Грищенко Олексій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олекса Грищенко

Олексі́й (Оле́кса) Васи́льович Гри́щенко (Alexis Gritchenko; нар. 2 квітня 1883, Кролевець, Сумщина — пом. 28 січня 1977, Венсе, Франція) — український художник, письменник, мистецтвознавець; належить до видатних представників паризької школи зі світовою славою.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився у м. Кролевці Чернігівської губернії. Навчався в Київському, Московському університетах, московській Мистецькій школі К. Юона. Вивчав біологію та філологію у Києві, Санкт-Петербурзі та Москві. Закінчив Академію у Петербурзі. Був учнем знаменитого київського пейзажиста Сергія Світославського. Після двох років роботи у Києві (1906—1908) виїхав до Москви у пошуках справжнього «художнього життя», проте особливого успіху в Москві не добився.

1909—1910 — працював у Московській школі мистецтв.

З 1922 року — у Франції.

Першим у Франції звернув увагу на творчість Олекси Грищенка Фернан Леже. З 1931 український художник став членом Осіннього салону в столиці Франції. Виставлявся в Мадриді, Стокгольмі, Ґетеборзі, Страсбурзі, Москві. Живописні твори Грищенка зберігаються в найзнаменитіших колекціях світу, зокрема у Паризькому Музеї національного сучасного мистецтва, у Фундації Бернеса у Філадельфії (США), колекції Керрігана в Нью-Йорку, Королівських музеях у Брюселі та Копенгагені, Третьяковській галереї в Москві, Монреальському музеї Канади тощо.

Автор мистецтвознавчих досліджень «Про зв'язки руського живопису з Візантією та Заходом» (1913), «Руська ікона як мистецтво живопису» (1917), книг спогадів «Україна моїх блакитних днів», «Два роки в Константинополі», «Мої зустрічі з французькими митцями», «Роки бурі і натиску».

Грищенка шанували такі знані митці світової слави, як Дерен, Дюні, Боннар, Леже, схвально відгукуючись як про самого митця, так і про країну його походження. Тим не менше, у деяких західних довідниках він і донині значиться росіянином, попри те, що 1958 року в надрукованій у Мюнхені книзі спогадів «Україна моїх блакитних снів», Грищенко чітко окреслив свою приналежність до українства.

Помер 28 січня 1977 в французькому місті Венсе (Vence).

Подорожі[ред.ред. код]

За вдачею Грищенко був завзятим мандрівником. Подорожував до Франції та Італії, був захоплений сучасним малярством, зокрема кубізмом.

Виставкова творчість[ред.ред. код]

  • 1919 року в розпал Громадянської війни Грищенко показує на виставках свої натюрморти і пейзажі.
  • 1920 року організував виставку в Афінах.

Виставлявся у Salon des Tuileries and Salon d'Automne.

Був постійний експонентом у

Паризький відтинок діяльності[ред.ред. код]

З 1921 року жив і працював у Парижі, де за ним закріпилася слава художника з світовим ім'ям. Паризька богема знала його під прізвиськом «український розбійник», хоча тоді він покинув свою країну вже назавжди. У Парижі він змінив свій кубістський стиль на динамічніший експресіонізм.[1]

Робив виставки в Нью-Йорку, Філадельфії, Мадриді і Стокгольмі. Улюблені темами творів митця були середземноморські країни — Греція, Туреччина (Константинополь), Іспанія й Італія. Водночас Грищенко мав певні літературні таланти і уподобання й публікував есе з питань історії мистецтва.

Спадщина[ред.ред. код]

Носії з Кори д'Ор, літографія.

Олекса Грищенко здавна належить до видатних представників паризької школи зі світовою славою.

Після смерті О. Грищенка його роботи перевезено до Нью-Йорка, де вони зберігалися в Українському інституті Америки. Картини О. Грищенка знаходяться також у музеях і приватних колекціях Львова, Парижа, Страсбурґа, Брюсселя, Осло, Стокгольма, Москви, Мадрида, Монреаля, Бостона, Філадельфії, Балтимора тощо.

У 2004 році унікальну колекцію полотен Олексія Грищенка згідно з його заповітом повернуто до України і передано в Національний художній музей у Києві. 67 картин і архів художника рейсом Нью-Йорк — Київ безкоштовно перевезла авіакомпанія «Аеросвіт — Українські авіалінії». Робота щодо їхнього повернення в Україну тривала 12 років.

Цікаво, що за експертними оцінкам, вартість всіх творів Олекси Грищенка перевищує 700 тисяч доларів[2].

Літературні твори[ред.ред. код]

Грищенко Олексій Васильович автор книг

  • «О связях русской живописи с Византией и Западом» (1913),
  • «Русская икона как искусство живописи» (1917),
  • «Мої роки в Царгороді» (1961),
  • «Україна моїх блакитних днів» (1958),
  • «Мої зустрічі і розмови з французькими митцями» (1962),
  • «Роки бурі і натиску» (1967).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Грищенко Олексій Васильович // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1979. — С. 170.
  • Грищенко Олексій Васильович // Мистецтво України: Біографічний довідник / Упор.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 179.
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Карась Анатолій. З історії Сумщини. — К., 2006. — С. 38-42.
  • Мацько В. Білий цвіт на калині. — Хмельницький: Просвіта, 2001. — С. 29.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред.ред. код]


  1. http://vsviti.com.ua/ukraine/41519
  2. Твори Олексія Грищенка
  3. Стаття про Олексія Грищенка в Encyclopedia of Ukraine