Грищинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Грищинці
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Flag of Kaniv Rayon.jpg Канівський район
Рада/громада Грищинецька сільська рада
Код КОАТУУ 7122082001
Облікова картка облікова картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Грищинці
Основні дані
Перша згадка XII століття
Населення 652 особи (2009[1])
Площа 2,46 км²
Густота населення 265,4 осіб/км²
Поштовий індекс 19015
Телефонний код +380 4736
Географічні дані
Географічні координати 49°48′06″ пн. ш. 31°21′08″ сх. д. / 49.80167° пн. ш. 31.35222° сх. д. / 49.80167; 31.35222Координати: 49°48′06″ пн. ш. 31°21′08″ сх. д. / 49.80167° пн. ш. 31.35222° сх. д. / 49.80167; 31.35222
Середня висота
над рівнем моря
157 м
Відстань до
обласного центру
60 (фізична) км[2]
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Ляплава
Відстань до
залізничної станції
13 (фізична) км
Місцева влада
Адреса ради с. Грищинці,
Сільський голова Письмак Людмила Миколаївна
Карта
Грищинці is located in Україна
Грищинці
Грищинці
Грищинці is located in Черкаська область
Грищинці
Грищинці

Гри́щинці — село в Україні, в Канівському районі Черкаської області, центр Грищинецької сільської ради (в минулому підпорядковувалось Тростянецькій сільській раді). Розташоване за 12 км на північний захід від районного центру міста Канева та за 13 км від найближчої залізничної станції Ляплава.

Населення села становить 652 особи, дворів 323 (2009; 644 особи в 2007).

Історія[ред.ред. код]

За переказами старожилів назва села пішла від його засновника козака Гришка, який першим поселився в цих місцях, тікаючи від гніту польської шляхти. Не встановлено точно, коли засновано цей населений пункт, але згідно з переказами, — десь на початку XII століття.

За часів гетьманування Павла Тетері у 1663 році та Петра Дорошенка у 1670 роках згадується невеликий хутір Гиравщизна або Зирявщина, що належав Канівському монастирю Пресвятої Богородиці згідно із гетьманськими універсалами-привілеями. Зростаючи хутір перетворився на село із сучасною назвою.

В «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» Лаврентія Похилевича, виданих у 1864 році, йдеться, що у Грищинцях проживали 840 мешканців, землі було 1 542 га. Перейшло село у спадок від дійсного статського радника Григорія Тарновського двом поміщицям: княгині Ширенській-Шахматовій та Олександрі Юзефович, яка продала свій маєток у 1861 році Петру Борщевському разом з 87 кріпаками. Ширенська-Шахматова ж мала 266 душ кріпаків. Землі переходили від одного поміщика до іншого, останнім з яких був Фралов. В часи Коліївщини у грищинецьких ярах і лісах переховувалися гайдамаки й звідти робили свої напади на польську шляхту та українське панство. Збереглося урочище під назвою Городище, яке, за переказами, було їхнім центром.

Під час української революції частина селян пішла в партизани. На боці більшовиків воював житель села Сидоренко Гнат Федорович, який нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Із 1917 по 1925 рік селяни тут мешкали одноосібно. У 1926 році на базі одноосібних господарств виникло 4 ТСОЗи, один з яких очолив Купріян Чикольба. Він же у 1930 році став першим головою новоствореного в селі колгоспу. У 19321933 роках село потерпало від штучного голоду. Відбувалася колективізація, люди залишалися без зерна. Вимирали цілі сім'ї. Під час голодомору в селі померло близько 150 мешканців.

У роки нацистсько-радянсбкої війни серед селян відзначився молодший лейтенант Іван Піменович Падолка. За мужність у боях з німецькими загарбниками він нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Червоної Зірки. Разом зі своїм підрозділом Падолка пройшов з боями всю Правобережну Україну, Карпати, Румунію і Трансільванію. Брати Романюки Іван та Петро Михайловичі були в селі зв'язковими партизанського загону. За проявлений у боях героїзм та відвагу 68 грищинців нагороджені орденами і медалями. 104 воїни — уродженці села, загинули в боях. 70 юнаків та дівчат насильно вивезено до Німеччини. З 350 будинків уціліло 81. Село було відвойоване у нацистів лише у січні 1943 року.

За видатні заслуги в галузі сільськогосподарського виробництва багато жителів села нагороджено орденами та медалями: це Н. К. Ситник, В. П. Пустовіт, І. П. Зозуля, М. В. Письмак, М. Г. Дармокрик, М. К. Сидоренко, Н. М. Ковтун, Г. І. Штефан.

Сучасність[ред.ред. код]

У селі функціонують загальноосвітня школа, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини. На землях сільської ради діє ПСП ім. Шевченка.

Персоналії[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. who-is-who.ua
  2. maps.vlasenko.net(рос.)
  3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с. ISBN 966-8201-26-4
  4. www.warheroes.ru(рос.)

Посилання[ред.ред. код]