Громницький Володимир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Володимир Громницький
О. Володимир Громницький.jpg
о. Володимир Громницький, світлина
Народився 1862(1862)
с. Красне, Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Рожнятівський район, Івано-Франківська область, Україна
Помер 23 листопада 1938(1938-11-23)
м. Тернопіль, Польська Республіка
Поховання
Національність українець
Місце проживання м. Тернопіль
Діяльність священик, реліґійний, громадський діяч
Конфесія УГКЦ
Діти Ісидор Громницький

отець Володи́мир Громни́цький (1862, с. Красне, нині Рожнятівського району — 23 листопада 1938, Тернопіль) — український греко-католицький священик, крилошанин, реліґійний, громадський діяч. Член-засновник Міщанського братства. Батько сотника УГА, команданта залізничної станції в Тернополі періоду ЗУНР Ісидора Громницького.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в 1862 році в селі Красне, Калуського повіту, нині Рожнятівського району Івано-Франківської області, Україна.

Висвячений 1885 року. Після висвячення був сотрудником на парафіях у Лисятичах (1885—1888) і Журавно (1888—1889), рік працював адміністратором у Журавно[2].

У 1890 році став сотрудником на Тернопільській парафії УГКЦ (до 1893), а 1895 року її очолив (від 1893 року, після смерти отця-декана Василя Фортуни був її адміністратором[3]). Довголітній парох церкви Різдва Христового в Тернополі. Брав участь в організації та роботі українських товариств. Як голова філії товариства «Рідна школа» сприяв діяльності освітніх установ: дівочої ґімназії, учнівської бурси, філії товариства «Просвіта», Руського та Педагогічного товариств, «Української бурси», «Міщанського братства» (член-засновник 1890 року[4], голова у 1895—1921 роках[1]) Марійської дружини тощо. 1914 року був заарештований російськими окупантами, був на засланні в Росії. В тернопільській парафії запровадив Богослужіння до Серця Ісусового, реколекції, акафисти, Служби Божі для міщан, учнів шкіл, ґімназії. Придбав ділянку (на сучасному бульварі Тараса Шевченка) для будівництва парафіяльної церкви (не встиг здійснити задуму).

15 квітня 1899 року в Тернополі окружним судом було зареєстровано перше на Поділлі «Повітове товариство кредитове» (був одним з ініціяторів створення)[1].

18 листопада 1918 року у Середній церкві приймав присягу на вірність Українській державі (ЗУНР) співробітників окружної військової команди Тернополя та командирів підпорядкованих їй частин[5].

Віце-декан (1898—1901), адміністратор (1901—1902) і декан Тернопільського деканату УГКЦ (1901—1927); почесний крилошанин (1903—1938) і член Львівської митрополичої консисторії УГКЦ (1927—1938)[2].

Похований на Микулинецькому цвинтарі Тернополя в родинному гробівці[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Священик, який піднімав Тернопіль
  2. а б Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. ІI: Clergy and Religious Congregations. — P. 152. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  3. Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. I: Administration and Parishes. — P. 760. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  4. Міщанське братство, частина 1 (бл. 10:29).
  5. Церква Різдва Христового. (Середня)
  6. неподалік Е. Мишковського, біля могили Чумаків

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]