Громадянська війна в Іспанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Громадянська війна в Іспанії
Міжвоєнний період
Испанская 11 интербригада в бою под Бельчите. 1937-edit.jpg
Республіканська інтербригада у битві за Бельчите[en] на танку Т-26
Дата: 17 липня 1936 — 1 квітня 1939
Місце: Іспанія
Іспанське Марокко
Середземне море
Іспанська Гвінея
Результат: Перемога націоналістів
Сторони
ESP1931-39 Республіканці[en] Flag of Spain (1938 - 1945).svg Націоналісти[en]
Командувачі
ESP1931-39 Flag of the Popular Front (Spain).svg Мануель Асанья
ESP1931-39 Flag of the Popular Front (Spain).svg Хуліан Бестейро[ru]
ESP1931-39 Socialist red flag.svg Франсиско Ларго Кабальєро
ESP1931-39 Flag of the Popular Front (Spain).svg Хуан Негрін[ru]
ESP1931-39 Flag of the Popular Front (Spain).svg Індалесіо Пріето[ru]
ESP1931-39 Вісенте Рохо[ru]
ESP1931-39 Хосе Міаха[ru]
ESP1931-39 Flag of the Popular Front (Spain).svg Хуан Модесто[en]
ESP1931-39 Хуан Ернандес Сарабія[ru]
ESP1931-39 Карлос Ромеро Хіменес[en]
ESP1931-39 Bandera CNT-FAI.svg Буенавентура Дурруті 
ESP1931-39 Estelada blava.svg Люїс Кумпаньш і Ховер
ESP1931-39 Flag of the Basque Country.svg Хосе Антоніо Агірре[ru]
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Flag of Spain (1785-1873 and 1875-1931).svg Хосе Санхурхо[ru] 
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Flag of Traditionalist Requetes.svg Еміліо Мола[ru] 
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Франсіско Франко
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Гонсало Кейпо де Льяно і Сьєрра[ru]
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Bandera FE JONS.svg Хуан Ягує[ru]
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Мігель Кабанельяс[ru] 
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Мануель Годед[ru] 
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Bandera FE JONS.svg Мануель Геділла[en]
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Flag of Traditionalist Requetes.svg Мануель Фаль Конде[en]
Flag of Spain (1938 - 1945).svg Merchant flag of Spanish Morocco.svg Мохамед Мезіан[en]
Військові сили
1938:
450 тис. чол.
350 літаків
200 дивізіонів
1938:
600 тис. чол.
600 літаків
290 дивізіонів
Втрати
~ 500 тис. вбитих
450 тис. біженців
Guerra Civil Española.svg

Громадя́нська війна́ в Іспа́нії 1936–1939 — війна від липня 1936 до березня 1939 між ліво-республіканським урядом Іспанської Республіки та правими силами країни.

Довготривалому та кривавому характеру громадянської війни сприяла інтервенція СРСР (на боці республіканського уряду) та Німеччини і Італії (на боці заколотників).

Передумови війни[ред.ред. код]

Наприкінці 1935 активізував свою діяльність Народний фронт Іспанії, керований комуністами. В лютому 1936 партії Народного фронту перемогли на виборах в кортеси (парламент) і створили республіканський уряд.

Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Характерно, що посольства США, Англії та Франції в Мадриді знали про це й за 3-4 дні до заколоту повідомляли свої уряди про плани заколотників.

Початок[ред.ред. код]

Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-монархіста Сотело, заколотники після спеціального кодового заклику однієї з радіостанцій міста Сеута — «Над усією Іспанією безхмарне небо» (проте в наш час історична достовірність існування цього сигналу ставиться під сумнів) — розпочали 17 липня 1936 заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня — в самій Іспанії.

Республіканський уряд розраховував придушити повстання заколотників за декілька тижнів. Майже така думка панувала у політичних колах європейських країн: вважалось, що це чисто внутрішня боротьба, яка мусить завершитися за кілька тижнів і не матиме значного впливу на міжнародне становище [1].

Заколот спочатку було придушено, але уряди Німеччини та Італії одразу ж втрутилися, надали широку військову допомогу націоналістам та надіслали своїх вояків та інструкторів до Іспанії.

Зовнішні чинники[ред.ред. код]

Політика невтручання[ред.ред. код]

Громадянська війна й воєнна інтервенція третіх країн в Іспанії викликали широкий резонанс у світі.

Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку навіть допомагала республіканському урядові Іспанії. Та згодом французький уряд став потурати націоналістам.

25 липня 1936 року французький уряд (прем'єр-міністр Леон Блюм) прийняв рішення про політику суворого нейтралітету та заборону вивезення зброї до Іспанії. Він запропонував іншим державам взяти на себе такі ж зобов'язання. Відразу відповів згодою уряд Великобританії. Уряд Радянського Союзу прийняв пропозицію, але з вимогою обов'язкової участі Португалії, через територію якої йшло постачання зброєю заколотників, і негайного припинення допомоги заколотникам з боку Італії та Німеччини.

Врешті-решт на пропозицію французького уряду 27 європейських країн вирішили обрати політику «невтручання».

9 вересня 1936 року відповідно до міжнародної угоди у Міністерстві закордонних справ Великобританії розпочав роботу «Міжнародний комітет з питань невтручання у справи Іспанії» (англ. The International Commitee for the application of the agreement regarding nonintervention in Spain)[2], до якого увійшли представники 27 європейських країн. Проте фактично більшість західних урядів підтримувала заколотників, побоюючись перемог народних фронтів у своїх країнах.

США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акту про нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на експорт зброї до Іспанії.

Інтервенція Радянського Союзу[ред.ред. код]

Діяльність СРСР до початку заколоту[ред.ред. код]

З початку заколоту: військова інтервенція та дипломатична діяльність[ред.ред. код]

Радянський Союз приєднався до угоди про «невтручання у іспанські справи» і ввійшов до «міжнароднго комітету з невтручання».

4 жовтня 1936 року до Картахени із Феодосії прибуло іспанське вантажне судно «Комнечин» з першою партією зброї. Потім 14 жовтня 50 танків були доставлені вже радянським пароплавом [3].

7 жовтня 1936 року СРСР висловив протест проти того, що комітет фактично сприяв заколотникам. Представником СРСР у комітеті був, за посадою, посол СРСР у Великобританії І. Майський. Він вказував, що комітет фактично перестав функціонувати після засідання 5 липня 1938 року[4].

13 жовтня 1936 року з транспортного судна «Більшовик» у порту Картахени були вивантажені 18 винищувачів «И-15». Через кілька днів до аеропорту поблизу Аліканте прибуло 150 війсковиків-авіаторів збройних сил СРСР, серед яких було 50 пілотів на чолі з полковником Яковом Смушкевичем.
Пілоти цієї групи вперше брали участь у повітряному бою з італійськими винищувачами «Фіат-32» на Мадридському фронті 4 листопада 1936 року[5].
На засіданні Комітету з невтручання 4 листопада представник Італії Діно Гранді повідомив про захоплення «іспанськими національними силами» чотирьох танків виробництва СРСР, а також про те, що 3-го листопада був збитий російський бомбардувальник, а 4-го було захоплено ще двоє російських військових літаків, під керуванням «радянських пілотів»[6] Цього ж дня, представник СРСР у Комітеті з невтручання посол СРСР у Великобританії І. Майський, заперечував звинувачення з боку представників Італії та Німеччини, як у транспортуванні до Іспанії військового спорядження та зброї, так і участь військовослужбовців Червоної армії у бойових діях[7].

СРСР вимагав від західних держав встановити контроль над португальськими портами, протестував проти фактичного втручання Італії та Німеччини в громадянську війну в Іспанії на боці заколотників.

За свідченням І. Майського перші танки і літаки з Радянського Союзу були випробувані у боях під столицею Іспанії у дні атаки заколотників на Мадрид (близько 7—10 листопада)[8].

Порівняно великий потік зброї,— і серед іншого, танків і літаків,— йшов із Радянського Союзу. Від жовтня 1936 до вересня 1937 року усього з СРСР до Іспанії прибуло морським шляхом 23 транспорти зі зброєю[9].

Тим часом об'єднані війська націоналістів підійшли до Мадрида. Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на зберігання частину свого золотого запасу з тим, щоб за ці кошти направити до Іспанії зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.

Радянський Союз надав республіканцям 1 555 артилерійських систем, 806 літаків та 362 танки, в більшості своїй сучасні І-16 та БТ-5. Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському урядові кредит у 85 млн крб. Населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському народові. До березня 1937 р. Радянський Союз встиг поставити республіканському уряду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших матеріалів. Декілька радянських пароплавів з борошном і продовольством німецькі та італійські підводні човни потопили в Середземному морі.Багато дітей іспанських республіканців були вивезені до Радянського союзу. Загалом на боці республіканців виступали 5 000 радянських військовослужбовців та радників.

На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтернаціональних бригад» прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис. радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули).

Керівництво ВКП(б), діючи через Комінтерн, вимагало від компартій інших країн набирати добровольців для війни у Іспанії. Так, компартія Югославії повинна була 1937 року забезпечити 3 тис. добровольців. Зафрахтований у Марселі за 500 000 франків пароплав «Корсіка» прибув до міста Котор на узбережжі Адріатичного моря, де його зустріла поліція, що заарештувала кілька сотень добровольців та члена керівництва партії Адольфа Мука[10].

Використовуючи залежність іспанського республіканського уряду від радянської допомоги, СРСР тиснув на нього з метою збільшити вплив Комуністичної партії Іспанії в уряді та країні, змусити уряд не втручатися в дії комуністів з переслідування своїх політичних супротивників, зокрема троцькістів, перебрати контроль над іспанською поліцією[11].

Комінтерн уповноважив свого представника Мілана Горкіча займатися «чисткою» «неслухняних» іспанських анархістів.

За участь у громадянській війні на боці урядових збройних сил звання Героя Радянського Союзу отримали військовослужбовці РСЧА: П. М. Арман, В. М. Бочаров, С. М. Бистров, В. С. Горанов, П. П. Десницький, П. А. Джібеллі, К. І. Ковтун, П. Є. Купріянов, В. М. Новіков, С. К. Осадчий, Д. Г. Павлов, Д. Д. Погодін, І. І. Проскуров, П. І. Пумпур, П. В. Ричагов, Н. А. Селицький, Я. В. Смушкевич, С. Ф. Тархов, Б. А. Туржанський, С. А. Черних, Е. Г. Шахт, Н. І. Шмельков та інші.
За весь час війни в Іспанії звання Героя Радянського Союзу було присвоєне 60 військовослужбовцям.

Багатьох громадян Радянського Союзу, що воювали в Іспанії, було репресовано.

Інтервенція Італії і Німеччини[ред.ред. код]

Діяльність держав до початку заколоту[ред.ред. код]

З початку заколоту: військова інтервенція та дипломатична діяльність[ред.ред. код]

Під приводом захисту життя та власності громадян Німеччини уряд А. Гітлера негайно з початком заколоту відрядив до берегів Іспанії дві військові ескадри.

А. Гітлер дав вказівку постачати заколотникам військове спорядження та направити до них «добровольців».
30 липня до Тетуану, у Іспанське Марокко, прибуло 20 німецьких літаків «Юнкерс» та 20 італійських «Капроні», для перевезення з Марокко до Іспанії військових частин, що виступали на боці заколотників[12]. Вже 31 липня на транспорті «Усарамо» із Гамбурга до Кадіса відбуло 85 військовиків та 6 винищувачів «Хейнкель-51». Разом з ними до Іспанії надсилали запасні частини до бомбардувальників «Юнкерс-52», що прибули раніше через Італію.

Через місяць після виступу заколотників у липні 1936 року генерал Франко направив своїх посланців до Німеччини, яка обіцяла підтримку іспанським націоналістам.

Італія дещо раніше направила до Франко «Італійський легіон», а також допомагала транспортувати з іспанського Марокко вояків.

Спільні дії Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизили обидві держави й сприяли оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італійський союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайському басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим». 25 листопада 1936 р. — в Берліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відомий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж саме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 років. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо агентів Комінтерну. А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних договорів, які б суперечили духові даної угоди». Антикомінтернівський пакт викликав бурхливу реакцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до Антикомінтернівського пакту приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли політичної єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу.

Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспанії за три роки війни близько 90 000 своїх солдатів та офіцерів.

Політика і дипломатична діяльність інших держав[ред.ред. код]

Перебіг війни[ред.ред. код]

Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але Італія та Німеччина посилили свою допомогу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста.

Західні держави негласно підтримували режим Франко. В 1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції та Англії офіційно визнали режим в Іспанії. Французьким послом при Франко був призначений маршал А. Петен — майбутній глава капітулянтської Франції.

У війні брали участь деякі українці, при чому, з обох боків фронту. Республіканців підтримали бл. 1 тисячі осіб із Західної України; ймовірно, це було пов'язано з тим, що Західна України в той час перебувала у складі Польщі, де при владі були націоналісти.[13] Натомість іспанських націоналістів підтримували колишні військові УНР, які раніше зазнали поразки у боротьбі з комуністами в Україні.[14]

Закінчення війни[ред.ред. код]

В березні 1939 р. «П'ята колона» в Мадриді за підтримки англійської й французької агентури здійснила переворот. Заколотники захопили Мадрид, республіку було повалено. 2 квітня 1939 р. США офіційно визнали франкістський уряд. В Іспанії встановилася диктатура Франко, що проіснувала до листопада 1975.

Франциском Франко було створено Долину загиблих для поховання загиблих під час громадянської війни.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Майский И.М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 15.
  2. История дипломатии: Том третий: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919–1939 гг.)/ Под ред. акад. В. П. Потёмкина.— М.-Л.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1945.— 884 с.— С. 581.
  3. Коминтерн и гражданская война в Испании. Документы.- М: Наука, 2001.- C. 11.
  4. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 192
  5. Джексон, Роберт. «Красные соколы».— В кн.: От «Барбароссы» до «Терминала». Взгляд с Запада. — М.: Изд-во политич. лит-ры, 1988.— 464 с.— С. 135–136.
  6. Stenographic Notes of the meetings of the International Commitee for the application of the agreement regarding nonintervention in Spain, v. 1, p. 2.— Посилання в кн.: Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 63.
  7. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 58—64.
  8. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 67.
  9. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 109
  10. Григорий Полегаев. Югослави и Коминтерн.— В. кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов.— М: Политиздат, 1991.— С. 356.
  11. Орвелл, Джордж. Памяти Каталонии (російська). 
  12. История дипломатии: Том третий: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919–1939 гг.)/ Под ред. акад. В. П. Потёмкина.— М.-Л.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1945.— 884 с.— С. 578.
  13. Галичани в Іспанії. Як рота імені Шевченка з фашистами воювала
  14. Наші земляки у боях із комунізмом в Іспанії

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.