Гріх (п'єса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гріх (п'єса)п'єса Володимира Винниченка, написана у 1919 році. Є зразком неореалізму. У творі показано трагедію людини, яка не може, не вміє жити за законами духовними, а за законами приземлено-гріховними не хоче, тому обирає смерть.

Сюжет[ред.ред. код]

Сюжет цілком реалістичний, конкретно-життєвий. Показано Київ доби останніх літ російського царату. Герої — революціонери, гурток молодих однодумців, яким протистоїть ворожа сила — жандарми, влада. Групу викрито, знайдено їхню підпільну друкарню. Всіх заарештовано, всі в руках ворога, який прагне не просто викрити, а й зламати революціонерів морально.

У цьому двобої виокремлюються дві сильні особистості — причетна до гуртка Марія Ляшківська і слідчий Сталінський. При арешті Марія стає прикладом витримки, гідності, нескореності для інших. Однак Сталінський знаходить її слабину — вона палко, щиро, самозречено кохає Івана, чоловіка своєї подруги. Бажаючи врятувати його, героїня виказує місце схову друкарні. Революціонерів звільняють з-під арешту. Але натомість Марія потрапляє у тенета шантажу Сталінського.

Боячись бути викритою перед товаришами, вона змушена робити нові бридкі проступки — один за одним здає декількох підпільників. Комітетники пильно вишукують серед своїх провокатора, підозрюють один одного, але Марію — ніхто. Навпаки, її найбільше шанують, до неї всі йдуть радитися. Найстрашніше для Марії— Іванова ненависть до провокатора. Вона прагне, але ніяк не наважується зізнатися коханому. Якось жартома розкриває суть трагедії, причини зради і з останньою надією благально запитує, чи міг би він таку людину простити, бодай зрозуміти. Однак Іван рішуче, однозначно відповідає «ні», бо для нього «інтереси громади важніші».

А жандарм продовжує наступ. Він заявляється вже прямо додому до Марії й пропонує їй поїхати з ним у Крим на відпочинок, тобто фактично стати його коханкою: «…пропоную найвищу насолоду: любити чоловіка, якого ненавидиш».

Сталінський пояснює їй всю безвихідь її становища: якщо перестане доносити — арештують Івана, якщо покінчить із собою — він передасть Іванові безсумнівні докази її зради.

Після цього Марія реально оцінює ситуацію і робить свій вибір: забезпечивши Іванові та його родині можливість уникнути арешту, відкривши йому свої почуття, виклавши в листі до нього всю правду про зраду, вона накладає на себе руки. Її душа, сплюндрована, розчавлена слідчим Сталінським, не витримала мук.

Персонажі[ред.ред. код]

Марія Ляшківська[ред.ред. код]

«Років 26, волосся темно-русяве, колір лиця рівно-білий, рисунок уст чіткий, тонкий. Постать гнучка, ходить легко, але немов недбало. Манера балакати насмішкувата, гумористична: важко спочатку пізнати, коли глузує, коли говорить поважно».

Спочатку здається, що це людина гріховна, морально надломлена. Вона дивує, а подекуди шокує своєю «екстравагантністю» (прикурена від лампадки цигарка, глузування над подругою, бажання спокусити монаха). Здається, дівчині не відоме почуття страху. Вона ніби живе у власному світі, де немає місця загальноприйнятим морально-етичним законам. Однак під маскою аморальності та бравадою зухвалих слів ховається неординарна, розумна, розважлива, надзвичайно вольова, енергійна жінка. Їй нудно жити в оточенні інтелектуально обмежених, забобонних, по-дитячому беззахисних, безпорадних, пасивних людей. Вона любить їх і турбується про них.

Марія: «…нічого в житті страшного немає. Нудно тільки. От це найстрашніше.»

Увага Марії до проблеми гріха пояснюється її коханням до Івана, з яким вона понад усе хоче бути, однак це означає переступити межу гріха. Душа її розколюється між почуттям і законом.

Марія виконує найважчий припис християнства — причину всіх своїх душевних мук шукає лише у собі, у своїй недосконалості, не виправдовуючи при цьому себе обставинами.

Сталінський про Марію: «Така сильна, серйозна женщина… Та я б на вашому місці… світом заволодів би. Мати таку красу, такий розум… Та станьте ви вище всяких зрад, вище всяких своїх.»

Сталінський[ред.ред. код]

«Хіба це офіцер как офіцер? Це диявол. Верно диявол. Нечистий дух… Тетот не довольний допросом, не довольний тим, що чоловік сидить у тюрмі год, два, три, що, може, здоров'я потеряв. Йому наплювать. Що йому допрос? Йому душу свою давай… У душу йому нада залізти, сковирнуть її, обплутать, обснувать, як павукові. От що йому нада».

Сильний, підступний і безжальний. Людина, у якій переважає, панує гріховне, сатанинське. Він насолоджується від фізичного знищення жертви, а ще більше втішається, коли вдається заманити людину в пастку і «сковирнути душу», тобто знищити все добре і наповнити її злом, а отже, цілком поневолити, перетворити на свою маріонетку.

Іван Чоботяр[ред.ред. код]

«Високий, кремезний, з чисто голеним лицем, квадратовим, упертим підборіддям і добродушно-ласкавими очима; ходить, говорить і робить усе дуже повільно, розмірно, немов обдумуючи кожне слово й рух. Одягнений чепурно, з смаком, по-європейському, нагадує англійця.»

Чоловік Ніни, подруги Марії. Революціонер. Інтереси громади ставить вище за все.

У повсякденні він вайлуватий, холоднуватий, надто діловий і офіційний. Однак насправді йому властив і вольовитість, тверезість думки, стриманість, емоційне напруження.

Джерела[ред.ред. код]

  • Історія української літератури. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. : підручник : у 2 кн. / за ред. проф. О.Д. Гнідан. — К. : Либідь, 2006. — Кн. 2. — 496 с.
  • Чорна Пантера і Білий Медвідь : драми / Володимир Винниченко. — Знання, 2014. — 253. — (Класна література).