Перейти до вмісту

Грязелікарня Андрієвського

Координати: 46°33′42.67″ пн. ш. 30°43′38.6″ сх. д. / 46.5618528° пн. ш. 30.727389° сх. д. / 46.5618528; 30.727389
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грязелікарня Андрієвського
Грязелікарня Андрієвського
Грязелікарня Андрієвського
Грязелікарня Андрієвського
46°33′42.67″ пн. ш. 30°43′38.6″ сх. д. / 46.5618528° пн. ш. 30.727389° сх. д. / 46.5618528; 30.727389
КраїнаУкраїна Україна
МістоОдеса
Типспоруда Редагувати інформацію у Вікіданих
АрхітекторТолвінський Микола Костянтинович Редагувати інформацію у Вікіданих
Побудовано1892
Статус Пам'ятка архітектури місцевого значення, Пам'ятка історії місцевого значення
Станнезадовільний
Сайтhttp://www.kuyalnik.com.ua/

Грязелікарня Андрієвського. Карта розташування: Україна
Грязелікарня Андрієвського
Грязелікарня Андрієвського
Грязелікарня Андрієвського (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Грязелікарня Андрієвського — перша в Україні грязелікарня, створена одеським лікарем Ерастом Андрієвським. Сучасна будівля — пам'ятка архітектури та історії місцевого значення (1892 рік). Розташована на правому березі Куяльницького лиману.

Історія

[ред. | ред. код]

У жовтні 1833 року на правому березі Куяльницького лиману за дорученням графа Михайла Воронцова була збудована перша лиманна лікарня для грязевих та піщаних лиманних ванн. Земля для лікарні була викуплена міською владою у князя Жевахова (на честь якого згодом була названа Жевахова гора). Перші будинки лікарні, створені архітектором Кошеловим, були дерев'яні та не збереглися. Сім років потому розпочато будівництво нової лікарні у зв'язку з поганим станом старої. У 1842 році будівництво було завершено, в тому числі завдяки лікарю Ерасту Андрієвському, який задля розвитку бальнеології робив все можливе для створення та процвітання перших лікувальних закладів лиману. Звідси і друга назва лиману — Андрієвський на честь Ераста Андрієвського. Так Куяльницький лиман, який до цього використовувався здебільшого тільки для видобутку солі, перетворився на лікувально-оздоровчий курорт. Сам Андрієвський говорив: «Ін сале салус!» — «В солі — здоров'я». Лікарня, заснована Андрієвським, проіснувала до 1892 року, тоді ж на кошти міста Одеси відбудована нова лікарня. У 1876 році в Одесі було утворено бальнеологічне товариство, яке сприяло розповсюдженню відомостей про цілющі можливості курортів поблизу Одеси, пропагувало лікування у них, всіляко сприяло їхній популярності. Завдяки його допомозі було побудовано у 1892 році нове приміщення грязелікарні[1].

До 1914 року на території Куяльника було споруджено перший санаторний корпус та корпус для офіцерів, а також парадний в'їзд на курорт. У 1920-ті роки удосконалено методику обслуговування хворих, впроваджено аплікаційний метод грязелікування, який дозволяв збільшити пропускну здатність грязелікарні.

Грязелікарня в XX столітті

[ред. | ред. код]

В роки війни Куяльницький курорт було знищено та у 1947 році його було відроджено. В 1970-х роках почалась побудова спальних корпусів (1976, 1981, 1986). Зараз в Куяльницькому санаторії працює два корпуси.

Нова лікарня, збудована у 1892 році, відповідала тодішнім найвищим стандартам будівництва лікувальних закладів, з відмінним рівнем механізації й обслуговування хворих, була побудована за проектом архітектора Миколи Толвинського, що проектував в Одесі будинки Одеського національного університету ім. Мечникова і медуніверситету.

Гарний краєвид на старовинний корпус грязелікарні відкривається з боку Куяльницької арки, яка є елементом системи опорних стін обриву. Піднятися до арки можна двома шляхами: або по сходах (які споруджені не тільки як інженерно-технічний об'єкт, але і як об'єкт лікувальний — їх використовують для розробки суглобів), або по серпантину, по якому ще 100 років тому їздили карети.

Вклад в розвиток грязелікарні Йосипа Тимченка

[ред. | ред. код]

Механіком Йосипом Тимченком було побудовано окрему машинну будівлю, де розташовувалися всі необхідні комунікації та механізми для подачі і підігріву куяльницьких лікувальних матеріалів.

Сам Йосип Тимченко — механік, який створив в 1893 році перший у світі кіноапарат[2][3]. Першим фільмом, у якому зустрічаються види Куяльницького курорту, є «Людина з кіноапаратом» Дзиги Вертова. Фільм знятий в 1929 році.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Одесса, Куяльницкий лиман. Городское лиманно-лечебное заведение. — Одесса, 1893
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2015. Процитовано 31 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 31 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]