Грюнхорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Грюнхорн
Grosses Grünhorn
Вид від прихистку Finsteraarhornhütte на східну сторону Грюнхорну
Вид від прихистку Finsteraarhornhütte на східну сторону Грюнхорну

46°31′55″ пн. ш. 8°04′39″ сх. д. / 46.53200000002777159° пн. ш. 8.07772000002777801° сх. д. / 46.53200000002777159; 8.07772000002777801Координати: 46°31′55″ пн. ш. 8°04′39″ сх. д. / 46.53200000002777159° пн. ш. 8.07772000002777801° сх. д. / 46.53200000002777159; 8.07772000002777801
Країна Швейцарія
Регіон Кантон Вале
Система Бернські Альпи
Тип гора
Висота 4 043,5 м
Висота відносна 305 м[1]
Ізоляція 2,5 км
Перше сходження 07 серпня 1865
Маршрут по льодовиках
Ідентифікатори і посилання
SummitPost 150805
GeoNames 6935008
Грюнхорн. Карта розташування: Швейцарія
Грюнхорн
Грюнхорн
Грюнхорн (Швейцарія)
CMNS: Грюнхорн на Вікісховищі

Грюнхорн або Великий Грюнхорн (нім. Gross Grünhorn, тобто «Велика зелена вершина») — це гора висотою 4 043,5 м.н.м. в Бернських Альпах, розташована в кантоні Вале.

Опис[ред. | ред. код]

Гора розташована на хребті між двома найбільшими льодовиками Альп: Алеч на захід та Фішер на схід. На південь від Грюнхорну розташована гора Великий Ванненхорн, а на північ — Великий Фішерхорн.

Гора складена з амфіболітової породи, яка містить зелені амфіболи, що і дало горі її назву.

Альпінізм[ред. | ред. код]

Історія підкорення[ред. | ред. код]

Грюнхорн (в центрі) з півночі

Перше сходження на гору відбулося 07 серпня 1865 року по західному схилу. Його здійснили бернський мінералог Едмунд фон Фелленберг з провідниками Перером Міхелем, Петером Еггером та Петером Інебнітом.[2][3] Вони почали сходження з Поля вічного снігу (нім. Ewigschneefeld), рукава Алецького льодовика і успішно досягли вершини, незважаючи на надзвичайно погані природні умови. Ті ж самі альпіністи за рік до того намагалися здійснити сходження, але досягли тільки меншої за висотою дочірньої вершини Грюнеггхорн.[4]

Маршрут по північно-східному хребту був вперше пройдений 26 серпня 1913 року Д.фон Бетманом-Холвегом та О.Суперсаксо. Влітку 1950 року, Г. ван дер Лек піднявся по західному схилу. Західна колона була вперше підкорена К. Блумом та У. Фраєм 27 серпня 1967 року.[4]

Маршрути[ред. | ред. код]

Сучасний стандартний маршрут (найлегший підйом) веде від гірського прихистку нім. Konkordiahütte (2 850 м.н.м.) через Грюнеггхорн (3 863 м.н.м.) та південно-західний кряж. До прихистку можна дістатися від селища Фіш (1 049 м.н.м.).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.swisstopo.admin.ch/internet/swisstopo/en/home.html Сайт Swisstopo
  2. Dumler, Helmut and Willi P. Burkhardt, The High Mountains of the Alps, London: Diadem, 1994, p. 49
  3. Edmund von Fellenberg: Breithorn und Gross-Grünhorn. In: Jahrbuch des Schweizer Alpenclub 1866. Seite 293–328, Verlag des Jahrbuchs der Expeditionen des S.A.C., Bern 1866 (online)
  4. а б Helmut Dumler, Willi P. Burkhardt, Les 4000 des Alpes, ISBN 2-7003-1305-4

Посилання[ред. | ред. код]