Гриценко Анатолій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Степанович Гриценко
Анатолій Степанович Гриценко

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007
Президент  Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр  Юлія Тимошенко
Юрій Єхануров
Віктор Янукович
ПопередникОлександр Кузьмук
НаступникЮрій Єхануров

Час на посаді:
26 грудня 2007[1] — 12 грудня 2012
ПопередникАнатолій Кінах
НаступникВолодимир Литвин

Народився25 жовтня 1957(1957-10-25) (61 рік)
с. Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область, УРСР
Політична партіяГромадянська позиція
ДружинаМостова Юлія Володимирівна
Нагороди
Іменна вогнепальна зброя
grytsenko.com.ua

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
6-го скликання
безпартійний (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Анато́лій Степа́нович Грице́нко (25 жовтня 1957, село Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область, Українська РСР) — український політик і військовий діяч, міністр оборони України (20052007), народний депутат України VI і VII скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (VI скликання), голова «Громадянської позиції». Полковник запасу. Кандидат технічних наук (1984). Автор понад 100 наукових робіт.

Біографія[ред. | ред. код]

1974 року закінчив Київське суворовське військове училище з золотою медаллю.[2]

1979 — закінчив із золотою медаллю Київське вище військове авіаційне інженерне училище.[3]

Проходив службу в стройових частинах (начальник групи обслуговування військової частини у місті Охтирка), 8 років працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах в Міноборони України.

19941997 — начальник Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

1993 — закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.

1994 — закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США[4]

1995 — закінчив курси підвищення кваліфікації при Академії Збройних Сил України.

19971999 — очолював аналітичну службу апарату РНБО.

З грудня 1999 р. — президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року — позаштатний консультант Комітету питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року — член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.

У червні 2004 р. призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.

4 лютого 2005 — 18 грудня 2007 — міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Підтримка Гриценка на виборах Президента України 2014.

4 грудня 2007 року створено Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, головою якого став Анатолій Гриценко.

11 грудня 2008 року Анатолій Гриценко очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».

14 січня 2014 року Анатолій Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина», «у зв'язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються»[5].

У 2010 та 2014 роках балотувався на посаду Президента України.

10 березня 2015 року повідомив, що працюватиме доцентом кафедри політології у Києво-Могилянській академії з зарплатою 1000 гривень на місяць[6][7].

Погляди[ред. | ред. код]

Виступає за вступ України до ЄС. Відомий окремими різкими радикальними висловлюваннями.[8][9]

Неодноразово виступав за відкликання заявки членства в НАТО [10][11].

Підтримує президентську форму правління з одночасним підсиленням персональної відповідальності Президента, обмеженням його недоторканності та дієвим механізмом відсторонення від влади в порядку імпічменту.[12][13][14]

Виступає за легалізацію вогнепальної зброї.[15]

Дав докладний аналіз вибухам на складі боєприпасів у Калинівці 26 вересня 2017 року.[16][17][18][19]

Діяльність на посаді міністра оборони[ред. | ред. код]

Головним завданням А. Гриценка на посаді очільника Міністерства Оборони України було впровадження в дію Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006—2011 роки.

Державна Програма розвитку ЗСУ на 2006-11 роки та її виконання.[ред. | ред. код]

Фінансування військового бюджету[ред. | ред. код]

Бюджетні видатки на фінансування Міністерства Оборони формувалися за залишковим принципом й до 2006—2007 років ніколи не були бюджетами розвитку, а виключно підтримки. Для оптимізації витрат, в першу чергу зменшення частки «на утримання» з більш як 80 % до менш як 50 %, поступово скорочувалася кількість військових сил. Окремо слід зазначити, що станом на 2005 рік склався критичний дисбаланс співвідношення чисельності безпосередньо бойових частин з одного боку та частин забезпечення з іншого — 40 % : 60 %, що було наслідком певних прорахунків у темпах зменшення запасів озброєнь та утилізації застарілих як технічно так й за терміном придатності ракет, інших боєприпасів, певних зразків військової техніки. Найбільш критичний дисбаланс був у Сухопутних військах — на кожну бойову частину приходилося 2-3 частини забезпечення. Отже, реалізація надлишкового майна на цьому етапі мала декілька важливих наслідків — зменшення витрат на частини забезпечення, збільшення військового бюджету.[20]

У 2006 році було створено два окремих органи, які займалися обліком, утриманням, реалізацією (чи утилізацією відповідно) надлишкового майна:

  • у структурі МО — «Центр обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил»;
  • у структурі уряду — Державний департамент надлишкового майна та земель.[21]

У бюджетному фінансуванні на 2006 та 2007 було закладено статтю надходжень від реалізації надлишкового майна МО, яка у 2006 році з запланованих 9 млрд гривень становила 2 млрд. (тобто більше 20 %).[20]

Рік Потреба
(бюджетний запит)
Затверджено Частка потреби
%
Обсяг
(фактично)
2005 7,0 млрд. 5,8 млрд. 83,0 5,9 млрд.
2006 9,1 млрд. 7,7 млрд. 85,4 7,8 млрд.
2007 10,3 млрд. 9,1305 млрд. 88,6 8,0711 млрд.

Соціальний захист військовослужбовців[ред. | ред. код]

Одним з найбільших досягнень А. Гриценка було те, що за перший, неповний рік на посаді Міністра оборони, в 2005 році військовослужбовцям було передано 6537 квартир.[22] Цей показник й досі залишається своєрідним рекордом: за 2011—2017 роки, згідно зі звітом Рахункової палати, військовослужбовцями за державні кошти отримано тільки 4518 квартир.[23]

У 2006 р. військовослужбовцям було передано 4545 квартир.[21]

У 2007 році кошти загального фонду будівництва (придбання) житла для військовослужбовців було перенаправлено до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (на той час міністр — В. Рибак), відповідно програму забезпечення житлом було провалено, з запланованих 3109 квартир передано лише 1560.[24]

Після аналізу ситуації, Міністерством Оборони були висловлені наступні висновки:

« Загалом, досвід виконання програм будівництва (придбання) житла для військовослужбовців протягом 2005—2007 рр. показав, що:
  • не виправдовує себе запроваджена у 2007 р. практика зосередження коштів загального фонду Державного бюджету, передбачених на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України;
  • Міністерство оборони не може нести відповідальність за наповнення спеціального фонду, який формується, зокрема, за рахунок реалізації надлишкового військового майна, оскільки ця діяльність здійснюється через створений у 2006 р. у структурі Міністерства оборони, але підпорядкований Кабінету Міністрів Державний департамент надлишкового майна та земель;
  • виконання житлових програм Міністерства оборони ускладнюється недосконалістю та неузгодженістю нормативно-правових актів, що регулюють процеси будівництва та/або придбання житла, а також тривалістю, ускладненістю та надто високою вартістю тендерних процедур. З іншого боку, чинні нормативні акти не дозволяють Міністерству оборони використовувати такі джерела фінансування, як пільгове та іпотечне кредитування, житлові сертифікати, цінні папери тощо.[24]
»

Військова підготовка[ред. | ред. код]

Результати[ред. | ред. код]

Про причини свого звільнення з посади 18 грудня 2007 року А. Гриценко сказав наступне:

« Напевно, на тому етапі Президентові знадобився не міністр оборони, а міністр надлишкового військового майна, що направляє в потрібне русло фінансові й матеріальні потоки військового відомства. Таку людину й призначили…[25] »

Але вже наприкінці 2008 р. наступник А. Гриценка Ю. Єхануров повідомив, що фінансування програми провалено, що вона потребує певних коригувань, й що замість виконання програми планується проведення дебатів.[26]

Звинувачення щодо діяльності на посаді міністра оборони[ред. | ред. код]

У травні 2014 року Генеральна прокуратура України заявила, що дії Анатолія Гриценка (як одного із колишніх міністрів оборони) привели Збройні Сили України в стан неналежної боєготовності[27]. В одночас, в жодному кримінальному провадженні Гриценку А. С. про підозру не повідомлялось[28][29].

До звинувачень на адресу А. Гриценко долучились інші ресурси та персон — 1+1[30][31][32], Аргумент, Матіос, Іван Вінник тощо. Сам А. Гриценко неодноразово спростовував ці та інші звинувачення (як приклад — Праймтайм від 02.05.2018, Канал 112). Також відомо, що Міністерство оборони взагалі не має повноважень на продаж озброєння та військової техніки, проте здійснює відчуження військового майна Збройних Сил України. [33].

Усі ці звинувачення наповнюють ефір перед кожними виборами[джерело?], починаючи з 2010 р., й по факту виборів, нічим не закінчившись, припиняються. Єдина їхня мета — дискредитація саме цього політика виключно на часи виборчих перегонів. У травні 2018 року ці звинувачення залунали знов після оприлюднення низки соціальних опитувань,[34][35][36] які показали, що рейтинг діючого президента менше рейтингу А. Гриценка і у разі виходу в другий тур Порошенко програє Гриценкові[37].

20 травня 2018 року колишній заступник голови СБУ Віктор Трепак заявив про сплановану на Банковій спецоперацію з дискредитації Гриценка, а саме:

« Наразі ж основна увага Банкової прикута до … лідера партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Владу неабияк стурбували останні результати соціологічних досліджень, які стабільно фіксують досить високий особистий рейтинг цього політика, а головне — зростання його електоральних симпатій. Провладні політтехнологи добре розуміють, що якщо так буде продовжуватись, то А. Гриценко цілком може вийти на перші позиції президентських перегонів.
Відтак прийнято рішення — нанести якомога сильний удар по лідеру «Громадянської позиції». За наявною інформацією, уже сплановано відповідну спецоперацію. В основу дискредитації А. Гриценка буде покладено кримінальне провадження стосовно нього з повідомленням підозри у вчиненні корисливих посадових зловживань на посаді Міністра оборони (2005—2007 рр.). Підготовча робота вже проведена…
За планом першим має включитися профільний комітет ВР, який опікується питаннями оборони і безпеки, — на нього покладається функція ініціювання відповідних перевірок «за зверненнями» з використанням депутатських та парламентських можливостей. Використовуючи у такий спосіб парламентський комітет, Банкова таким чином намагатиметься приховати свою ключову роль у цій операції. А далі за роботу візьмуться контрольовані правоохоронні органи. Уся ця діяльність супроводжуватиметься широким інформаційним висвітленням з потрібними акцентами, які розставлятимуть відомі провладні спікери (наразі вони визначені).
Реалізація цієї спецоперації з дискредитації А. Гриценка розпочнеться найближчим часом.
[38]
»

Гриценко підтвердив цю інформацію та назвав основних виконавців: Пашинський, Вінник, Береза.[39]

7 червня 2018 Рада створила ТСК щодо розкрадання в армії та підриву обороноздатності у 2004—2017 роках. Головою комісії обрано депутата Івана Вінника (фракція БПП)[40][41]

18 червня 2018 журналіст Народної Армії Олександр Холява, голова маловідомої громадської організації «Захист і допомога» Андрій Пелюховський а також скандальний єкс-свободівець[42][43] та співголова ГО «Права Справа» Дмитро Снєгирьов на спільній прес-конференції звинуватили Анатолія Гриценка в розпродажі власності міноборони та подали відповідну заяву до Генеральної прокуратури України на Луценка Ю. В.[44]

« В країні наповну розгортається кампанія переобрання Петра Порошенка на новий президентський термін. На нас чекає дискредитація всього й усіх, а у реформах на цілий рік буде оголошено перерву
Тільки вистрілив рейтинг Анатолія Гриценка, як його почали гасити історіями про його нібито зловживання під час роботи міністром. Минулого тижня Рада вперше за багато місяців створила тимчасову слідчу комісію. Вирішили навіть не ховатися, давши їй мандат вивчати діяльність з 2004 року — якраз до дати, коли Гриценко очолив Міноборони. Реалізовує сценарій Сергій Пашинський та його вірний помічник Іван Вінник — люди з найближчого оточення Олександра Турчинова, негласного голови передвиборчого штабу Порошенко.
[45]
»

В заяві зокрема спливає ім'я директора «Укроборонбуду» Мельника В. Л.[44]

Справа Мельника[ред. | ред. код]

У 2008 році правоохоронні органи висунули звинувачення на адресу ДП Міністерства оборони України Центральне спеціалізоване будівельне управління «Укроборонбуд» у розпродажі 16,5 га київської землі.[46] У цій справі фігурує довіреність міністра оборони Анатолія Гриценка від 09.03.2006, на підставі якої діяв директор «Укроборонбуду» В'ячеслав Мельник.[47] У жовтні 2010 року Мельник був засуджений за перевищення службових повноважень під час укладення договорів, чим спричинено державі тяжкі наслідки.[48]

Ця справа стала підставою для головного військового прокурора України Анатолія Матіоса виступити зі звинуваченнями на адресу А. Гриценка за два тижні до парламентських виборів 2014 року,[49] які й наразі залишаються не підтвердженими.

Сам Анатолій Гриценко ще в 2009 році спростувуав причетність до схеми[47]. А також дав покази проти Мельника та підтримав вирок суду:[13]

« Ця людина – шахрай, злочинець, я маю право так сказати, бо він уже був у тюрмі, отримав років 8. Він на підставі моєї довіреності, яка була видана для абсолютно конкретних законних правочинів, вийшов за межу і почав просто безбашенно віддавати бізнес і цілі військові містечка. [...] Я офіційно дав показання, заступник міністра Микола Нещадим, зараз голова нашого виконкому партії так само дали показання, щоби його посадили. Ми були в суді (і я, і Нещадим, і інші). Він заслужено отримав 8 років, тому що ця людина діяла всупереч закону, всупереч рішенню міністра »

— Підсумки тижня. Авторська програма Валерія Калниша «Печерські пагорби».

Переслідування та тиск[ред. | ред. код]

Ввечері 28 листопада в Одесі на лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка було вчинено напад: спочатку невідомі закидали його яйцями[50], після чого близько 30 «тітушок»[51] здійнили побиття прибічників Гриценка.[52] Анатолій Гриценко звинуватив в організації нападу СБУ[53]

У результаті нападу «тітушок» сильні травми отримали троє людей — двоє партійців «Громадянської позиції» та активіст. Зокрема, у одного з партійців розсічений лоб, у другого підозрюють струс головного мозку. У активіста — сильний забій голови. Поліція відкрила кримінальну справу за ч. 4 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство)[54].

Родина[ред. | ред. код]

Гриценко у 2007 р.

Батько — Степан Дем'янович (1927 — 16 лютого 2013). З 1944 брав участь у Другій світовій війні. Був сапером, побував у Фінляндії, Данії і Норвегії. Пізніше служив у танкових військах, всього провів у армії 6,5 років. Після цього працював гірничим рятувальником. Проживав у місті Ватутіному на Черкащині.[55]

Мати — Ганна Тихонівна (1936), пенсіонерка.

Перша дружина — Людмила Михайлівна. Друга дружина — Юлія Мостова, український журналіст, головний редактор газети «Дзеркало тижня», вдова Олександра Разумкова.

У Анатолія Гриценка є троє дітей: Олексій (1979, закінчив Київський політехнічний інститут), Світлана (1982, закінчила Київський національний економічний університет) (обоє від першого шлюбу) та Ганна (2004) (від другого шлюбу).

Виховує також Гліба Разумкова (1998) — сина Юлії Мостової від її першого шлюбу.

Володіє англійською.

Нагороди[ред. | ред. код]

Державні[ред. | ред. код]

  • Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (25 жовтня 2007) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання службового обов'язку та з нагоди 50-річчя від дня народження[56]

Недержавні[ред. | ред. код]

  • Орден «За інтелектуальну відвагу» (2008) — за привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя і твердість у відстоюванні вартостей євроатлантичної цивілізації[57]

Інша інформація про особу[ред. | ред. код]

  • В курсантські роки захоплювался стаєрським бігом, щорічно брав участь в 110-кілометровому пробігу від Києва до Балико-Щучинки[58]
  • Анатолій Гриценко в 1994 році отримав золоту медаль чемпіонату США з футболу серед військових університетів[59].
  • Автор досить жорсткого законопроекту щодо протидії хабарництву. Закон передбачав за отримання хабара в розмірі $10 тисяч і більше — позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна без права на амністію.[60][61] 21 травня 2009 року 364 народних депутати проголосували за прийняття даного законопроекту в цілому. Президент Ющенко ветував ухваленний законопроект.[62]
  • У 2012 році, разом із Лещенком, Шалайським і Шабуніним, брав участь у процесі передання до правоохоронних органів Австрії інформації щодо фактів корупції віце-прем'єра Андрія Клюєва, одного з ключових людей Януковича в уряді Миколи Азарова.[63][ангажоване джерело] За словами Віталія Шабуніна, Гриценко був єдиний серед усіх опозиційних голів парламентсьских комітетів, хто не побоявся поставити свій підпис на заяві про злочин задля її легалізації.[64][неякісне джерело]
  • На президентських виборах 2014 року Гриценко переміг на дільницях у Демократичній Республіці Конго та в Ліберії[65]. У обох цих країнах базуються українські військові контингенти у складі місій ООН[66].
  • 4 квітня 2013 року Народний депутат Олег Канівець, за якого ручався перед парламентською кампанією Анатолій Гриценко[67], вийшов із фракції «Батьківщина». Гриценко пояснив вихід з фракції О. Канівця тим, що під час виборчої кампанії і після неї була «проти нього і проти мене кампанія дискредитації його деякими депутатами з фракції „Батьківщина“»[68].
  • Під час Революції гідності виступав з пропозиціями щодо застосування протестантами «для захисту Батьківщини» мисливської вогнепальної зброї[69]. Після перемоги Євромайдану супроводжував (разом з Олегом Канівцем) бійців «Беркуту» при їх виведенні з Києва[70].
  • 10 грудня 2018 року лідер партії «Громадянський рух «Хвиля» Віктор Чумак підтримав на президентських виборах-2019 Анатолія Гриценка та очолив його передвиборчий штаб[71][72]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Посади депутата протягом скликання на офіційному сайті Верховної Ради.
  2. Список золотих медалістів суворівського училища 1972 — 76 на офіційному сайті.
  3. Від першої особи | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 2018-06-16. 
  4. Робота | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 2018-06-19. 
  5. Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина»
  6. Анатолий Гриценко трудоустроился в Киево-Могилянской академии
  7. Вкладатиму в молодь
  8. Расстрелять Порошенка за мародерство! — Гриценко // Андрей Сидоренко. Опубліковано 11 лют. 2017 р.
  9. Гриценко: Главное не дать Порошенко убежать, его место в тюрьме // Арес TV. Опубліковано 30 бер. 2017 р. Эфир 25.03.2017
  10. Гриценко закликав Ющенка відкликати заявку на ПДЧ (ru-UA). Процитовано 2018-09-27. 
  11. Гриценко: заявку на отримання ПДЧ треба відкликати. Українська правда (uk). Процитовано 2018-09-27. 
  12. Анатолій Гриценко презентував власну Конституцію Порядку. Процитовано 2018-06-16. 
  13. а б Підсумки тижня. Авторская программа Валерия Калныша. Гость Анатолий Гриценко. Эфир от 25.05.2018. Процитовано 2018-06-16. 
  14. Rbc.ua. Анатолий Гриценко: Не нужно бояться авторитарного режима. РБК-Украина (ru). Процитовано 2018-06-16. 
  15. Влада хоче вилучити вогнепальну зброю – це хибне рішення!. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-05-14. 
  16. Анатолій Гриценко на Громадському //
  17. АRES TV, 27.09.2017 // youtube
  18. Порошенко має негайно скликати РНБО // ZIK, середа, 27 вересня, 2017, 10:25
  19. Президент має негайно скликати РНБО // Українська правда, Блог Анатолія Гриценка, 27 вересня 2017, 08:43
  20. а б Біла книга 2005 р.
  21. а б Біла Книга 2006 рік
  22. Аналіз забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України: історія та сьогодення - 21 Жовтня 2011 - Тилове забезпечення військ. tyl.at.ua. Процитовано 2018-06-21. 
  23. Павло Вуєць. Квартирні аферисти в Міноборони. Вибуховий звіт Рахункової палати (uk). Процитовано 2018-06-21. 
  24. а б Біла Книга 2007.
  25. Анатолій Гриценко: Найкращий непрохідний — Kyiv Weekly, 15 липня 2009[недоступне посилання]
  26. Держпрограму розвитку Збройних сил України на 2006—2011 роки в частинi фiнансування провалено — Єхануров
  27. Цензор.НЕТ. Действия министров Лебедева, Саламатина, Гриценко привели армию к ненадлежащей боевой готовности, - ГПУ. Цензор.НЕТ (ru-RU). Процитовано 2018-05-15. 
  28. Микола Ладовський. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-06-14. 
  29. СБУ назвала відкриття кримінальної справи щодо екс-міністра оборони Гриценка фейком. ukranews_com (ua). Процитовано 2018-06-19. 
  30. Партія "Громадянська позиція" (2018-04-16). Гриценко: Коломойський «мочив» «Громадянську позицію» на замовлення Порошенка. Процитовано 2018-06-18. 
  31. Коломойский и Бродский про Пинчука, Ахметова, Гриценко и "Оппоблок". 2018-01-24. Процитовано 2018-06-18. 
  32. Українські сенсації. Канал "1+1" в черговий раз пробив дно чорнухою проти Гриценка. 2018-05-27. Процитовано 2018-06-19. 
  33. Кабінет Міністрів України - Міністерство оборони не має повноважень на продаж озброєння та військової техніки. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 2018-06-19. 
  34. Соцопитування фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічної служби Центру Разумкова.
  35. Соцопитування Інституту аналізу і прогнозування спільно з аналітичною групою «Соціопрогноз» київського прес-клубу
  36. Соцопитування Київського Міжнародного Інституту Соціології
  37. Лідери президентського рейтингу отримали рекордно низьку підтримку – GfK
  38. Трепак: На Банковій прийнято рішення нанести якомога сильніший удар по Гриценку. Уже сплановано відповідну спецоперацію. Процитовано 2018-06-17. 
  39. Сергій Лещенко (2018-05-29). Порошенко боится рейтинга Гриценко. Процитовано 2018-06-17. 
  40. Парламент вирішив створити комісію для розслідування розкрадання у ЗСУ з 2004 по 2017 роки. 112.ua (uk-UA). Процитовано 2018-06-17. 
  41. Сергій Лещенко (2018-06-14). Лещенко: Порошенко хочет утопить Гриценко и Вакарчука. Процитовано 2018-06-17. 
  42. «Ты кто такой? - Провокатор?» Украинские националисты разругались на круглом столе в Луганске. 0642.ua - Сайт города Луганска (ru-UA). Процитовано 2018-06-19. 
  43. На экс-свободовца вылили ведро фекалий | Глобалист | Раздел коротких новостей. globalist.org.ua (ru-RU). Процитовано 2018-06-19. 
  44. а б Громадські діячі вимагають у ГПУ перевірити факти корупційних зловживань колишніми міністрами оборони. 112.ua (uk-UA). Процитовано 2018-06-19. 
  45. С. Лещенко. Розіграти спектакль. Новоє врємя. 18.06.2018.
  46. Юрій Свірко: Укроборонбруд-11: хочете 16,5 га київської землі за 2,75 млн. грн.?. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-06-14. 
  47. а б Интернет-конференция Анатолия Гриценко. Процитовано 2018-06-14. 
  48. Фірмі не вдалось узаконити незаконний перепродаж військового майна офшорам. НАШІ ГРОШІ. Процитовано 2018-06-14. 
  49. ГПУ обвиняет Гриценко в махинациях с землей на посту министра обороны. ТСН.ua (ru). 2014-10-11. Процитовано 2018-06-14. 
  50. В Одесі напали на Анатолія Гриценка: відео
  51. На Гриценка в Одесі напали «тітушки»
  52. В Одесі напали на Анатолія Гриценка і його прихильників
  53. Гриценко: Бандитський напад в Одесі організувала СБУ
  54. На Гриценка в Одесі напали «тітушки»
  55. Помер батько Гриценка
  56. Указ Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1019/2007 «Про нагородження А. Гриценка відзнакою "Іменна вогнепальна зброя"»
  57. Кавалери Ордену НКЖ «Ї» «За інтелектуальну відвагу» 2008 р. // Незалежний культурологічний часопис «Ї»
  58. Від першої особи | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 2018-06-18. 
  59. Гриценко про біг, стрільбу, футбол та преферанс. Процитовано 2018-05-11. 
  60. Повідомлення - Народні депутати пропонують посилити кримінальну відповідальність за хабарництво - Офіційний портал Верховної Ради України. rada.gov.ua. Процитовано 2018-06-20. 
  61. Анатолій Гриценко про боротьбу з корупцією (Шустер Live, 22.05.2009). 2015-08-16. Процитовано 2018-06-13. 
  62. Рада отменила закон о противодействии взяточничеству (ru). Процитовано 2018-06-13. 
  63. Гриценко: Є докази, що Клюєв витрачав бюджетні гроші на власний бізнес. DT.ua. Процитовано 2018-06-16. 
  64. Віталій Шабунін про Анатолія Гриценка. 2018-05-17. Процитовано 2018-06-16. 
  65. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 2018-05-11. 
  66. Україна, Святослав Хоменко ВВС. Хто за кого голосував: електоральна географія президентських виборів. BBC News Україна (uk). Процитовано 2018-05-11. 
  67. Вихід Канівця з фракції — це наслідок бездіяльності її вождів
  68. Анатолій Гриценко: «Канівець вийшов із Батьківщини, але тушкою не буде»
  69. Гриценко: Всі свідомі громадяни мають стати на захист життя людей
  70. Экс-министр обороны вывозит из Киева одесский «Беркут» и солдат внутренних войск
  71. вирішив підтримати інший кандидат у президенти
  72. Депутат Чумак підтримав на президентських виборах Гриценка та очолив його виборчий штаб

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Міністри оборони України
4 лютого 200518 грудня 2007
Наступник:
Олександр Кузьмук
24 вересня 20043 лютого 2005
Юрій Єхануров
18 грудня 20075 червня 2009