Грудина Дмитро Якимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дмитро Якимович Грудина (1893, Ніжин — 25 жовтня 1937, Київ) — український політик лівого спрямування. Член Української Центральної Ради. У добу совєцької окупації — театральний критик, історик театру, письменник, актор. Автор статей з теорії мистецтва, видав посібник з історії мистецтва.

Жертва сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Ніжинське училище у 1905 до Києва. З 1916 грав у аматорських трупах Ніжина разом з Марією Заньковецькою. Виступав у трупі М. Садовського та Народному театрі («Троїцький дім») у Києві.

1913 вступив до РСДРП. Того ж року був заарештований і ув'язнений за антиурядову агітацію (розповсюджував прокламації комітету Київської організації РСДРП у зв'язку зі «справою Бейліса» у Києві).

У 1917—1918 рр. член Центральної Ради (від УСДРП). 1920 Д. Грудина вступає до УКП (Українська комуністична партія).

З 1921 — режисер і актор Харківського театру імені Шевченка. З 1923 у Харкова співпрацює з С. Пилипенком, В. Блакитним, А. Хмарою. Був редактором газети «Селянська правда» (1924), головою Всеукраїнського комітету Спілки працівників мистецтва (1928–30)

Секретар літературного об'єднання «Плуг» (1930–32).

Виступав із критикою Леся Курбаса («Декларація і маніфест», 1933). Збирав матеріали до історії театру в Україні. Друкувався в ж. «Мистецька трибуна», «Сільський театр», «Театр», «Культработник». 1936 написав кіносценарій «Наталка Полтавка», який за політ. мотивами був заборонений. 20 травня 1937 викрадений органами НКВД як один із керівників націоналістичної організації «Спілка націонал-демократів України». Убитий у тюрмі.

Посилання[ред. | ред. код]