Громико Анатолій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Громико Анатолій Андрійович
Грамы́ка Анато́ль Андрэ́евіч
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Анатолій Андрійович Громико у віці 50 років
Народився 15 квітня 1932(1932-04-15)
Борисов, Білорусь
Помер 25 вересня 2017(2017-09-25) (85 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Діяльність дипломат, африканіст, Americanist, економіст, історик
Alma mater МДІМВ
Галузь африканістика, американістика
Заклад Агентство друку «Новини»
Інститут Африки СРСР
Інститут США та Канади СРСР
МДУ
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Членство Академія наук СРСР
Радянський комітет захисту мируd
Спілка художників Росіїd
Батько А. А. Громыко
Мати Громико (Гриневич) Лідія Дмитрівна
У шлюбі з Громико Валентина Олегівна
Діти Ігор, Олексій, Ганна
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Орден Дружби народів
Державна премія СРСР — 1980

CMNS: Громико Анатолій Андрійович у Вікісховищі

Анатолій Андрійович Громико (біл. Анато́ль Андрэ́евіч Грамы́ка, 15 квітня 1932, Борисов, Білорусь — 25 вересня 2017, Москва, Росія) — радянський і російський дипломат і вчений-міжнародник, фахівець з американістики, африканістики, міжнародних відносин. Кандидат юридичних наук, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АН СРСР (1981)[1][2]. Надзвичайний і повноважний посланник першого класу[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Анатолій Андрійович 15 квітня 1932 року в місті Борисов Мінської області, Білоруської РСР у родині молодого економіста, майбутнього дипломата і міністра закордонних справ СРСР, Андрія Андрійовича Громико та Лідії Дмитрівни (1911—2004), у дівоцтві Гриневич. З 1939 по 1948 роки жив у Нью-Йорку та Вашингтоні, де за відрядженням працював його батько в дипломатичній місії[3].

У 1954 році закінчив з відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин[2][1]. 1956 року прийнятий до лав КПСС[2].

У 19611965 роках на дипломатичні роботі, працював першим секретарем, радником посольства СРСР у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії; з 1973 року — радник-посланник посольства СРСР у США; з 1974 року — радник-посланник посольства СРСР у НДР[2][1].

З 1965 року — заступник головного редактора головної редакції Агентства друку «Новини». У 19661968 роках — завідувач сектором міжнародних відносин Інституту Африки АН СРСР[2]. З 1968 року — завідувач сектором зовнішньої політики Інститут США і Канади АН СРСР[2]. У 1970 році захистив докторську дисертацію на тему «Прихід до влади і зовнішня політика уряду Кеннеді». 1972 року присвоєне звання професора[2].

У 19761991 роках — директор Інституту Африки АН СРСР[2][1]. Того ж року обирається президентом Радянської асоціації дружби з народами Африки[3]. З 1977 року — заступник голови Радянського комітету солідарності країн Азії та Африки і член Радянського комітету захисту миру[3]. З 1978 року — член Радянського комітету за Європейську безпеку і співробітництво[3]. З 29 грудня 1981 року — член-кореспондент Академії наук СРСР (відділення економіки)[2].

Після перенесеного інфаркту та операції, з 1992 року працював на Кіпрі у міжнародній науково-громадській організації Центр за світовий діалог та малював картини[3].

З 2003 року радник-посланець при посольстві Росії у Вірменії. У 20032010 роках — керівник Центру оцінок політики, головний науковий співробітник Інституту Африки РАН. Член Наукової ради Президії РАН з проблем Африки.

З 2008 року член Експертної ради і постійний автор міжнародного аналітичного журналу «Геополітика».

З 1 квітня 2010 року — головний науковий співробітник Інституту проблем міжнародної безпеки РАН[1]. З 1 вересня 2010 року — професор кафедри міжнародних організацій і світових політичних процесів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова[4]. Президент Руху «За зміцнення світового демократичного правопорядку і на підтримку ООН»[1]. Член Спілки художників Росії[1].

Помер 25 вересня 2017 року[1]. Похований на Троєкуровському кладовищі (ділянка 25).

Наукові та публіцистичні праці[ред. | ред. код]

Громико Анатолій Андрійович автор ряду праць з соціально-економічних, політичних і міжнародних проблем країн Африки і Північної Америки[2]. Загалом Анатолієм Андрійовичем було написано 186 статей, 50 книг, 53 доповіді на конференціях, 13 тез доповідей, 1 дисертація, 1 навчальний курс[5].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений двічі. Уперше на Маргариті 1955 року, вдруге на Валентині Олегівні 1966 року, після курортного роману в Сочі[6][3].

Син від першого шлюбу:

Діти від другого шлюбу:

Сестра: Емілія Андріївна (1933), кандидат історичних наук[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и ' Ушёл из жизни Анатолий Андреевич Громыко : [рос.] : [арх. 5 лютого 2018 року] // Факультет мировой политики МГУ им. М. В. Ломоносова. — . — Дата звернення: 5 лютого 2018 року.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Африка, 1986.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р gromyko.ru.
  4. ' Кафедра международных организаций и мировых политических процессов : [рос.] : [арх. 5 лютого 2018 року] // Факультет мировой политики МГУ имени М. В. Ломоносова. — Дата звернення: 5 лютого 2018 року.
  5. ИСТИНА.
  6. а б в г д pseudology.org.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:
Солодовников Василь Григорович
директор
Інституту Африки АН СРСР

19761991
Наступник:
Васильєв Олексій Михайлович