в сучасних народних скрипалів Гуцульщини.

Василь Грималюк (Могур) і Василь Мартищук
Геніальний учень Василь Мартищук зі своїм геніальним вчителем — Василем Могуром

Могур згадує: «Назву вам своїх найкращих учнів, котрих я учів грати у скрипку: Василь Ілюк (Гурдуз), Голови; Василь Зітинюк (Поштарів), Замагура; Готич Никола (Коцьо), Верховина; брати Никола і Василь Шатруки (Шітрюки), Бережниця та багато інших. У мене також училися играти у цимбали: Іван Сорич (Тюдик), Замагура; Іван Ілюк (Ілюків), Ходак; Иван Семенюк (Черленив), Замагура; Василь Федінчук (Гріздаків), Голови; Никола Семенів (Сем'їнцив), Криворівня; Василь Кікінчук (Оленівський), Замагура. Я учів також багатьох грати у баян, на трубі. До нас приїхав Ігор Мацієвський з донькою писати про гуцульську музику».

Могур відійшов у вічність зимою, 3 лютого 1998 року, і був похоронений в цьому славному гуцульському селі.

У селі Зелене на Верховинщині планується створити у його власному будинку «Музично-меморіальний музей Василя Грималюка (Могура)».

Цікаві факти[ред. | ред. код]

«Фільм „Тіні забутих предків“ протягом 1963—1964 років знімали у Карпатах[6]. Музику у фільмі виконувала місцева капела Василя Грималюка — Могура», — розповідає краєзнавець Іван Зеленчук. У кадр, щоправда, з усього колективу потрапив лише бубніст.

У 1971 році Могур зайняв перше місце в Москві на «Міжнародному музичному конгресі» і став його лауреатом. Тоді в Концертному залі імені Петра Чайковського видатний народний музикант блискуче виконував свою сюїту «Ранок на полонині». За одержану перемогу на світовому музичному конкурсі славного українського музиканта і композитора нагородили Золотою медаллю лауреата та подарували іменний золотий годинник.

Є документальний відеофільм «Гуцульська музика Моґура», що знятий і змонтований Іваном Сліпенчуком.

Примітки[ред. | ред. код]

Літературні джерела[ред. | ред. код]

1. Верховинщина: Загальні описи та історичні нариси про населені пункти Верховинського району / Упорядник Іван Зеленчук. — Верховина: Гуцульщина, 2004. — 331 с.

2. Хоткевич Г. М. Музичні інструменти українського народу. Репринтне видання підготував до друку Петро Черемський. Відповідальний за випуск Анатолій Перерва. — Харків: Інформаційно-видавнича компанія «Балаклійщина», 2002. — 288 с.: іл.

3. Зеленчук І. М., Зеленчук Я. І. Концепція експедиційного українознавства // Українознавство. — 2011. — № 2. — С. 228—234.

4. Шухевич В. О. Гуцульщина. Третя частина. Друге видання. — Верховина: Журнал «Гуцульщина», 1999. — 272, с.4. 5. Зеленчук І. М. Феномен Могура // Гуцульський календар. — 2008. — Випуск 13. — С. 92-93.

Посилання[ред. | ред. код]