Перейти до вмісту

Грифиці

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грифиці
Gryfice
Герб Прапор
Герб Прапор
Грифиці
Грифиці
Основні дані
53°54′ пн. ш. 15°11′ сх. д. / 53.900° пн. ш. 15.183° сх. д. / 53.900; 15.183
Країна Польща Польща
Регіон Західнопоморське воєводство
Столиця для Ґрифицький повіт Редагувати інформацію у Вікіданих (повіт Польщі)
Магдебурзьке право 1262
Площа 12,4 км²
Населення ▼ 15 728 (2023)
· густота 1322 (2008[1]) осіб/км²
Висота НРМ 17-45  м
Міста-побратими Гюстров, Ґрифув-Шльонський, Мельдорф Редагувати інформацію у Вікіданих
Телефонний код (48) 91
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2 Редагувати інформацію у Вікіданих
Номери автомобілів ZGY
GeoNames 3098201
OSM ↑2818132 ·R (Ґміна Ґрифіце)
SIMC 0979053
Поштові індекси 72-300
Міська влада
Мер міста Анджей Щиґєл
Вебсайт urzad.gryfice.eu
Мапа
Мапа
CMNS: Грифиці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Грифиці (пол. Gryfice, нім. Greifenberg in Pommern) — місто в північно-західній Польщі, у Західнопоморському воєводстві, центр Грифицького повіту і сільсько-міської гміни Грифиці. Розташоване на Щецинському узбережжі, на річці Рега за 22 км від Балтійського моря. За станом на 31 березня 2014 року, місто мало 16 872 жителів[2]. За даними на 1 січня 2009 місто за кількістю населення знаходилось на 13 місці у воєводстві і на 274 місці в країні.

Грифиці — місцевий центр промисловості і послуг, а також комунікаційний вузол, у котрому збігаються три воєводські дороги і залізнична лінія. Місто є центром адміністративних функцій — у ньому знаходиться староство, районний суд, районна прокуратура, повітове управління поліції і Державної пожежної служби.

Географія

[ред. | ред. код]

Грифіце знаходяться у північній частині Західнопоморського воєводства, у середній частині Грифіцького повіту, дещо на схід від центру гміни Грифіце.

Розміщене на Грифіцькій рівнині — одному із мезорегіонів Щецинського узбережжя, над річкою Рега на віддалі у 22 кілометри від балтійського моря[3].

Історично Грифіце знаходяться у північній частині Західної Померанії, від 1724 року у Грифіцькому повіті. Від 1814 до 1945 року в провінції Померанія, до 1938 року в Щецинській реєнції, потім протягом 7 років у Кошалінській реєнції. У 1946—1998 роках у Щецинському воєводстві.

Площа міста становить 12,4 км². Згідно з даними на 1 січня 2009 року протяжність міської забудови в напрямку півдня становить близько 2,6 км, а в протилежному (równoleżnikowym) — близько 2,7 км.

Природне середовище

[ред. | ред. код]

Територія Гміни Грифіце знаходиться у північній частині поморського валу, у межах структурної одиниці блоку Грифіц. Ця одиниця характеризується відносно високим заляганням осадів Раннього Юрського періоду, котрі утворюють т. зв. антикліналь Грифіц.

Вид центру міста

Центр міста розташований на висоті 17—19 м над рівнем моря, східна і південна частина міста на рівні 25—45 м над рівнем моря. Найнижчою територією є дно долини Реги — 10—14 м над рівнем моря. Характеризуючою точкою є Гора страт — 32 м над рівнем моря[4].

Площа лісів і лісових ґрунтів у межах міста становила у 2008 році 66 га, у відсотковому значенні це 5,32 %. Угіддя на території міста — 570 га, або 45,97 %.

Клімат міста має риси наближені до морського. Характеризується малою річною амплітудою, сезонною і денною температурою повітря, великою вологістю і вітряністю, коротким періодом зими, прохолодним літом, лагідною зимою, великою вологістю повітря і значною кількістю опадів.

Через місто тече одна з найбільших річок Померанії — Рега. Це друга за повноводністю річка колишнього Щецінського воєводства. На Резі влаштовано каякові доріжки[5]. В Грифіцах від Реги відходять 3 меліораційні канали. Перший з них — правобережний канал Старково (Starkowo) довжиною 5,5 км[5] поєднаний з річкою на вулиці Спацеровій. Другий лівобережний канал Броднікі (Brodniki) довжиною 3,6 км[5] проходить повз вулицю Мурарську, а третій, також лівобережний канал «Грифіце А» (Gryfice A) довжиною 4,38 км[5] біля порохової вежі при вулиці Набережній.

Структура використання земель (2008)
Призначення Площа %
Рілля 570 га 45,97%
Під житловою забудовою 166 га 13,39%
Інші забудовані терени 99 га 7,98%
Дороги 93 га 7,50%
Землі промислового призначення 71 га 5,73%
Ліси і лісові ґрунти 66 га 5,32%
Урбанізовані незаселені території 34 га 2,74%
Земля, що не використовується 34 га 2,74%
Землі рекреаційно-відпочинкового значення 30 га 2,42%
Залізниці 23 га 1,85%
Вода 20 га 1,61%
Рілля, що не використовується 19 га 1,53%
Різне 15 га 1,21%
Площа міста (Σ) 1240 га 100%

Пасовища що відносяться до міста класифікують як ґрунти класу III–V, натомість ґрунти орні IIIa, IIIb, IVa, IV b а також VI[6].

Річка Рега, вигляд з грифіцького моста

Місто розташоване у вузькій долині річки Реги, котра утворює екологічний коридор понадрегіонального значення. Це шлях міграції кількох цінних видів риб на нерест, а також міграції багатьох інших видів фауни. У 2003 році Природо-краєзнавче товариство рекомендувало укріпити береги річки в парку Грифіц, щоб запобігти їх руйнуванню[7].

На Резі утворено цілорічно охороняєму ділянку, де заборонений вилов риби та інша шкідлива для риби діяльність. Ділянка простягається від греблі до залізобетонного моста[8][9].

Детальніше: Гміна Грифіце розділ Природні умови

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія Грифіц
Порохова вежа

Дослідження проведені німецькими і польськими археологами показали, що терени Грифіц були заселені в добу раннього неоліту (нової кам'яної доби)[10]. У II ст. н. е. землі Померанії від Щецинської затоки на схід до річки Вєпши були заселені Сідінами[11].

У ранньому середньовіччі грифіцькі землі були заселені племенами західних поморян[12]. Відчутним був вплив (згідно з новими дослідженнями) волинян, пижичан і Бережан[13]. Сучасні археологічні дослідження не підтверджують спадкоємності поселень Бронзової доби (Гальштатської культури) із Лужицькою культурою[14], чи пізнішою Ясторфською культурою[15].

В часи Мешка I і Болеслава I Хороброго ці землі на короткий час були приєднані до польської держави. В 1121 (або в 1119[16]) на грифіцькій землі мала місце битва під Нєкладзєм, у котрій Болеслав III Кривоустий побив війська Західної Померанії під проводом князів Вартислава I і Святополка[17].

В середині XIII століття Померанією правили князі з династії Грифітів. В 1262 році Вартислав III підписав локаційний документ, що базувався на любецькому праві, у котрому поселення в околицях нижньої течії річки Реги отримало статус міста. По смерті Вартислава III, власником його земель став Барнім I, котрий надав місту його першу назву «Ґрифя Ґура — місто над Регою» (пол. Gryfia Góra — miasto nad Regą, лат. Civitat Griphemberch super Regam).

Під кінець XIII століття розпочато будівництво тринавного цегляного костелу Матері Божої, а в 1300 році — оборонних мурів[18]. Будується також міська ратуша. В одному з документів 1386 року було згадано про латинську школу в Грифіцах, котру названо найстарішою латинською школою у Померанії[19].

Панорама Грифіц із Великої мапи Поморського Князівства Е. Любінуса 1618 року
Брама «Кам'яна» 1910 рік

Розвивалась морська торгівля і судноплавство на ріці Резі. В XIV столітті Грифіце стали непрямим[20] членом Ганзейського союзу. У 1394—1401 роках місто брало участь у боротьбі проти піратів т. зв. «Віталійських братів»[21] У XV і XVI століттях кілька разів доходило до конфліктів з містом Тшебятув, що північніше Грифіц (з монастирем норбертанів в Біалобоках (нині район Тшебятова)). Суперечки точились довкола вилову риби і торгівлі[22]. У 1464 році Оттон III дозволив Грифіцам карбувати власну монету — привілей, котрим місто так ніколи і не скористалось[22].

По реформації, у 1534 році фарний костел став власністю Лютеранської церкви. В 1580 році тут відкрито школу для дівчат[23][24]. Проходження бруншвіцьких військ в 60-х роках XVI ст. через Грифіце (Семилітня північна війна) спричинилось до багатьох нищень і втрат в економіці міста, а далі — до економічного спаду, що тривав аж до другої половини XVII століття. У 1595 і 1620 роках мали місце повстання, підняті незадоволеними ремісниками. Від 1603 тут діє Куркове братство[22].

В 1618 році розпочалась Тридцятирічна війна, котра перервала розвиток міста. Цісарські війська далі знищували навколишні села і міста, аж до часу появи в серпні 1630 військ шведських. В 1637 році помирає останній з Грифітів — Богуслав XIV. Постановою Вестфальського миру місто у 1648 році було включене до Бранденбург-Пруссії.

У 1657 році в околицях Грифіц в погоні за шведськими військами опинились кінні загони Стефана Чарнецького[22][25]. Великих втрат завдали місту пожежі та епідемії. Найбільша пожежа мала місце у 1658 році. Вона знищила усю південно-західну частину міста. Чергова пожежа в 1668 році знову знищила більшу частину міста. Згадкою про ті часи стала щорічна урочистість — «Свято вогню», що відбувалась в Грифіцах до XVIII ст.[22]

У XVIII столітті настало економічне пожвавлення. В другій половині XVIII століття під час Семирічної війни місто тричі займали війська цариці Єлизавети Петрівни.

На початку XIX століття кількість мешканців зросла до близько 3 тисяч. Це призвело до розбудови міста. Від 1816 внаслідок адміністративної реформи, воно стало повітовим центром в провінції Померанія. На межі XIX XX століть економічний розвиток продовжувався, на теренах міста збудовано ряд фабрик: цукрову, керамічну, крохмальну, фабрику мармеладу[26]. Грифіце отримали залізничне сполучення в 1882 році завдяки будівництву лінії Домбє—Колобжег.

Грифіце пережили Другу світову війну без руйнацій. Червона армія зайняла місто в березні 1945 року. Внаслідок цілеспрямованих підпалів влаштованих радянськими солдатами після зайняття міста, знищено 318 об'єктів, що становило 40% забудови міста[27].

1945 року місто включено до складу Польщі. Мешканців було виселено до Німеччини. На початку 50-х років XX ст. мали місце т. зв «грифіцькі випадки» — факти примусу, застосування сили і зловживань владою при експропріації збіжжя у землеробів, об'явлених «кулаками». Метою цих зловживань було дотримання необхідних квот експропріації збіжжя і підготовка до колективізації у сільському господарстві. У цих акціях взяли участь місцеві органи влади, правоохоронні органи і Союз польської молоді. Акції закінчились судовим процесом 25 травня 1951 року в Грифіцах[28].

Від 1970 року Грифіце були командним центром 26 бригади артилерії Державної протиповітряної оборони. В тому ж році здано в експлуатацію нинішню будівлю ратуші. У 1982 закінчено будівництво лікарні.

В 1945—1988 роках місто належало до Щецинського воєводтва. 1 січня 1999 Грифіце знову стали повітовим центром. Під кінець 2001 року розформовано грифіцьку військову частину.

Етнографія

[ред. | ред. код]

На базі автохтонної культури давніх поморських племен (т. зв. Венедів), на грифіцьких землях нашаровувались впливи інших регіональних культур із різних періодів історії від XII по XIX століття, принесені черговими хвилями переселення[29].

Цей процес призвів до втрати тих культурних відмінностей, котрі можна було спостерігати у ранньому середньовіччі. Прикладом можуть бути волиняни, бережани чи пижичани, котрі зустрічались в XIX ст. чи після Другої світової війни в самих Грифіцах і є наслідком міграцій. Прикладом також є германізація і поява польських робітників у XIX ст. чи масових репатріацій після 1945 року.[30]

На асиміляційні процеси в культурі народу регіону вплинули два чинники: зростання кількості німецького населення і регулююча діяльність місцевих влад, котрі репрезентували німецьку, а після 1945 — радянську і польську культурну специфіку[31].

Демографія

[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[32][33]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 8181 1527 5886 768
Жінки 8901 1502 5401 1998
Разом 17082 3029 11287 2766

Топонімія

[ред. | ред. код]
Гриф з гербом на грифіцькому мості

Нове місто над Регою[34] (лат. Nova civitas supra Regam) було засноване на любецькому праві в 1262 році. Лише по смерті Вартислава III його кузин Барнім I надав місту назву Грифя гура — місто над Регою (лат. Civitat Griphemberch super Regam)[35] Німецька назва міста Greifenberg in Pommern виводиться від латинського слова griphus і пізнішого німецького слова Grief(f), Greif(f) (укр. гриф). Друга частина -berg трапляється в багатьох німецьких назвах міст і буквально означає гора. Отже цю назву можна перекласти як Гора грифа, або Гора Грифітів, що говорить про назву династії поморських князів-засновників і від котрих місто отримало зображення грифа на гербі.

Подібну німецьку назву — Greiffenberg мало місто Грифув-Шльонський. Назву Грайфенберг носить німецька комуна в південній Баварії, місто у федеральній землі Бранденбург і хребет у Східних Альпах.

Від червня 1945 до червня 1946 польська влада вживала назву Заґуже пол. Zagórze[36]. До сьогодні вулиця в Тшебятові, що виходить з міста в напрямку Грифіц, носить назву Заґурська. Нинішня назва Грифіце формально закріплена 19 травня 1946[37]. Впроваджено в червні 1946[36]. Подібну назву у Західнопоморському воєводстві має також інше повітове місто Грифіно (пол. Greifenhagen), на гербі котрого також знаходиться гриф.

Символи міста

[ред. | ред. код]
Кам'яна брама з котрої звучить хейнал міста
Прапор Грифіц

Міський прапор прийнятий ухвалою 2004 року. Складається із герба міста, зображеного на червоно-золотому тлі. Нині вивішується з нагоди імпрез, зустрічей партнерських міст, а також на сесіях міської ради.

Герб Грифіц

Гербом міста є Поморський гриф, червоного кольору на білому полі щита з заокруленим низом, що тримає в кігтях золоту лілію. Контур щита обведений тонкою чорною лінією.

Хейнал Грифіц

Від 28 грудня 2007 року хейнал (сигнал точного часу) відтворюється з Кам'яної брами тричі на добу. Ранковий і вечірній хейнал походить від середньовічної традиції, коли він був сигналом про відкриття і закриття брам міста. Хейнал опівдні синхронний із Мар'яцьким хейналом у Кракові. Початково мелодію грали з нагоди державних свят і важливих подій. Створена на основі пісні «Гарна є наша земля» (пол. Piękna nasza jest ziemia)[38], з нагоди 700-ліття Грифіц. Автор мелодії — композитор Мечислав Ґурний з Грифіц. Перший раз було заграно на трубі Вальдемаром Томіцьким[39], у 1962 році під час святкування надання Грифіцам міського права. Міська рада прийняла хейнал до статуту Гміни Грифіце в 2000 році[40]. Хейнал однак був відкинутий Міністерством внутрішніх справ, внаслідок чого в 2004 році в статут гміни внесено зміни[41]

Хейнал Грифіц
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
Хейнал Грифіц, автор Мечислав Ґурни

Архітектура і урбаністика

[ред. | ред. код]

Урбаністична структура міста

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аерофотографія Грифіц
План міста

На сучасній мапі виразно видно акценти забудови старого міста, оточені сучасною забудовою з півдня, заходу і півночі. Старе місто займає близько 650 м із регулярною сіткою поздовжніх вулиць: Війська польського, Незалежності; і поперечні: Підгірна, Костельна, Стрілецька, Млинська, Шевська, Братська і Надрічна. Територія старого міста обмежена вулицями Валовою, Мурарською, Малою Млинською, Кляшторною і Лісною. В центрі мережі старих вулиць знаходиться прямокутний ринок, розділений вузьким пасмом забудови. Урбаністичний уклад характерний для т. зв. «рядового типу» портових міст Померанії. Планування вулиць, що виникло після локації міста у 1262 році проіснував до середини XIX ст. Лише на початку XX ст. з'явилась регулярна забудова, котра оточила старе місто з усіх сторін. Давні дороги, що відходили від міста в усі боки, з часом перетворились на вулиці[42]. Нерегулярний уклад міста можна спостерігати лише на окраїнах у вигляді сучасної малоповерхової приватної забудови.

В Грифіцах 114 вулиць і 1 площа (Площа Перемоги)[43], місто має 2 великих житлових масиви: «Сонячний» і «XXX-ліття ПНР» (пол. «Słoneczne» i «XXX-lecia PRL»). В межах міста знаходиться воєводський шпиталь, що у лісовому масиві, розташований окремо від щільної міської забудови.

Площа Перемоги в Грифіцах (вид з даху міської ради)

Архітектура

[ред. | ред. код]
Вулиця С. Рута
Неоготичний костел (нині православна церква)

Територію Старого міста середини XIII ст. віднесено до реєстру пам'яток архітектури[44]. Грифіце — єдине місто на руслі Реги, у котрому збереглись дві міські брами (з трьох). Раніше місто було оточене муром із 6 вежами, а також 3 окремими вежами, що утворювали єдиний комплекс фортифікацій. Окрім Порохової вежі існувала також Млинська і Мостова (звана також «Кривою»)[45]. Внаслідок підпалів 1945 року більша частина старовинної забудови згоріла, через що нині найстарша частина міста має вже сучасний вигляд.

Міські брами мають змішаний готично-ренесансний характер, що є наслідком руйнацій і перебудов. У місті збереглись невеликі залишки міських мурів XIII/XIV, а також XVII століть. Одним з елементів системи оборони міста є Порохова вежа, збудована із цегли зовні нетинькованої з готичною перев'язкою. Використовувалась для стрільби.

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Gryfice
  1. ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. ↑ Населення за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Główny Urząd Statystyczny. Baza Demografia. Stan i struktura ludności, dane na dzień 31.03.2014 [2] [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Wielka Encyklopedia PWN / pod red. J. Wojnowskiego. — Warszawa: Powiatowy Ośrodek Dokumentacji Geodezyjnej w Gryficach, 2002. — t. 8. — 518 s. — ISBN 8301136731. (пол.)
  4. ↑ W. Andrzejewski Park miejski w Gryficach — zagospodarowanie terenu, szata roślinna i mała architektura. — Gryfice: Powiatowy Ośrodek Dokumentacji Geodezyjnej w Gryficach, 1970. (пол.)
  5. ↑ а б в г 2.1.1. Rzeki. W: Beata Pszczoła-Bryńska: Program Ochrony Środowiska Gminy Gryfice. Gryfice: BIP Urzędu Miejskiego w Gryficach, 2005-05-11, s. 53. 
  6. ↑ Інформація станом на січень 2008 надана керівником Відділу сільського господарства, нерухомості і охорони навколишнього середовища Ришардом Хмєльовичем до Головного управління геодезії і картографії.
  7. ↑ 2.1.10 Proponowane formy ochrony przyrody. W: RBGP: Studium uwarunkowań i kierunków zagospodarowania przestrzennego gminy Gryfice. Szczecin: BIP Urzędu Miejskiego w Gryficach, 2003-07-04, s. 27. 
  8. ↑ Zarządzenie nr 3/91 Wojewody Szczecińskiego z dnia 5 sierpnia 1991 r. ws. ustanowienia obrębu ochronnego na rzece Redze w miejscowości Gryfice (Dz. Urz. Woj. Szczecińskiego Nr 11, poz. 165)
  9. ↑ Wykaz «Wody Krainy Pstrąga i Lipienia w Okręgu Szczecińskim» (пол.). Towarzystwo Miłośników Rzeki Regi. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 26 січня 2010.
  10. ↑ Wehrmann M. Geschichte von Land und Stadt Greifenberg (Kreis Greifenberg). — Greifenberg/Pommern, 1927. — С. 4.; S. Rzeszowski: Z dziejów Gryfic [w]: T. Białecki (pod red.), Ziemia Gryficka 1969. S. 61. 
  11. ↑ J. Strzelczyk Odkrywanie Europy. — Wydawnictwo Poznańskie, 2000. — S. 303, 307—309. — 337 s. (пол.)
  12. ↑ G. Labuda: Charakterystyka językowa Pomorza słowiańskiego; zagadnienia jedności językowej Pomorza z Słowiańszczyzną połabską i Polską [w]: G. Labuda (pod red.), Historia Pomorza. T. I. Cz. 1. 1969, ss. 327, 330. 
  13. ↑ Mościcki Jerzy. Polska Popielidów. — Słubice, 2001.
  14. ↑ M. Dworaczyk: Od epoki kamienia do okresu rzymskiego [w]: XIV Sesja pomorzoznawcza. Cz. 1. Gdańsk: Muzeum Archeologiczne w Gdańsku, 2005, ss. 175-182. ISBN 83-85824-27-8/I. 
  15. ↑ Мова про поховання князів Любешевської групи, що сягають IV ст. до н. е. Wołągiewicz Ryszard. Lubieszewo, Materiały do studiów nad kulturą społeczności Pomorza Zachodniego w okresie od IV w p. n. e. do I w n. e. — Szczecin, 1994. — С. 9.
  16. ↑ Józef Spors. Studia nad wczesnośredniowiecznymi dziejami Pomorza Zachodniego XII-połowa XIII w. — Słupsk, 1988. — С. 119.
  17. ↑ Rymar Edward. Rodowód książąt pomorskich. — Szczecin, 2005. — С. 94, 95, 98.
  18. ↑ Opis miasta Gryfice (пол.). ePolska. Архів оригіналу за 11 грудня 2008. Процитовано 9-01-2008. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unknown-host (довідка)
  19. ↑ Rzeszowski Stanisław. Ważniejsze momenty dziejów Gryfic // Szczecin, miesięcznik Pomorza Zachodniego. — Szczecin, 1962. — Вип. № 3. Перша згадка про першу школу в Західній Померанії походить з 1089 року. В Тшебятові, 19 км від Грифіц латинська школа заснована 1328 року. S. Wesołowska: Szkic do dziejów szkolnictwa w Trzebiatowie od XIV wieku do czasów współczesnych [w]: W. Łysiak (pod red.), Trzebiatów – historia i kultura II. Poznań: 2001, s. 79. ISBN 83-87437-08-5. 
  20. ↑ Mitkowski Józef. Pomorze Zachodnie w stosunku do Polski. — Poznań, 1946.
  21. ↑ Gustaw Kratz. Die Städte des Provinz Pommern. — Berlin, 1865.
  22. ↑ а б в г д Riemann Hermann. Geschichte der Stadt Greifenberg im Pommern. — Greifenberg im Pommern (Gryfice), 1862.
  23. ↑ Piskorski Czesław. Pomorze Zachodnie: mały przewodnik. — Warszawa : Sport i Turystyka, 1980. — ISBN 83-217-2292-X.
  24. ↑ Województwo szczecińskie. W: Mateusz Siuchniński: Miasta polskie w tysiącleciu. T. 2. Cz. Gryfice. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1967, ss. 420, 421. 
  25. ↑ Однак згадку Г. Рімана про перебування загонів Чарнецького під Грифіцами спростовує Е. Римар. E. Rymar «Pierwsza wyprawa Stefana Czarnieckiego na Pomorze Zachodnie (1657 r.)», «Mówią Wieki», Nr 5/1986, str. 10-15
  26. ↑ Opis miasta Gryfice (пол.). Informator turystyczny. Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 9 січня 2008.
  27. ↑ Ulrich Albert. Chronik des Kreises Greifenberg in Hinterpommern. — Dötlingen, 1990. — 459 с.
  28. ↑ Ziemia Gryficka 1945—1985 / pod red. Kazimierza Kozłowskiego. — Dötlingen, 1990. — С. 50, 56, 58.
  29. ↑ В німецьких джерелах і літературі автори не звертали уваги на формування етнічних відносин. Ziemia Gryficka 1969. W: Stanisław Rzeszowski: Z dziejów Gryfic. Tadeusz Białecki (red.). T. 1. Gryfice: Gryfickie Towarzystwo Kultury w Gryficach, 1971, s. 58.  [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (допомога)
  30. ↑ Slaski Kazimierz. Przemiany etniczne na Pomorzu Zachodnim. — Poznań, 1954. — Т. 1.
  31. ↑ Ludowa kultura Pomorza Zachodniego. Folklor (пол.). Folklor (czyli dla każdego coś). Архів оригіналу за 27 травня 2008. Процитовано 12 вересня 2008.
  32. ↑ GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  33. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  34. ↑ Ziemia Gryficka. W: Stanisław Rzeszowski: Z dziejów Gryfic. Tadeusz Białecki (red.). T. 1 (1969). Szczecin: 1971. 
  35. ↑ Rospond Stanisław. Słownik etymologiczny miast i gmin PRL. — Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1984. — ISBN 83-04-01090-9.
  36. ↑ а б Informacje o zespole archiwalnym Starostwo Powiatowe Gryfickie, (SEZAM) (пол.). Archiwum Państwowe w Szczecinie Oddział w Płotach. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 25 листопада 2007.
  37. ↑ Internetowy System Aktów Prawnych M.P. 1946 nr 44 poz. 85 [Архівовано 12 серпня 2012 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Автор тексту Андрій Стшигоцький, музика Мечислава Ґурного.
  39. ↑ Член музичного колективу «Пшепюречка», листоноша.
  40. ↑ Ухвала № XVIII/198/2000 від 11 липня 2000 р. (ноти хейнала знаходяться в додатку № 4 до статуту).
  41. ↑ Ухвала № XXII/180/2004 від 7 грудня 2004 р. у справі встановлення герба і прапора Гміни Грифіце.
  42. ↑ Władysław Niemierowski. Zabytkowa zabudowa Gryfic // Szczecin, czasopismo regionu zachodniopomorskiego. — Szczecin, 1962. — Nr zeszyt nr 9/10. — S. 41-54.
  43. ↑ Gryfice (miasto), ulice. Krajowy Rejestr Urzędowego Podziału Terytorialnego Kraju (пол.). Główny Urząd Statystyczny. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 12 лютого 2010.
  44. ↑ Zachodniopomorski Rejestr Zabytków KOBiDZ, nr rej. A-1286 z 11.05.1995
  45. ↑ Ziemia Gryficka, 1969 / pod red. Białeckiego Tadeusza. — Szczecin : Gryfickie Towarzystwo Kultury w Gryficach, 1971.


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грифиці&oldid=44893638