Гуго Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Гуго Великий
фр. Hugues le Grand


граф Паризький
923 — 956
Попередник: Роберт I
Наступник: Гуго Капет
герцог Франкський
936 — 956
Попередник: Роберт I
Спадкоємець: Гуго Капет
маркіз Нейстрійський
923 — 956
Попередник: Роберт I
Спадкоємець: Гуго Капет
граф Осерру
952 — 956
Попередник: Гуго Чорний
Спадкоємець: Оттон
 
Народження: 898
Париж, королівство Франція
Смерть: 19 червня 956
Дурдан
Династія: Робертіни
Батько: Роберт I
Мати: Беатріс де Вермандуа (фр. Béatrice de Vermandois)
Дружина:
Діти:

Гу́го Вели́кий (фр. Hugues le Grand, 898 — 19 червня 956, Дурдан)[1] — граф Паризький, маркіз Нейстрії з 923 до 956 року, герцог Франкський, починаючи з 936-го, граф Осерру з 952 року до своєї смерті, батько Гуго Капета.

Біографія[ред.ред. код]

Син Роберта I, короля Західного Франкського королівства та Беатріс де Вермандуа (фр. Béatrice de Vermandois), нащадок Карла Великого в шостому коліні за материнською лінією, Гуго Великий (або Гуго Білий — ім'я, яке він отримав внаслідок природної блідості) — політичний діяч Західного Франкського королівства, один із засновників династії Капетингів.

Після того, як франкський король Рауль — зять Гуго — помер в січні 936-го, не залишивши спадкоємця, Гуго вирішив не претендувати на корону, хоча міг впевнено це зробити, враховуючи той факт, що в Нейстрії та навіть у Франції він зосередив владу, що підносила його над усіма іншими (фр. une puissance qui l'emportait sur tout autre grand)[2]. Натомість Гуго вирішив запросити на трон юного сина Карла Простого — Людовика Заморського, який перебував зі своєю матір'ю Огівою Вессекською у вигнанні в Англії після того, як його батько Карл III був позбавлений трону. Одруживишись із тіткою Людовика — сестрою Огіви Вессекської, Гуго поріднився з Людовиком і сподівався керувати країною через нього, отримавши майже регентську владу. Окрім того, цей маневр надав йому сильнішу позицію в боротьбі за владну гегемонію в королівстві з Гербертом II де Вермандуа. В неділю 19 червня 936 Людовик був коронований як король Франції архієпископом Реймським Арто (фр. Artaud). Церемонія коронації відбулася в церкві абатства Сен-Венсан (фр. Saint-Vincent) в Лані, рідному місті Людовика та вотчині Каролінгів.

За місяць, 25 липня 936, провідна позиція Гуго в королівстві була підтверджена наданням йому Людовиком титулу герцого Франкського. Значимість цього титулу була продемонстрована 26 грудня того ж року документом, в якому Людовик підкреслював, що цей титул робить Гуго другим після нього самого у всіх його владіннях (фр. «en tous nos regna, le second après nous»)[2], надаючи «віце-королю» позицію, еквівалентну позиції піпінідського мажордома за останніх Меровінгів[3]. У червні того ж року Гуго був затверджений королем як світський абат абатства Сен-Жермен (фр. Saint-Germain) в Осеррі та володаря Отену, двох головних елементів Бургунського герцогства, підтверджуючи таким чином його владу та оспорюючи легітимність проголошення Гуго Чорного принцом Бургунським (останній вважав Бургундію своїм спадком після смерті свого брата — короля Рауля[2].

З часом надмірна влада Гуго та прагнення до самостійності молодого короля призвели до того, що останній вирішив змінити ситуацію за допомогою зброї. Аби протидіяти цьому, Гуго уклав союз з Гербертом де Вермандуа та Вільгельмом Норманським, герцогом норманським[3]. 940-го Людовик був розбитий біля Реймса, а пізніше, 945-го, потрапив у полон до норманів, які передали його Гуго. Під тиском імператора Гуго звільнив Людовика, отримавши натомість місто Лан.

946-го Гуго розділив спадок Герберта де Вермандуа між його дітьми — своїми племінниками, таким чином, послабивши їхню династію. Під час синоду в Інґельгаймі 948-го року, третього з низки синодів після Вердена та Музона, головними питаннями на яких було врегулювання місця резиденції архіепископів Реймса, за наполяганням Людовика, Гуго був підданий анафемі.

Після цього Гуго був вимушений укласти мир із королем, проте йому вдалося зберегти своє становище. На додаток до влади над Бургундією, наданої йому Людовиком IV 943-го[4], він отримав підтвердження титулу герцога Франкського, а також герцога Аквітанії (якою він керував з 954-го до своєї смерті 956-го року) навзамін згоди після смерті Людовика IV 954-го року на зведення на трон Західного Франкського королівства Лотара.

Помер 19 червня 956 року від чуми на 59 році життя.

Шлюби[ред.ред. код]

Діти[ред.ред. код]

Від Рейнгарди:

Від Едвіги:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Генеалогія Гуго Великого
  2. а б в Olivier Guillot, Albert Rigaudière, Yves Sassier, Pouvoirs et institutions dans la France médiévale, tome I: Des origines à l'époque féodale, Armand Colin, 2003, p. 170
  3. а б Christian Bonnet, Christine Descatoire, Les Carolingiens, 741—987, Armand Colin, 2001, p. 214
  4. ст. 628 в Загальній історії середньовіччя Ovide Chrysanthe Desmichels (1831)