Грубешів

Грубешів; Hrubieszów
Герб Грубешева	Прапор
	Основні дані
	50°49′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 50.817° пн. ш. 23.883° сх. д.
Країна	Польща
Регіон	Люблінське воєводство
Столиця для	Q11700244? і Грубешівський повіт
Магдебурзьке право	1440
Площа	33,03 км²
Населення	▼ 17 528 (01.01.2020)
· густота	559 (2008) осіб/км²
Висота НРМ	200 ± 1 м
Міста-побратими	Володимир, Хуст, Свіштов, Капувар, Сокаль, Кам'янець-Подільський, Жовква
Телефонний код	(48) 84
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів	LHR
GeoNames	770966
OSM	↑2690987 ·R (Грубешівський повіт, холмський повіт)
SIMC	0987800
Поштові індекси	22-500
	Міська влада
Вебсайт	miasto.hrubieszow.pl
	Мапа
	Грубешів у Вікісховищі

Грубе́шів (пол. Hrubieszów) — місто у східній Польщі, розташоване на річці Гучва, за 5 км від кордону з Україною. Адміністративний центр Грубешівського повіту Люблінського воєводства. На мапах XVII—XVIII ст. і до 1802 р. місто називалося Рубешів (Rubieszów). Упродовж століть був центром українського життя у південно-східній Холмщині.

Історія[ред. | ред. код]

В Давньоруський час[ред. | ред. код]

Те, що на острові, оточеному рукавами Гучви, існувало давньоруське місто, підтверджується також знахідками кераміки, датованої ІХ-ХІІ ст., зробленими поблизу церкви св. Миколая. Грубешів розташовувався в найбільш давньому домені Волинської землі – на території т.з. Червенських городів, імовірно, являючи собою поруч з розташованим кілька кілометрів на схід городищем Волинь, один з найважливіших пунктів на торговому шляху з Русі до Завихосту – так званої Лядської брами і далі до Кракова^[3].

Ще більше значення Грубешів отримав після знищення 1240 р. городища Волиня татарами.

Перші повідомлення про Грубешів відносяться до середини ХІІІ ст. У Галицько-Волинському літописі під датою 1255 р. з’являється згадка про князя Данила Романовича, який вполював у цих околицях багато кабанів і, дякуючи Богові, молився тут до св. Миколи, напевне, у церкві, посвяченій йому:

«Коли ж він їхав до [города] Грубешова, то убив шість вепрів: і сам ото він убив їх рогатиною три, а три — отроки його, і дав він м'яса воям на дорогу. Сам же він, помолившись святому Миколі, сказав воям своїм: „Якщо навіть будуть татари, хай не ввійде страх у серце ваше“. І вони сказали: „Бог нехай буде помічником тобі. Ми сповнимо повеління твоє“»^[4].

Імовірно, ця церква стояла на узвишші понад р. Гучвою, де в 1795-1828 рр. збудували греко-католицьку церву св. Миколая (яка була певне час православною церкво, а наразі діє як костел св. Станіслава Костки). Тут зберігається оригінал вивезеного з Сокаля спочатку до краківського костелу бернардинів образу Сокальської Богородиці^[5].

Грубешів входив до складу Галицько-Волинської держави. Під пануванням галицько-волинських князів місто знаходилося до початку XIV ст. Остаточно Польща приєднала його в кінці XIV ст.

В XV-поч. ХХ ст.[ред. | ред. код]

В 1400 р. Владислав Ягайло надав місту магдебурзьке право. Розвиток міста гальмували татарські напади, втім, завдяки прихильності польської влади та привілеям місто відроджувалося. Ян Длугош в своїх Хроніках називав Грубешів містом більш рухливим та багатолюдним за центр регіону – Холм^[5].

На місці існуючого з XIII ст. городища було збудовано замок старости, який був досить репрезентативний, бо пам’ятає візити монархів. Тут неодноразово бував Владислав Ягайло. Під містечком відбулася вирішальна битва між ним та Свидригайлом, який претендував на Галичину та Поділля. Битва закінчилася поразкою Свидригайла. 1450 р. Казимир Ягеллончик, допомагаючи розвитку міста, наказав усім, хто мандрував з Русі в Малопольщу, Сілезію чи Великопольщу вибирати дорогу через Грубешів^[6]^[5].

У XVII ст. в містечку існували три церкви та три костели. Замок був оточений валами та ровами та мав дві брами. Староство Грубешівське було ласим шматочком для шляхтичів. 1588 р. його прийняв майбутній польський полководець Станіслав Жолкевський. По Жолкевському Грубешовом володів Владислав IV Ваза. Під час підготовки війни з Туреччиною тут було накопичено значні сили, що вичерпало ресурси міста. Хвиля визвольної війни Б. Хмельницького докотилася до Грубешова, зважаючи на що був дощенту зруйновний грубешівський замок^[7]^[5].

Потім місто палили шведи і війська Юрія Ракоці (разом з корпусом київського полковника Антіна Ждановича) під час потопу. Після захоплення Кам’яниця-Подільського турками під Грубешовом в околицях Татарської гори Ян Собеський розбив татар. На початку XVIII ст. містечко зазнало руйнувань під час Північної війни^[5].

Внаслідок першого поділу Польщі Грубешів опинився під австрійським пануванням, під яким перебував до 1809 р., коли відійшов до російської імперії. Місцеві українці брали участь у січневому повстанні 1863 р.^[5]^[6]

Станом на 1893 р. тут мешкало 9600 осіб, з-поміж них — 5260 юдеїв, 3260 православних (до 1875 р. — греко-католиків) і 1070 римо-католиків.

1890 р. наслення міста становило 9406 осіб, з них 5264 юдеїв, 3259 православних і 1074 католиків^[8]. За переписом 1897 року у місті проживало 10 639 осіб^[9]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року: єврейська — 5 329 осіб (50,09 %), українська — 2 285 осіб (21,48 %), польська — 1 929 осіб (18,13 %), російська — 1 024 осіб (9,62 %), інші — 72 осіб (0,68 %)^[9].

У 1905 р. в Грубешеві вийшов перший номер українського часопису «Буг».

У 1915 р. під час Першої світової війни православне українське населення було примусово евакуйоване в глиб Росії, що суттєво знелюдніло містечко і околиці^[6].

1918 р. Грубешів як і вся Холмщина формально увійшов до Української Народної Республіки, але влада УНР його фактично не контролювала. Остаточно місто увійшло до складу ІІ Речі Посполитої^[10].

В складі ІІ Речі Посполитої (1918-1939 рр.)[ред. | ред. код]

У серпні 1920 р. тут точилися бої проти радянських загарбників. У жовтні 1920 р. 2-й стрілецький полк був приписаний до гарнізону в Грубешові, в якому служило багато українців. Після початку Другої світової війни вони воювали у складі Волинської бригади кавалерії під Мокрою^[5].

В Грубешові виходив український часопис «Голос Села» у 1920-ті роки, видавець Микола Ваврисевич.

Розпорядженням Ради Міністрів 27 червня 1930 р. територію міста було значно розширено шляхом приєднання вилучених із ґміни Дяконів села Побережани, колоній Побережани Приватні, Маківщина, Михайлівка, Тересівка, Війтисіво, Славетин, Млин Паровий, Некучне і фільварку Антонівка^[11].

У міжвоєнний період православні українці у повіті становили 38 %, україномовні римо-католики — 20 %, поляки — 32 %.^[12]

В часи Другої світової війни[ред. | ред. код]

Друга світова війна розпочалась у Грубешові 14 вересня 1939 р., коли німці атакували місто з двох боків. 24 вересня 1939 року після двогодинного бою радянський 8-й стрілецький корпус зайняв місто, а в жовтні Грубешів був переданий німцям^[13].Розпочалася тривала гітлерівська окупація, що призвела до повного знищення єврейського населення міста. В цей час відбувавлося національно-економічне відродження українського населення Грубешова і околиці. Внаслідок цього відбувається різке загострення відносин з поляками^[7].15 листопада 1939 року в місті був заснований український повітовий Союз Кооператив «Пробоєм», яким керував колишній сотник УГА Іванів. Союз постачав товари членам кооперативу і видавав «Інформативний Бюлетень». Діяло товариство «Рідна хата». В Грубешові працювала філія Українського Центрального комітету під керівництвом адвоката Миколи Багринського, а пізніше Михайла Струтинського вбитого польським націоналістичним підпіллям. Причиною вбивства було незадовлення поляків діями українців.

В Грубешові розташувалася також Українська районна молочарня із млином, якою керував адвокат Галущак. У місті працювали курси для волосних секретарів, де викладалося адміністративне право. 17 серпня 1941 року в Грубешові відбувся футбольний матч між українською командою «Червень» місцевого спортивного товариства і збірною командою німецьких військових частин. Футбольний поєдинок в Грубешові закінчився перемогою українців, з рахунком — 4:2.

16 червня 1942 року в Грубешові було створено перший відділ Української Самооборони на чолі з колишнім підполковником Армії УНР Яковом Гальчевським — Войнаровським, який складався з 20 чоловік і охороняв українські установи.

1944 році замордований польським підпіллям український бурмістр Грубешова — Павлюк.

Після початку радянсько-німецької війни на терені міста також було влаштовано табір для радянських військовополонених^[5].

21 серпня 1944 року, залишений без бою Грубешів, займають відділи радянської армії. Виходить з підпілля і приймає владу в місті Повятова Делегатура уряду Речі Посполитої, який знаходився в Лондоні. До Грубешова приїжджають прийняти владу повноваженні представники Польського комітету національного визволення з Холма М. Олекса та А. Пилипчук.

Під час німецької окупації в часи Другої світової війни знищено близько 7 000 мешканців міста (50 %). Протягом 1942-1944 рр. польські шовіністи знищили в місті і на Грубешівщині близько 4 тис. осіб.

В 1945-2023 рр.[ред. | ред. код]

В ніч з 27 на 28 травня 1946 року Грубешів був атакований силами УПА та ВІН, що стало одним з прикладів успішної співпраці між обома партизанськими угрупованнями та навело жах на комуністів.^[7]

Виселення українців з Польщі до УРСР в 1944—1946 роках завершило полонізацію міста (за офіційними даними 1945—1946, для переселення з Грубешівському повіту на територію УРСР на облік узято 69 937 осіб (18 984 родини) — переселено 68 656 осіб (18 654 родини)). 1-5 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Грубешева на приєднані до Польщі північно-західні терени 64 українців^[14].

Населення[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[15]^[16]:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	8938	1722	6349	867
Жінки	9912	1664	5977	2271
Разом	18850	3386	12326	3138

Культура[ред. | ред. код]

Щороку в Грубешеві відбуваються Надбужанські культурні зустрічі з участю ансамблів з України.

У місті діє регіональний музей.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Будинок УДК в Грубешеві, в якому розміщувався склад «Українська книгарня» на пл. Свободи (Plac Wolnosci) 7 — Будинок УДК в Грубешеві, в якому розміщувався склад «Українська книгарня» на Plac Wolności 7

У місті збереглася колись греко-католицька церква святого Миколая 1795—1828 рр., перероблена на костел святого Станіслава Костки. Біля неї — кам'яний надгробний хрест 18 ст. стилізований під мальтянський. У будівлі колишньої греко-католицької церкви в Грубешові влаштовано санктуарій Матері Божої Сокальської. 2002 р. до Грубешова з Кракова передано образ матері Божої Сокальської. 1951 р., коли Сокаль опинився в Україні, образ вивезли до Кракова до костелу бернардинів. Пізніше вирішили перенести його якнайближче до Сокаля^[17].

У місті збереглася також православна Успенська церква часів російського панування на Холмщині (збудована в 1867—1875 рр. замість існуючої тут з XVI ст. спочатку православної, а потім греко-католицької церкви з тою ж посвятою). Настоятелями цієї церкви були: сотник Армії УНР, о. Василь Ляшенко у 1944-47 рр., капелан Армії УНР о. Микола Костишин^[18]. 15 серпня 1959 р. біля плебані православної парафії в Грубешові відбулася спровокована конфліктом за приміщення плебані антиукраїнська маніфестація^[17].

У місті збергіся будинок Українського допомогового комітету та складу українських книжок «Українська книгарня» часів Другої світової війни на Plac Wolności 7^[19].

Збереглися також численні об'єкти спільного нападу УПА-ВІН в травні 1946 р.^[7]

У хаті за адресою вулиця Podzamcze 21 в 1928 р. знаходилася редакція української газети "Голос села". У залі кінотеатру "Оаза" 14 січня 1928 р. відбувся з'їзд делегатів українського безпартійного селянства для вибору кандидатів на депутатів та сенаторів польського парламенту від українців. В будівлях колишнього домініканського кляштору за адресою вулиця 3-go Maja 5 в часи Другої світової війни діяли Українська торгівельна школа в Грубешові та Українська вчительська семінарія^[17].

Надзвичайно цінним для української історичної пам'яті є також цвинтар у Грубешеві.

Релігія[ред. | ред. код]

Нині у Грубешеві діє православна парафія з Успенською церквою (побудована 1873—1875 у русько-візантійському стилі, з 13-ма куполами, розписи інтер'єру здійснив 1936 О. Цикуцький). Також до 1875 діяла греко-католицька, а 1875—1918 — як православна церква св. Миколая (зведена 1795—1828 р. за проектом австрійського інженера Л. де Лосенау у стилях бароко і класицизму), — нині це римо-католицький костел святого Станіслава Костки. Храм св. Миколая з лампадою вічного вогню відомий з 1255 року, тут молився Данило Галицький.

З 2002 року в Грубешеві в костелі св. Станіслава перебуває чудотворна ікона Сокальської Богородиці.

Сучасність[ред. | ред. код]

У 2005 році відкрито газопровід Устилуг — Грубешів. Поблизу міста на автошляху 74 діє пункт пропуску через державний кордон Польщі з Україною Зосин — Устилуг.

У місті є залізнична станція.

Відомі особи[ред. | ред. код]

План цвинтаря в Грубешові. Фото І. Парнікози, 2020 р. — План цвинтаря в Грубешові. Фото 2020 р.

Уродженці[ред. | ред. код]

Борис Володимир Максимович (* 1931) — український лікар-фтизіатр.
Гайдаренко Степан Степанович (1909—1977) — радянський військовий льотчик під час Другої світової війни.
Єрощук Олександр Пилипович (1894 — ?) — підполковник Армії УНР.^[20]
Клодницька-Процик Марія-Лідія (* 1943) — американська лікарка та українська громадська діячка в США^[21].
Которович Богодар Антонович (1941—2009) — український скрипаль, диригент, народний артист УРСР, завідувач кафедри скрипки та професор Київської консерваторії. Член-кореспондент Академії мистецтв України.

Грубешівські старости[ред. | ред. код]

Микола Данилович — підстолій коронний, староста червоногородський, перемишльський, син Миколи Даниловича (помер 1624)^[22].

Див. також: Категорія:Грубешівські старости

Мешканці[ред. | ред. код]

Могила о. Миколи Костишина, капелана Армії УНР. Православна ділянка грубешівського цвинтаря. Фото 2020 р.

Матвіїв Юліан-Микола Миколайович (18.01.1914, с. Білявці Бродівського р-ну Львівської обл. — 8.04.1953, м. Івано-Франківськ). З огляду на загрозу арешту органами НКВД на початку грудня 1939 р. разом із дружиною Любов Якубів нелегально перетнув кордон УРСР і оселився у м. Грубешів (Польща), де працював адвокатом. Рядовий поліцейський волосної (ґмінної) поліції в с. Крилові Грубешівського повіту (1.05.-06.1940). У липні 1940 р. закінчив тритижневу школу комендантів волосної поліції. Секретар Грубешівської окружної команди української допомогової поліції (07.1940-10.1941), в.о. коменданта окружної команди поліції в Грубешеві (осінь 1940). Член Грубешівського повітового проводу ОУН (1940—1941).

Поховані[ред. | ред. код]

Могила о. Василя Ляшенка, сотника УНР. Православна ділянка грубешівського цвинтаря. Фото 2020 р.

В м. Грубешів знаходиться старий цвинтар, закладений перед 1788 р. На цвинтарі поховані українці греко-католики, а пізніше сполонізовані православні (калакути). Тут похований, зокрема, отець Онуфрій Козловський (1804—1854) — настоятель уніатської парафії у Грубешові. Народився у с. Майдан-Старий у родині духовного. Отримав швіцьку освіту в Щебрешині. Після цього поступив до греко-католицької семінарії у Холмі. Став священиком в 1827 р. Ще як студент став писарем консисторії в Холмі. Ці функції виконував 16 років. Був професором співу в дієцезіальній уніатській семінарії і почесним каноніком Холмської капітули. В 1845 р. став настоятелем греко-католицької парафії св. Миколая у Грубешові. Помер 25 грудня 1854 р. і був похований біля своєї матері Маріанни. Поховання знаходиться в кватері ІІ.

Цвинтар також має православну ділянку (кватера VII), яка згадується в 1859 р. На цій ділянці знаходяться поховання:

о. Василя Ляшенка (10.11.1890–11.07.1956), сотника Армії УНР, архітектора, вчителя, православного священика. На нагробку вказано, що о. Василь — уроженець Чернігівщини, був настоятелем парафії в Ментке (на нагробку Miękkie) в 1942-44 рр., в Грубешові 1944-47 рр., в'язень табору праці в Явожні, номер 2529, настоятель у Холмі 1949—1954, у Радомі 1954-56, в Кельцях — 1956 р. На нагробку вказано також, що його дружина Серафіма Ляшенко (1902-10.03.1944 р.) та дочка Мирослава Ляшенко (1939-10.03.1944 р.) загинули трагічною смертю 10.03.1944 р. і є мучениками Холмської землі (вбиті польським підпіллям). Координати поховання 50.795794, 023.907720;
о. Миколи Костишина (03.03.1892–10.06.1971), капелана Армії УНР. На нагробку вказано, що отець-канонік о. Микола Костишин був пробощем православної парафії у Грубешові. Разом з ним поховано його дружину Олександру Костишин (15.05.1893-24.04.1972 р.). Координати поховання 50.801391, 023.904683^[18];

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Україна — Кам'янець-Подільський (2017 підписано декларацію про співпрацю)

Грубешів на мапах[ред. | ред. код]

Грубешів на військовій німецькій мапі з 1916 р.
Грубешів в Холмській губернії. 1912 р.
Грубешів на мапі польського військового географічного інституту, 1933 р.
Грубешів на окупаційній німецькій мапі з 1940 р.
Грубешів на мапі Генерального Штабу СРСР з 1977 р.

Галерея[ред. | ред. код]

Грубешів. Греко-католицька церква, збудована 1795-1828рр.
Грубешів. Кошари Ольвіопольского 7-го уланського полку. Свято полку 09.05.1909 - перенесення мощі Св. Миколи Чудотворця
Церква Успіння Діви Марії у Грубешові.1915
Австрійські солдати біля церковних дзвонів з Грубешова, залишених російськими військами при відступі.1915
Грубешів 1917, Церква військова св. Миколи Чудотворця.
Грубешів,1917. Церква військова Ольвіопольского 7-го уланського полку, збудована 1903-1905
Грубешів 1917, Військові кошари Ольвіопольского 7-го уланського полку збудовані 1903-1905
Грубешів 1917, Панорама міста з гірки греко-католицької церкви св.Миколи на кошари та церкву гарнізонну. Внизу тече річка Гучва.
Панорама Грубешова та річка Гучва, 1917 р.
Церква Успіння Божої Матері в Грубешові, 1917 р.
Грубешів, 1917 р. Вулиця Проста та вид на церкву Успіння Божої Матері.
Грубешівський ринок, 1917 р.
Вулиці Грубешова, 1917 р.
Грубешів.1931р.
Грубешів, 1936 р. Музичний гурт Д.Новосада
Українки в національному одязі на вулицях Грубешова. 1940 р.
Українці на вулицях Грубешова 1940.08.
Хор Олександра Самохваленка. Грубешів, 1940 р.
Грубешів у 1940-1944 рр. Українська торгівельна школа
Грубешів.1942.Зруйнована церква св. Миколи Чудотворця
Грубешів, березень 1943 р., похорон вбитих поляками голови УДК М. Струтинського та командира Грубешівської української самооборони Я. Войнаровського
Грубешів, 1943 р. 3-й клас учительської семінарії.